ним?
— Ні, — відповів Сонні, — я дзвонив йому цілу ніч. Може, десь залишився ночувати?
— Ні, — заперечив Хейген, — він ніколи не ночує у баб. Завжди повертається від них додому. Майку, дзвони йому, аж поки хтось не відповість.
Майкл слухняно взяв трубку й подзвонив. Він чув, як у помешканні Бразі деренчить телефон, але ніхто не підходив. Почекавши, він поклав трубку.
— Передзвонюй що чверть години, — наказав Хейген.
Сонні запитав нетерпляче:
— Гаразд, Томе, ти консільйорі, то що ж ти порадиш? Що ми маємо робити, в бісового батька?
Хейген налив собі віскі з пляшки, що стояла на столі.
— Треба вести переговори з Солоццо, поки старий не одужає настільки, що зможе сам узятися за справи. Якщо буде треба, підемо й на угоду. Коли дон устане з ліжка, він зможе все владнати без зайвого галасу, і всі «родини» підтримають його.
— Ти думаєш, що я не впораюся з цим Солоццо? — люто перебив його Сонні.
Том Хейген подивився йому в очі.
— Ні, Сонні, — ти його напевне перебореш. У «родини» Корлеоне ще є сила. Ось сидять Клеменца й Тессіо, коли дійде до загальної війни, вони зможуть зібрати тисячу чоловік. Але тоді почнеться різанина по цілому східному узбережжі, і всі «родини» звинуватять «родину» Корлеоне. Ми наживемо купу ворогів. Такі речі твій батько ніколи не схвалив би.
Дивлячись на Сонні, Майкл подумав, що Хейгенові аргументи переконали його. Та зненацька Сонні запитав Хейгена:
— А як старий помре, що тоді ти порадиш, консільйорі?
Хейген відповів спокійно:
— Я знаю, що ти не підеш на це, але я б порадив тобі насправді піти на угоду з Солоццо по наркотиках. Без політичних контактів і особистого впливу твого батька «родина» Корлеоне втрачає половину своєї сили. Якщо не стане старого, інші «родини» Нью-Йорка можуть об'єднатися і спільно підтримати Татталья і Солоццо хоча б для того, щоб уникнути тривалої руйнівної війни. Якщо помре твій батько — укладай угоду. А потім побачимо.
Сонні пополотнів від люті.
— Тобі легко таке говорити, бо не твого батька вбивали.
Хейген відповів з гідністю і негайно.
— Я був для нього не гіршим сином, ніж ти чи Майкл, а може, й кращим. Тепер я даю тобі юридичну пораду. А особисто мені б хотілося передушити всіх цих виродків.
Хвилювання в його голосі присоромило Сонні.
— Бога ради, Томе, я ж нічого такого не хотів сказати.
Але він таки хотів. Кров є кров, і ніщо інше не зрівняється з нею.
Якусь хвильку Сонні похмуро розглядав присутніх; усі сиділи в ніяковому мовчанні. Потім він зітхнув і заговорив спокійно.
— Гаразд, ми пересидимо, доки старий не зможе взятися за справи. Але, Томе, я хочу, щоб і ти також не потикався з двору. Не ризикуй ні в якому разі, Майку, будь обережний, хоча я не думаю, що вражий Солоццо наважиться поширювати війну й на донову рідню. Бо тоді всі обернуться проти нього. Але будь обережний. Тессіо, тримай своїх людей у резерві, але нехай не сидять, а нишпорять по місту. Клеменца, як упораєшся з Гатто, заміниш своїми людьми людей Тессіо коло наших будинків і на вулиці. Проте коло лікарні хай будуть твої люди, Тессіо. Томе, вранці перш за все зв'яжися з Солоццо і Татталья, розпочни переговори телефоном або через посланця. Майку, завтра вранці візьмеш двох хлопців у Клеменци, підеш з ними до Луки додому, дочекаєшся, поки він з'явиться, або з'ясуєш, де він, у біса, пропадає. Можливо, що той навіжений уже десь підстерігає Солоццо, якщо до нього дійшли чутки про випадок. Я не вірю, щоб він пішов проти дона, хоч би скільки Турок обіцяв йому заплатити.
Хейген нерішуче зауважив:
— Може, Майкові не варто прямо вплутуватися у всю цю історію?
— Правда, — погодився Сонні. — Не треба, Майку. Та й усе ж ти мені потрібен тут удома, коло телефону, це найважливіше.
Майкл нічого не відповів. Він зніяковів, навіть засоромився, бо по підкреслено байдужих обличчях Клеменци і Тессіо бачив, що вони приховують свою зневагу. Підсунув телефон, набрав номер Луки Бразі і довго слухав сигнали, на які ніхто не відповідав.
Розділ 6
Тієї ночі Пітеру Клеменці спалося погано. Він встав удосвіта, сам приготував собі сніданок — чарку граппи, товстий шматок генуезької ковбаси-салямі зі скибкою свіжого італійського хліба, який йому, мов за добрих давніх часів, приносили й залишали біля дверей. Потім з великої простої порцелянової чашки випив гарячу каву з ганусовою горілкою. Але, сновигаючи по будинку в старому домашньому халаті й червоних повстяних капцях, він весь час думав про роботу, яка чекала сьогодні на нього. Вчора ввечері Сонні Корлеоне досить зрозуміло сказав, що треба негайно впорати Полі Гатто. Значить, доведеться сьогодні.
Клеменца непокоївся. Не тому, що Гатто був його висуванець і виявився зрадником. Це не впливало на позицію капореджіме. Кінець кінцем минуле Полі було бездоганне. Він походив із сицилійської сім'ї, виріс по сусідству з дітьми Корлеоне, навіть ходив до школи з його сином. Він належним чином піднімався по щаблях підвищень у «родинному ділі». Його випробували і не знайшли вад. Коли ж він насобачився на мокрому, то отримав добрий пай від «родини» — процент в одному з гральних домів на Іст-Сайді і доступ до каси однієї з профспілок. Клеменца не міг не знати, що Гатто приробляє збоку. Це суперечило правилам «родини», але навіть такі «ліві» операції свідчили про його вартість. Порушення таких правил вважалося ознакою не пересічності, так само як, скажімо, вибрики загнузданого гарячого рисака.
Крім того, такі операції Полі Гатто ніколи не призводили до ускладнень. Вони завжди старанно планувалися, здійснювалися без зайвого галасу й кривди для будь-кого: три тисячі доларів з однієї манхеттенської фірми готового одягу та ще дещиця з невеличкої фабрики керамічних виробів у бруклінських нетрях. Зрештою, молодий хлопець завжди знайде застосування зайвим кишеньковим грошенятам. Все це зрозуміло. Хто б міг передбачити, що Полі Гатто виявиться зрадником?
Але Пітера Клеменцу сьогодні непокоїло адміністративне питання. Сама страта Гатто — справа буденна. Проблема полягала в тому, що когось треба підвищити на заміну Гатто в «родинному ділі». Це серйозне підвищення, і його слід було б добре обдумати. Треба знайти рішучого, кмітливого і надійного хлопця, щоб не розколовся в руках поліції, отже, кандидат на охоронця має бути просякнення наскрізь сицилійським законом «омерта» — законом мовчання. А потім — яку платню покласти йому на новій посаді? Клеменца кілька разів казав донові, що треба краще платити довіреним людям, адже за всякого клопоту вони завжди на передній лінії, та дон не погоджувався з ним. А якби Полі отримував більше, він би, може, й не дався на підкуп цьому підступному Туркові, цьому Солоццо.
Зрештою в Клеменциному списку лишилося три кандидати. Першим був рекетир, що збирав данину з негритянських гральних домів у Гарлемі, — здоровань, силач, дуже привабливий чолов'яга, що вмів ладнати з людьми і водночас, коли треба, змушував їх тремтіти перед ним. Але Клеменца викреслив його прізвище з свого списку після півгодинних роздумів. Цей чоловік занадто добре ладнав з чорношкірими, що свідчило про певну слабину в характері. До того ж було б важко підшукати йому заміну на теперішньому місці.
Другою кандидатурою, яку зважував і вже майже затвердив Клеменца, був один роботящий хлопець, що добре і віддано служив «родині». Агент по стяганню невиплачених боргів лихварям, що діяли на Манхеттені під протекцією «родини», він почав свою діяльність як хлопчак на побігеньках у букмекера. Але він ще не доріс до такого відповідального підвищення.
Зрештою Клеменца спинився на Рокко Лампоне. Лампоне пройшов коротку, але гарну школу в «родині», його демобілізували після поранення в Африці 1943 року. Через нестачу молодих людей Клеменца взяв його, хоча Рокко був таки добре скалічений і ходив помітно шкутильгаючи. Клеменца використовував його як зв'язківця з чорним ринком у швейній фірмі і для контактів з урядовцями, які відали продуктовими картками. Тут Лампоне виріс до відповідального за всі ці операції. Клеменці найбільше подобались у Лампоне розважність і кмітливість. Він знав, що не варто перегинати палку там, де можна відбутися солідним штрафом чи піврічним ув'язненням — це невелика ціна за величезні прибутки з його бізнесу. Він мав
— Ні, — відповів Сонні, — я дзвонив йому цілу ніч. Може, десь залишився ночувати?
— Ні, — заперечив Хейген, — він ніколи не ночує у баб. Завжди повертається від них додому. Майку, дзвони йому, аж поки хтось не відповість.
Майкл слухняно взяв трубку й подзвонив. Він чув, як у помешканні Бразі деренчить телефон, але ніхто не підходив. Почекавши, він поклав трубку.
— Передзвонюй що чверть години, — наказав Хейген.
Сонні запитав нетерпляче:
— Гаразд, Томе, ти консільйорі, то що ж ти порадиш? Що ми маємо робити, в бісового батька?
Хейген налив собі віскі з пляшки, що стояла на столі.
— Треба вести переговори з Солоццо, поки старий не одужає настільки, що зможе сам узятися за справи. Якщо буде треба, підемо й на угоду. Коли дон устане з ліжка, він зможе все владнати без зайвого галасу, і всі «родини» підтримають його.
— Ти думаєш, що я не впораюся з цим Солоццо? — люто перебив його Сонні.
Том Хейген подивився йому в очі.
— Ні, Сонні, — ти його напевне перебореш. У «родини» Корлеоне ще є сила. Ось сидять Клеменца й Тессіо, коли дійде до загальної війни, вони зможуть зібрати тисячу чоловік. Але тоді почнеться різанина по цілому східному узбережжі, і всі «родини» звинуватять «родину» Корлеоне. Ми наживемо купу ворогів. Такі речі твій батько ніколи не схвалив би.
Дивлячись на Сонні, Майкл подумав, що Хейгенові аргументи переконали його. Та зненацька Сонні запитав Хейгена:
— А як старий помре, що тоді ти порадиш, консільйорі?
Хейген відповів спокійно:
— Я знаю, що ти не підеш на це, але я б порадив тобі насправді піти на угоду з Солоццо по наркотиках. Без політичних контактів і особистого впливу твого батька «родина» Корлеоне втрачає половину своєї сили. Якщо не стане старого, інші «родини» Нью-Йорка можуть об'єднатися і спільно підтримати Татталья і Солоццо хоча б для того, щоб уникнути тривалої руйнівної війни. Якщо помре твій батько — укладай угоду. А потім побачимо.
Сонні пополотнів від люті.
— Тобі легко таке говорити, бо не твого батька вбивали.
Хейген відповів з гідністю і негайно.
— Я був для нього не гіршим сином, ніж ти чи Майкл, а може, й кращим. Тепер я даю тобі юридичну пораду. А особисто мені б хотілося передушити всіх цих виродків.
Хвилювання в його голосі присоромило Сонні.
— Бога ради, Томе, я ж нічого такого не хотів сказати.
Але він таки хотів. Кров є кров, і ніщо інше не зрівняється з нею.
Якусь хвильку Сонні похмуро розглядав присутніх; усі сиділи в ніяковому мовчанні. Потім він зітхнув і заговорив спокійно.
— Гаразд, ми пересидимо, доки старий не зможе взятися за справи. Але, Томе, я хочу, щоб і ти також не потикався з двору. Не ризикуй ні в якому разі, Майку, будь обережний, хоча я не думаю, що вражий Солоццо наважиться поширювати війну й на донову рідню. Бо тоді всі обернуться проти нього. Але будь обережний. Тессіо, тримай своїх людей у резерві, але нехай не сидять, а нишпорять по місту. Клеменца, як упораєшся з Гатто, заміниш своїми людьми людей Тессіо коло наших будинків і на вулиці. Проте коло лікарні хай будуть твої люди, Тессіо. Томе, вранці перш за все зв'яжися з Солоццо і Татталья, розпочни переговори телефоном або через посланця. Майку, завтра вранці візьмеш двох хлопців у Клеменци, підеш з ними до Луки додому, дочекаєшся, поки він з'явиться, або з'ясуєш, де він, у біса, пропадає. Можливо, що той навіжений уже десь підстерігає Солоццо, якщо до нього дійшли чутки про випадок. Я не вірю, щоб він пішов проти дона, хоч би скільки Турок обіцяв йому заплатити.
Хейген нерішуче зауважив:
— Може, Майкові не варто прямо вплутуватися у всю цю історію?
— Правда, — погодився Сонні. — Не треба, Майку. Та й усе ж ти мені потрібен тут удома, коло телефону, це найважливіше.
Майкл нічого не відповів. Він зніяковів, навіть засоромився, бо по підкреслено байдужих обличчях Клеменци і Тессіо бачив, що вони приховують свою зневагу. Підсунув телефон, набрав номер Луки Бразі і довго слухав сигнали, на які ніхто не відповідав.
Розділ 6
Тієї ночі Пітеру Клеменці спалося погано. Він встав удосвіта, сам приготував собі сніданок — чарку граппи, товстий шматок генуезької ковбаси-салямі зі скибкою свіжого італійського хліба, який йому, мов за добрих давніх часів, приносили й залишали біля дверей. Потім з великої простої порцелянової чашки випив гарячу каву з ганусовою горілкою. Але, сновигаючи по будинку в старому домашньому халаті й червоних повстяних капцях, він весь час думав про роботу, яка чекала сьогодні на нього. Вчора ввечері Сонні Корлеоне досить зрозуміло сказав, що треба негайно впорати Полі Гатто. Значить, доведеться сьогодні.
Клеменца непокоївся. Не тому, що Гатто був його висуванець і виявився зрадником. Це не впливало на позицію капореджіме. Кінець кінцем минуле Полі було бездоганне. Він походив із сицилійської сім'ї, виріс по сусідству з дітьми Корлеоне, навіть ходив до школи з його сином. Він належним чином піднімався по щаблях підвищень у «родинному ділі». Його випробували і не знайшли вад. Коли ж він насобачився на мокрому, то отримав добрий пай від «родини» — процент в одному з гральних домів на Іст-Сайді і доступ до каси однієї з профспілок. Клеменца не міг не знати, що Гатто приробляє збоку. Це суперечило правилам «родини», але навіть такі «ліві» операції свідчили про його вартість. Порушення таких правил вважалося ознакою не пересічності, так само як, скажімо, вибрики загнузданого гарячого рисака.
Крім того, такі операції Полі Гатто ніколи не призводили до ускладнень. Вони завжди старанно планувалися, здійснювалися без зайвого галасу й кривди для будь-кого: три тисячі доларів з однієї манхеттенської фірми готового одягу та ще дещиця з невеличкої фабрики керамічних виробів у бруклінських нетрях. Зрештою, молодий хлопець завжди знайде застосування зайвим кишеньковим грошенятам. Все це зрозуміло. Хто б міг передбачити, що Полі Гатто виявиться зрадником?
Але Пітера Клеменцу сьогодні непокоїло адміністративне питання. Сама страта Гатто — справа буденна. Проблема полягала в тому, що когось треба підвищити на заміну Гатто в «родинному ділі». Це серйозне підвищення, і його слід було б добре обдумати. Треба знайти рішучого, кмітливого і надійного хлопця, щоб не розколовся в руках поліції, отже, кандидат на охоронця має бути просякнення наскрізь сицилійським законом «омерта» — законом мовчання. А потім — яку платню покласти йому на новій посаді? Клеменца кілька разів казав донові, що треба краще платити довіреним людям, адже за всякого клопоту вони завжди на передній лінії, та дон не погоджувався з ним. А якби Полі отримував більше, він би, може, й не дався на підкуп цьому підступному Туркові, цьому Солоццо.
Зрештою в Клеменциному списку лишилося три кандидати. Першим був рекетир, що збирав данину з негритянських гральних домів у Гарлемі, — здоровань, силач, дуже привабливий чолов'яга, що вмів ладнати з людьми і водночас, коли треба, змушував їх тремтіти перед ним. Але Клеменца викреслив його прізвище з свого списку після півгодинних роздумів. Цей чоловік занадто добре ладнав з чорношкірими, що свідчило про певну слабину в характері. До того ж було б важко підшукати йому заміну на теперішньому місці.
Другою кандидатурою, яку зважував і вже майже затвердив Клеменца, був один роботящий хлопець, що добре і віддано служив «родині». Агент по стяганню невиплачених боргів лихварям, що діяли на Манхеттені під протекцією «родини», він почав свою діяльність як хлопчак на побігеньках у букмекера. Але він ще не доріс до такого відповідального підвищення.
Зрештою Клеменца спинився на Рокко Лампоне. Лампоне пройшов коротку, але гарну школу в «родині», його демобілізували після поранення в Африці 1943 року. Через нестачу молодих людей Клеменца взяв його, хоча Рокко був таки добре скалічений і ходив помітно шкутильгаючи. Клеменца використовував його як зв'язківця з чорним ринком у швейній фірмі і для контактів з урядовцями, які відали продуктовими картками. Тут Лампоне виріс до відповідального за всі ці операції. Клеменці найбільше подобались у Лампоне розважність і кмітливість. Він знав, що не варто перегинати палку там, де можна відбутися солідним штрафом чи піврічним ув'язненням — це невелика ціна за величезні прибутки з його бізнесу. Він мав
Вы читаете Хрещений Батько
