— Що тут за чортівня?
Закінчивши писати в блокноті, Нері віддав водієві його права й документи на машину. Потім поклав у задню кишеню блокнот і блискавично видобув «спеціальний» тридцять восьмого калібру. Він устиг послати три кулі в широченні груди Барціні, перше ніж троє інших отямилися й кинулися врозтіч. На той час Нері вже зник у натовпі, забіг за ріг вулиці, де його підхопила машина й помчала в напрямку Дев'ятої авеню, а потім до центру міста. Біля парку «Челсі» Нері, що вже скинув кашкета, переодягся і накинув на себе плащ, пересів у іншу машину, що чекала на нього. Пістолет і форму полісмена він залишив у першій машині. Їх треба було спекатися. А ще за годину він уже спокійно розмовляв з Майклом у маєтку «родини» Корлеоне на Лонг-Біч.
***
Тессіо чекав на кухні в доновому будинку, п'ючи міцну каву, коли по нього прийшов Том Хейген.
— Майкл уже готовий їхати з тобою, — сказав він. — Але спочатку подзвони Барціні й скажи, нехай виїжджає.
Тессіо підвівся й підійшов до телефону, що висів на стіні. Він подзвонив Барціні до його контори в Нью-Йорку й коротко сказав:
— Ми вже виїжджаємо в Бруклін. — Повісив трубку й усміхнувся до Хейгена. — Сподіваюся, що Майкл сьогодні привезе нам приємні новини.
Хейген відповів дуже серйозно:
— Не маю сумніву.
Він провів Тессіо з кухні надвір і підійшов з ним до дверей Майклового будинку. Коло дверей їх зупинив охоронець.
— Бос сказав, що поїде своєю машиною. Наказав вам обом їхати без нього попереду.
Тессіо спохмурнів і обернувся до Хейгена.
— Сто чортів, не можна цього робити. Це ж псує всі мої приготування.
В цю мить коло них з'явилося ще троє охоронців. Хейген лагідно відповів:
— Я теж не можу їхати з тобою, Тессіо.
Капореджіме з тхорячою мордочкою миттю все зрозумів.
І підкорився. На якусь мить йому стало недобре, а потім він опанував себе. Сказав Хейгенові:
— Скажи Майклові, що я робив це заради справи. А самого його я завжди любив.
— Він розуміє, — відповів Хейген, ствердно схитнувши головою.
Тессіо повагався якусь мить, а потім запитав стиха:
— Томе, чи не міг би ти мене врятувати? В ім'я давньої дружби?
— Не можу, — заперечливо хитнув головою Том. Він дивився, як охоронці оточили Тессіо й повели в машину, що вже чекала поблизу. Хейгенові було недобре на серці. Адже Тессіо був найкращий боєць у «родині» Корлеоне. Старий дон покладався на нього більше, ніж на будь-кого іншого, за винятком Луки Бразі. Як прикро, що такий розумний чоловік припустився фатальної помилки в своїх розрахунках уже в такому поважному віці.
***
Карло Ріцці й досі чекав на розмову з Майклом. Машини, що приїздили й від'їздили, почали його нервувати. Очевидно, відбувалося щось велике, а про нього немов забули. Він нетерпляче подзвонив Майклові. Трубку взяв охоронець, пішов до Майкла, а потім передав, що Майкл наказав йому сидіти спокійно і запевнив: швидко настане і його черга.
Карло передзвонив коханці й підтвердив, що вони, напевно, сьогодні подивляться десь пізню виставу й повечеряють у нічному клубі. Майкл сказав, що «швидко»; значить, хай там що, через годину-дві Карло звільниться. Дорога до Вестбері забере сорок хвилин. Отже, він ще міг побачитися з нею. Карло ласкаво умовляв її не сердитися на затримку. Поклавши трубку, вирішив передягтися, щоб потім не витрачати час. Ледве перемінив сорочку, як постукали у двері.
Карло подумав, що Майкл хотів зв'язатися з ним по телефону, але весь час було зайнято, й тому він послав до нього гінця. Карло пішов до дверей і відчинив. Відчув, що все тіло обм'якло від панічного жаху. В дверях стояв Майкл Корлеоне, і його лице було подібне до маски смерті, яку Карло Ріцці часто бачив у снах.
За Майклом Корлеоне стояли Хейген і Рокко Лампоне з похмурими обличчями, як у людей, що мимо власної волі прийшли до друга з поганою звісткою. Карло провів їх до вітальні. Відходячи від переляку, вирішив, що у нього просто розходилися нерви. Але від Майклових слів його насправді замлоїло.
— Ти маєш відповісти за Сантіно, — сказав Майкл.
Карло не озивався, вдаючи, ніби не розуміє, про що мовиться. Хейген і Лампоне відійшли до протилежних стін, так що він залишився з Майклом сам на сам.
— Ти видав Сонні людям Барціні, — говорив Майкл різким голосом. — Барціні напоумив тебе, ніби та комедія, що ти розіграв з моєю сестрою, введе в оману «родину» Корлеоне.
Карло Ріцці відповів без найменшої гідності, ніби говорив не він, а сам смертельний переляк:
— Присягаюся, я не винний. Присягаюся головами своїх дітей, я не винний. Не губи мене, Майку, прошу тебе, не губи мене.
Майкл сказав спокійно:
— Барціні мертвий. Так само й Філіпп Татталья. Сьогодні хочу розрахуватися по всіх рахунках «родини». Отож не кажи мені, що ти не винний. Для тебе буде краще зізнатися в усьому.
Хейген і Лампоне глянули на Майкла з подивом. Вони подумали, що він ще не-може тягатися зі своїм покійним батьком. Навіщо домагатися, щоб цей зрадник визнав свою вину? Його вина вже доведена, наскільки можна щось довести в таких речах. Відповідь була очевидна. Майкл ще не був певен за своє право, ще боявся вчинити несправедливо, ще непокоївся тією часткою неясності, яку могло прояснити лише зізнання Карло Ріцці.
Але той мовчав. Майкл сказав майже доброзичливо:
— Та не бійся. Невже ти думаєш, що я зроблю свою сестру вдовою? Що я залишу сиротами своїх небожів? Адже я хрещений батько одному з них. Ні, твоя кара полягатиме в тому, що тобі буде закрита будь-яка робота в «родині». Я відішлю тебе літаком до твоєї сім'ї в Лас-Вегас, до твоєї дружини і дітей, і хочу, щоб ти там і залишався. Я призначу Конні утримання. Але це все. Тільки не кажи, що ти невинний. Не вважай мене за дурня і не гніви. То хто зв'язався з тобою, Татталья чи Барціні?
Хапаючись за соломинку, щоб не загинути, вдячний за те, що його не вб'ють, що йому дарують життя, Карло Ріцці промимрив:
— Барціні.
— От і добре, — тихо вимовив Майкл. Він махнув правою рукою. — А тепер забирайся, не хочу більше тебе бачити. Машина чекає на тебе, щоб відвезти до аеропорту.
Карло перший вийшов з будинку, всі троє йшли поблизу нього. Була ніч, але подвір'я, як завжди, яскраво освітлене. Подали машину. Карло побачив, що це його власна машина. Він не впізнав водія. Ззаду в дальньому кутку також хтось сидів. Лампоне відчинив передні дверцята й велів Карло сідати. Майкл сказав:
— Я подзвоню твоїй дружині й передам, що ти вже в дорозі.
Карло сів у машину. Його шовкова сорочка геть змокріла від поту. Карло почав повертати голову, щоб роздивитися, знайомий чи незнайомий сидить іззаду. Тієї ж миті Клеменца, спритно й обережно, так начебто дівчинка стрічку на шию кошеняткові, накинув на шию Карло Ріцці зашморг. Шовковий шнур урізався Карло в шию, і Клеменца так сильно затяг його, що Карло затіпався, мов рибина на гачку, але Клеменца тяг і тяг, аж поки Карлове тіло не обм'якло. Машина раптово наповнилася смородом — у наближенні смерті тіло звільнювалося від нечистот. Він потримав зашморг затягненим іще кілька хвилин, задля певності, а тоді зняв його й сховав у кишеню. Карлове тіло ударилось об дверцята і осунулось на підлогу. Клеменца, зітхнувши з полегкістю, відкинувся на спинку сидіння. Згодом він відкрив віконце, щоб випустити з машини сморід.
Перемога «родини» Корлеоне була цілковита. Того самого дня Клеменца й Рокко Лампоне дали волю своїм загонам у покаранні порушників кордону імперії Корлеоне. Нері віддали під команду загін Тессіо. Букмекерів Барціні розігнали: двох найзначніших його помічників застрелили, коли вони спокійно копирсалися в зубах, пообідавши в італійському ресторані на Малбері-стріт. Одного відомого іподромного агента Барціні теж убито вдома, коли він саме повернувся після вельми зисковного вечора. Зникло двоє найбагатших портових лихварів, і лише через кілька місяців їхні трупи знайшли в болотах Нью-Джерсі.
Одним шаленим ударом Майкл Корлеоне здобув справжню славу й відновив давню вагу «родини»
Вы читаете Хрещений Батько
