покладатись на особистий вплив та на славу «шанованої людини».
Ще замолоду Віто Корлеоне став відомий своїм «умінням переконувати». Він ніколи не погрожував. Завжди вдавався до логіки, що була невідпорною. Завжди дбав про те, щоб і друга сторона також мала свою частку прибутку. Отже, ніхто не програвав. Звичайно, йому доводилось послуговуватися й відомими методами. Як усі обдаровані бізнесмени, він швидко збагнув, що вільна конкуренція — річ марнотратна, монополія ефективніша. Тому він постановив досягти монополії. На той час у Брукліні були й інші гуртові торговці маслиновою олією — вперті, гарячкуваті люди, не схильні дослухатися до голосу розуму, вони відмовлялись визнавати Віто Корлеоне навіть після того, як він з щонайбільшою терпеливістю, детально пояснював їм що й до чого. Віто Корлеоне змушений був у відчаї розвести руками й послати у Бруклін Тессіо, щоб той окопався там і розв'язав цю проблему. Почали горіти склади, олію випускали з цистерн просто на вулиці. Один запальний самовпевнений міланець, що вірив у поліцію більше, ніж будь-який святий у Ісуса Христа, навіть пішов до влади скаржитися на своїх земляків-італійців, порушивши тисячолітній закон «омерти». Але ще до того, як цій справі змогли дати хід, той комерсант зник, і його вже більше ніхто ніколи не бачив. Він залишив по собі віддану жінку й трійко дітей, які, дякувати богові, вже всі були дорослі, здатні перебрати на себе батькове діло і порозумітися з компанією «Дженко пура».
***
Проте великими людьми не народжуються, ними стають, цю істину було стверджено ще раз у випадку з Віто Корлеоне. Коли запровадили сухий закон і заборонили торгівлю алкогольними напоями, Віто Корлеоне зробив остаточний крок від цілком звичайного, хіба лиш трохи жорстокого бізнесмена до великого «дона» кримінального світу. Це сталося не за один день і не за один рік, але на кінець часу чинності сухого закону і перед початком великої економічної кризи Віто Корлеоне перетворився на Хрещеного, на дона», на дона Корлеоне.
Почалося все досить банально. На той час у компанії «Дженко пура» вже було шість машин для розвозу олії. Через Клеменцу з Віто Корлеоне зв'язалися італійці-контрабандисти, так звані «халявники», що переправляли спирт і віскі з Канади. їм потрібні були машини й люди, щоб розвозити свій товар по Нью- Йорку. Вони й підшукували людей — надійних, обережних, а як треба, то рішучих і відважних. Висловлювали готовність платити Віто Корлеоне за машини і за його людей. Плата була така фантастична, що Віто Корлеоне звів до мінімуму торгівлю олією і передав людей й машини майже повністю в розпорядження контрабандистів. Він не став зважати на ту обставину, що ці люди супроводили свою пропозицію гарно прихованою погрозою. Вже тоді Віто Корлеоне був настільки зріла людина, що не сприймав погрозу як образу, не давав волю люті й не відмовлявся через це від прибуткової пропозиції. Він зважив їхню погрозу, вирішив, що вона не дуже переконлива, нові партнери відразу упали в його очах — адже вони виявилися настільки нерозумними, що вдалися до погроз без потреби. Такий висновок згодом ще не раз придався йому.
Корлеоне збагатився ще дужче. Але що найважливіше — він набував зв'язків і досвіду. Й накопичував добрі вчинки, як банкір накопичує застави. Згодом стало зрозуміло, що Віто Корлеоне — не лише талант, але по-своєму геній.
Віто Корлеоне зробився опікуном італійських родин, що влаштували у себе в помешканнях невеликі «забігайлівки» й продавали віскі нежонатим робітникам по п'ятнадцять центів за чарку. Став хрещеним батьком найменшого сина пані Коломбо, коли того конфірмували, і подарував йому гарненьку двадцятидоларову золоту монету. Тим часом, оскільки було неминуче, що його машини іноді затримувала поліція, Дженко Абандандо найняв надійного юриста з впливовими зв'язками в департаменті поліції й серед адвокатури. Запровадили систему хабарів, і невдовзі організація Корлеоне вже мала чималий «аркуш» — список прізвищ офіційних осіб, яким платили щомісяця. Коли юрист захотів скоротити цей список, відчуваючи, що на його покриття необхідні чималі гроші, Віто Корлеоне заспокоїв його:
— Ні, ні, занеси всіх до списку, навіть якщо хтось із них зараз не може нічим допомогти нам. Я вірю в дружбу і хотів би першим виявляти її.
На той час, коли імперія Корлеоне придбала більше машин, подовшав і цей список. Зросла також кількість новобранців, які служили безпосередньо під командою Клеменци й Тессіо. Стало нелегко здійснювати контроль, і Віто Корлеоне виробив нарешті чітку структуру організації. Він надав Клеменці з Тессіо титул капореджіме, або ж капітанів, інші були підпорядковані їм, як солдати. А Дженко Абандандо він призначив своїм радником, або ж консільйорі. Установив перегородки між собою і безпосередньою діяльністю організації. Віддавав накази лише через Дженко або особисто одному з капореджіме. При цьому майже ніколи не бувало свідків. Потім він відділив групу Тессіо й призначив його відповідальним за операції в Брукліні. Він також відділив Тессіо від Клеменци і в наступні роки ясно дав зрозуміти, що йому б не хотілося бачити їх разом, навіть в неробочий час — хіба що вже крайня потреба.
Він пояснив це нововведення кмітливішому Тессіо, і тому відразу ж стало ясно, куди він хилить, хоча Віто й запевняв, що це тільки запобіжний захід проти поліції. Тессіо зрозумів, що Віто не хоче полишати двом своїм капореджіме можливості змовитись проти нього, він також розумів, що Віто не має на увазі нічого ганебного, просто це був тактичний запобіжний захід, і все. Натомість Віто надав Тессіо велику свободу дій у Брукліні, в той час як за діями Клеменци в Бронксі він стежив невідступно. Незважаючи на нібито веселу вдачу, Клеменца був сміливіший, відчайдушніший і жорстокіший з них двох, а тому потребував тугішого повода.
За роки великої кризи могутність Віто Корлеоне виросла ще більше. Якраз у цей час його й почали величати доном Корлеоне. Скрізь у Нью-Йорку чесні люди марно шукали пристойної роботи. Чоловікам доводилося забувати про свою гордість і згоджуватись на отримання благодійницької допомоги для себе і своїх родин від пихатих державних службовців. Але люди дона Корлеоне ходили по вулицях з високо піднесеними головами, а в їхніх кишенях було вдосталь срібних і паперових грошей. І їх не переслідувала загроза безробіття. Навіть сам дон, цей найскромніший з-поміж людей, не міг не відчувати певної гордості. Він опікувався людьми свого світу. Він не підвів тих, хто працював на нього в поті чола й ризикував для нього свободою і життям. Якщо хтось із його людей ненароком попадав за грати, його родина отримувала допомогу, і то не якесь там жебрацьке подаяння, а стільки ж, скільки заробляв сам господар, поки був на волі.
Безперечно, робилося це не з чистого християнського милосердя. І найближчі друзі дона Корлеоне не назвали б його святим, що спустився з неба. В цій його щедрості була певна вигода і для нього. Потрапляючи до в'язниці, член його організації добре знав, що треба лише тримати язик за зубами, і його дружина й діти будуть забезпечені. Він знав: якщо він не «розколеться» перед поліцією, то може розраховувати на теплу зустріч після звільнення. Удома його чекатиме бенкет з найкращими наїдками, равіолі домашнього виробу, вином, тістечками, всі його друзі й знайомі прийдуть висловити радість, що він уже на волі. А десь у розпалі свята загляне консільйорі Дженко Абандандо або ж і сам дон, щоб засвідчити свою повагу такому славному хлопчині, випити чарку на його честь і залишити доброго гостинця грішми, отже, він матиме змогу відпочити тиждень-другий з жінкою і дітьми, перше ніж ставати до діла. Ось що, власне, крилося за безмежною співчутливістю й турботливістю дона Корлеоне.
Якраз о цій порі донові спало на думку, що він керує своїм світом куди краще, ніж порядкують у великому світі його вороги, що весь час йому заважають. І це відчуття ще підігрівали бідні люди, які раз у раз приходили до нього по допомогу. Просили посприяти в отриманні допомоги по безробіттю, знайти роботу синові або вирятувати його з тюрми, позичити вкрай необхідних грошей, побалакати з хазяїном будинку, який супроти всякого глузду вимагає квартплату з безробітних пожильців.
Дон Віто Корлеоне допомагав кожному. Навіть більше, він допомагав охоче, підбадьорював, розважав добрим словом, щоб у них не залишилося неприємного почуття від того, що довелося звернутися по допомогу. Тож цілком природно, що згодом, коли ці італійці сушили собі голову, за котрого з кандидатів віддати свої голоси на виборах у законодавчі збори штату, чи мерії, чи до конгресу США, вони питали поради в свого друга дона Корлеоне, в свого Хрещеного Батька. Отак він став людиною з чималим політичним впливом, з якою консультувалися у передвиборчій кампанії практичні керівники партій. Він накопичував політичний вплив з далекоглядністю справжнього державного діяча; підтримував здібних хлопців з бідних італійських родин, давав їм змогу набути вищу освіту: адже згодом ці хлопці стануть юристами, помічниками прокурорів, навіть суддями. Він піклувався про майбутнє своєї імперії з передбачливістю видатного державного лідера.
Скасування сухого закону завдало відчутного удару по його імперії, але він устиг вжити запобіжних заходів. У 1933 році послав свого емісара до людини, що тримала під своїм контролем усі казино на
Ще замолоду Віто Корлеоне став відомий своїм «умінням переконувати». Він ніколи не погрожував. Завжди вдавався до логіки, що була невідпорною. Завжди дбав про те, щоб і друга сторона також мала свою частку прибутку. Отже, ніхто не програвав. Звичайно, йому доводилось послуговуватися й відомими методами. Як усі обдаровані бізнесмени, він швидко збагнув, що вільна конкуренція — річ марнотратна, монополія ефективніша. Тому він постановив досягти монополії. На той час у Брукліні були й інші гуртові торговці маслиновою олією — вперті, гарячкуваті люди, не схильні дослухатися до голосу розуму, вони відмовлялись визнавати Віто Корлеоне навіть після того, як він з щонайбільшою терпеливістю, детально пояснював їм що й до чого. Віто Корлеоне змушений був у відчаї розвести руками й послати у Бруклін Тессіо, щоб той окопався там і розв'язав цю проблему. Почали горіти склади, олію випускали з цистерн просто на вулиці. Один запальний самовпевнений міланець, що вірив у поліцію більше, ніж будь-який святий у Ісуса Христа, навіть пішов до влади скаржитися на своїх земляків-італійців, порушивши тисячолітній закон «омерти». Але ще до того, як цій справі змогли дати хід, той комерсант зник, і його вже більше ніхто ніколи не бачив. Він залишив по собі віддану жінку й трійко дітей, які, дякувати богові, вже всі були дорослі, здатні перебрати на себе батькове діло і порозумітися з компанією «Дженко пура».
***
Проте великими людьми не народжуються, ними стають, цю істину було стверджено ще раз у випадку з Віто Корлеоне. Коли запровадили сухий закон і заборонили торгівлю алкогольними напоями, Віто Корлеоне зробив остаточний крок від цілком звичайного, хіба лиш трохи жорстокого бізнесмена до великого «дона» кримінального світу. Це сталося не за один день і не за один рік, але на кінець часу чинності сухого закону і перед початком великої економічної кризи Віто Корлеоне перетворився на Хрещеного, на дона», на дона Корлеоне.
Почалося все досить банально. На той час у компанії «Дженко пура» вже було шість машин для розвозу олії. Через Клеменцу з Віто Корлеоне зв'язалися італійці-контрабандисти, так звані «халявники», що переправляли спирт і віскі з Канади. їм потрібні були машини й люди, щоб розвозити свій товар по Нью- Йорку. Вони й підшукували людей — надійних, обережних, а як треба, то рішучих і відважних. Висловлювали готовність платити Віто Корлеоне за машини і за його людей. Плата була така фантастична, що Віто Корлеоне звів до мінімуму торгівлю олією і передав людей й машини майже повністю в розпорядження контрабандистів. Він не став зважати на ту обставину, що ці люди супроводили свою пропозицію гарно прихованою погрозою. Вже тоді Віто Корлеоне був настільки зріла людина, що не сприймав погрозу як образу, не давав волю люті й не відмовлявся через це від прибуткової пропозиції. Він зважив їхню погрозу, вирішив, що вона не дуже переконлива, нові партнери відразу упали в його очах — адже вони виявилися настільки нерозумними, що вдалися до погроз без потреби. Такий висновок згодом ще не раз придався йому.
Корлеоне збагатився ще дужче. Але що найважливіше — він набував зв'язків і досвіду. Й накопичував добрі вчинки, як банкір накопичує застави. Згодом стало зрозуміло, що Віто Корлеоне — не лише талант, але по-своєму геній.
Віто Корлеоне зробився опікуном італійських родин, що влаштували у себе в помешканнях невеликі «забігайлівки» й продавали віскі нежонатим робітникам по п'ятнадцять центів за чарку. Став хрещеним батьком найменшого сина пані Коломбо, коли того конфірмували, і подарував йому гарненьку двадцятидоларову золоту монету. Тим часом, оскільки було неминуче, що його машини іноді затримувала поліція, Дженко Абандандо найняв надійного юриста з впливовими зв'язками в департаменті поліції й серед адвокатури. Запровадили систему хабарів, і невдовзі організація Корлеоне вже мала чималий «аркуш» — список прізвищ офіційних осіб, яким платили щомісяця. Коли юрист захотів скоротити цей список, відчуваючи, що на його покриття необхідні чималі гроші, Віто Корлеоне заспокоїв його:
— Ні, ні, занеси всіх до списку, навіть якщо хтось із них зараз не може нічим допомогти нам. Я вірю в дружбу і хотів би першим виявляти її.
На той час, коли імперія Корлеоне придбала більше машин, подовшав і цей список. Зросла також кількість новобранців, які служили безпосередньо під командою Клеменци й Тессіо. Стало нелегко здійснювати контроль, і Віто Корлеоне виробив нарешті чітку структуру організації. Він надав Клеменці з Тессіо титул капореджіме, або ж капітанів, інші були підпорядковані їм, як солдати. А Дженко Абандандо він призначив своїм радником, або ж консільйорі. Установив перегородки між собою і безпосередньою діяльністю організації. Віддавав накази лише через Дженко або особисто одному з капореджіме. При цьому майже ніколи не бувало свідків. Потім він відділив групу Тессіо й призначив його відповідальним за операції в Брукліні. Він також відділив Тессіо від Клеменци і в наступні роки ясно дав зрозуміти, що йому б не хотілося бачити їх разом, навіть в неробочий час — хіба що вже крайня потреба.
Він пояснив це нововведення кмітливішому Тессіо, і тому відразу ж стало ясно, куди він хилить, хоча Віто й запевняв, що це тільки запобіжний захід проти поліції. Тессіо зрозумів, що Віто не хоче полишати двом своїм капореджіме можливості змовитись проти нього, він також розумів, що Віто не має на увазі нічого ганебного, просто це був тактичний запобіжний захід, і все. Натомість Віто надав Тессіо велику свободу дій у Брукліні, в той час як за діями Клеменци в Бронксі він стежив невідступно. Незважаючи на нібито веселу вдачу, Клеменца був сміливіший, відчайдушніший і жорстокіший з них двох, а тому потребував тугішого повода.
За роки великої кризи могутність Віто Корлеоне виросла ще більше. Якраз у цей час його й почали величати доном Корлеоне. Скрізь у Нью-Йорку чесні люди марно шукали пристойної роботи. Чоловікам доводилося забувати про свою гордість і згоджуватись на отримання благодійницької допомоги для себе і своїх родин від пихатих державних службовців. Але люди дона Корлеоне ходили по вулицях з високо піднесеними головами, а в їхніх кишенях було вдосталь срібних і паперових грошей. І їх не переслідувала загроза безробіття. Навіть сам дон, цей найскромніший з-поміж людей, не міг не відчувати певної гордості. Він опікувався людьми свого світу. Він не підвів тих, хто працював на нього в поті чола й ризикував для нього свободою і життям. Якщо хтось із його людей ненароком попадав за грати, його родина отримувала допомогу, і то не якесь там жебрацьке подаяння, а стільки ж, скільки заробляв сам господар, поки був на волі.
Безперечно, робилося це не з чистого християнського милосердя. І найближчі друзі дона Корлеоне не назвали б його святим, що спустився з неба. В цій його щедрості була певна вигода і для нього. Потрапляючи до в'язниці, член його організації добре знав, що треба лише тримати язик за зубами, і його дружина й діти будуть забезпечені. Він знав: якщо він не «розколеться» перед поліцією, то може розраховувати на теплу зустріч після звільнення. Удома його чекатиме бенкет з найкращими наїдками, равіолі домашнього виробу, вином, тістечками, всі його друзі й знайомі прийдуть висловити радість, що він уже на волі. А десь у розпалі свята загляне консільйорі Дженко Абандандо або ж і сам дон, щоб засвідчити свою повагу такому славному хлопчині, випити чарку на його честь і залишити доброго гостинця грішми, отже, він матиме змогу відпочити тиждень-другий з жінкою і дітьми, перше ніж ставати до діла. Ось що, власне, крилося за безмежною співчутливістю й турботливістю дона Корлеоне.
Якраз о цій порі донові спало на думку, що він керує своїм світом куди краще, ніж порядкують у великому світі його вороги, що весь час йому заважають. І це відчуття ще підігрівали бідні люди, які раз у раз приходили до нього по допомогу. Просили посприяти в отриманні допомоги по безробіттю, знайти роботу синові або вирятувати його з тюрми, позичити вкрай необхідних грошей, побалакати з хазяїном будинку, який супроти всякого глузду вимагає квартплату з безробітних пожильців.
Дон Віто Корлеоне допомагав кожному. Навіть більше, він допомагав охоче, підбадьорював, розважав добрим словом, щоб у них не залишилося неприємного почуття від того, що довелося звернутися по допомогу. Тож цілком природно, що згодом, коли ці італійці сушили собі голову, за котрого з кандидатів віддати свої голоси на виборах у законодавчі збори штату, чи мерії, чи до конгресу США, вони питали поради в свого друга дона Корлеоне, в свого Хрещеного Батька. Отак він став людиною з чималим політичним впливом, з якою консультувалися у передвиборчій кампанії практичні керівники партій. Він накопичував політичний вплив з далекоглядністю справжнього державного діяча; підтримував здібних хлопців з бідних італійських родин, давав їм змогу набути вищу освіту: адже згодом ці хлопці стануть юристами, помічниками прокурорів, навіть суддями. Він піклувався про майбутнє своєї імперії з передбачливістю видатного державного лідера.
Скасування сухого закону завдало відчутного удару по його імперії, але він устиг вжити запобіжних заходів. У 1933 році послав свого емісара до людини, що тримала під своїм контролем усі казино на
Вы читаете Хрещений Батько
