Манхеттені — кубла азартної гри в порту, лихварство, неодмінне в таких місцях, достоту як гарячі сосиски для публіки на бейсбольних матчах, тоталізатори на спортивних змаганнях і на іподромах, незаконні гральні доми, де грали в покер, — а також увесь рекет у Гарлемі. Цього чоловіка звали Сальвадоре Маранцано, і він був один із визнаних «пеццонованте», тобто великих тузів, у нью-йоркському підпільному світі. Емісари Корлеоне запропонували Маранцано вести цю справу з половини, на вигідних для обох сторін умовах. Віто Корлеоне з його організацією, його політичними зв'язками та контактами з поліцією забезпечив би надійне прикриття для операцій Маранцано й уможливив би поширення їх на Бруклін і Бронкс. Але Маранцано був недалекоглядною людиною і зневажливо відкинув пропозицію Корлеоне. Адже його другом був сам великий Аль-Капоне, у нього була своя організація, свої люди й величезні кошти. І на біса йому цей вискочка, схожий швидше на парламентського демагога, ніж на справжнього мафіозо. Відмова Маранцано стала початком великої війни 1933 року, яка призвела до зміни цілої структури нью-йоркського підпільного світу.
На перший погляд, сили були нерівні. Адже Сальвадоре Маранцано мав до своїх послуг могутню організацію з добре забезпеченими тилами. Він приятелював з чікагським Каноне і будь-коли міг послати до нього по допомогу. У нього були також добрі взаємини з «родиною» Татталья, яка контролювала в Нью- Йорку проституцію й досить обмежену в той час торгівлю наркотиками. У нього також були зв'язки і впливовими бізнесменами, які вдавалися до його послуг, щоб залякувати єврейських профспілковців у швейній промисловості та синдикати, створювані італійськими анархістами серед будівельників.
Проти всього цього дон Корлеоне міг виставити лише два — щоправда, досконало зорганізованих — загони, керовані Клеменцою й Тессіо. Бізнесмени, що підтримували Маранцано, знехтували його політичними зв'язками і його контактами з поліцією. Проте на руку донові Корлеоне грало ще й те, що ворог не мав уявлення про його організацію. Підпільний світ не знав справжньої його сили; гадали навіть, що Тессіо діє в Брукліні незалежно від нього. І все ж таки боротьба дійсно була нерівною, аж поки Віто Корлеоне не вирівняв шанси одним майстерним ударом.
Маранцано послав до Капоне по двох його найкращих бандитів, щоб ті допомогли зліквідувати вискочку Корлеоне. «Родина» Корлеоне мала друзів і вивідувачів у Чикаго, які дали звістку про те, що двоє професійних убивць прибувають до Нью-Йорка поїздом. Віто Корлеоне послав зустріти їх Луку Бразі, благословивши цього дивного чоловіка вказівками, які давали повну волю його щонайжахливішим інстинктам.
Бразі і його люди, а їх було четверо, зустріли чикагських гостей ще на вокзалі. Один з його хлопців забезпечив таксі й тепер сидів в ньому, як водій. Вокзальний посій, несучи валізи попереду, підвів людей Капоне якраз до цієї машини. Коли вони всілися, Бразі разом з іншими своїми людьми упхалися в машину слідом за ними і з пістолетами напоготові наказали обом чикагцям лягти на підлогу машини. Таксі приставило їх до складу неподалік гавані, який підготував для них Бразі.
Людям Капоне зв'язали руки й ноги, а в рот кожному застромили рушника, щоб не кричав.
Тоді Бразі взяв з-під стіни сокиру й почав своє діло. Спочатку він відсік одному з них ступні, потім ноги до колін, потім відділив стегна від тулуба. Бразі був надзвичайно дужою людиною, але на цей раз йому довелося чимало помахати, перш ніж він упорався. На цей час його жертва давно випустила дух, підлога в складі стала слизькою від крові й шматків тіла. Коли Бразі повернувся до другої жертви, він побачив, що йому вже немає чого робити. Другий убивця з банди Капоне від жаху не знати як заковтнув рушника й удавився на смерть. Коли в поліції робили розтин трупа, щоб встановити причину смерті, то рушник знайшли аж у шлунку мерця.
А через кілька днів Капоне в Чикаго отримав від Віто Корлеоне звістку такого змісту: «Тепер ти знаєш, що я роблю з ворогами. Чого це неаполітанець має втручатися у сварку між двома сицилійцями? Якщо хочеш, щоб я вважав тебе своїм другом, то я буду тобі вдячний і, коли треба, буду до твоїх послуг. Такій людині, як ти, напевне відомо, що куди вигідніше мати такого друга, щоб не канючив у тебе допомоги, а сам давав раду своїм справам і був завжди готовий допомогти тобі в скруті. Якщо ти не хочеш моєї дружби, хай буде так. Але тоді мушу попередити тебе, що в Нью-Йорку дуже вогко і клімат непідходящий для неаполітанців, отож я б радив тобі ніколи сюди не потикатися».
Образливий тон було вибрано свідомо. Дон був невисокої думки про Капоне та його банду брутальних відвертих горлорізів. Шпигуни повідомляли, що Капоне втратив будь-яку політичну підтримку через свої прилюдні бандитські витівки та хизування награбованим багатством.
Дон був певен, що без політичного впливу, без маскування під звичайне суспільство світ Капоне та подібних до нього буде легко винищений. Він знав, що Капоне вже стоїть на шляху до загибелі. Він також знав, що вплив Капоне не поширюється за межі Чикаго, хоч який жахливий і всепрониклий цей вплив був там.
Його тактика виправдала себе. Не так через жорстокість ужитих заходів, скільки завдяки моторошній швидкості, блискавичній реакції дона Корлеоне. Якщо у нього так бездоганно поставлено розвідку, то будь- які нові заходи також могли провалитися. Отже, куди розумніше було погодитися на встановлення дружніх взаємин, що мусять колись оплатитися. Капоне дав знати, що він не буде більше втручатися.
Отже, Капоне не розквитався за вбитих. І Віто Корлеоне набув величезної «поваги» серед підпільного світу всіх Сполучених Штатів тим, що принизив знаменитого чикагця. За півроку він переміг і Маранцано. Він робив нальоти на місця, де грали на гроші, підтинаючи авторитет протекції Маранцано, вистежив у Гарлемі найбільше підпільне казино і геть обчистив його, вів наступ на своїх ворогів на їй і фронтах. Навіть відряджав Клеменцу з його людьми на швейні підприємства, щоб вони там на боці профспілковую боролися проти людей Маранцано і проти власників підприємств. І на всіх фронтах краща організація й краще націлена розвідка забезпечили йому успіх. Буйна жорстокість Клеменци, якою Корлеоне користувався розумно, також допомагала повернути хід боротьби. Аж ось дон Корлеоне пустив у дію свій резерв — націлив на самого Маранцано загін на чолі з Тессіо.
На цей час Маранцано вже надсилав емісарів з пропозиції ю миру. Віто Корлеоне під різними приводами відмовлявся прийняти їх. З лав Маранцано почалося дезертирство, люди не хотіли гинути за програну справу. А букмекери і лихварі почали виплачувати гроші за захист «родині» Корлеоне. Наслідок боротьби вже ні в кого не викликав ніяких сумнівів.
І ось напередодні нового 1934 року Тессіо пробрався до самої охорони Маранцано. Його підлеглі прагнули миру і погодилися видати свого ватажка на заріз. Вони сказали йому, що Корлеоне запропонував зустріч в одному бруклінському ресторані, і прийшли з ним туди як його охоронці. Його посадили за накритий стіл; він сидів і похмуро плямкав, жуючи шкуринку хліба, а коли зайшли Тессіо й четверо його людей, охоронці Маранцано повтікали з ресторану. Розправа була коротка й рішуча. Маранцано, з ротом, повним не пережованого хліба, подірявили кулями на решето. Війна закінчилася.
Організація Корлеоне поглинула імперію Маранцано. Дон Корлеоне встановив систему виплати данини, яка дозволила всім збирачам залишатися на своїх місцях, коло букмекерів і картярських кубел. На додачу він набув позиції в профспілках швейників, що відіграло неабияку роль у наступні роки. І ось тепер, коли він вже нарешті залагодив свої фінансові справи, дон зіткнувся з клопотами у власній сім'ї.
Сантіно Корлеоне, або ж Сонні, в своїх шістнадцять років вимахав за метр вісімдесят, мав широкі плечі і велике лице, хоча й чуттєве, але ні в якому разі не жіноче. Але в той час, Як Фредо був спокійним хлопчиком, а Майкл взагалі ще дитиною, Сантіно раз у раз потрапляв у халепу. Він щодня встрявав у бійки, погано вчився в школі, й нарешті одного дня Клеменца, що був хрещеним батьком хлопця й мав наглядати за ним, прийшов до дона і сповістив, що його син брав участь у збройному пограбуванні, украй дурній витівці, яка могла б закінчитися дуже погано. За всіма ознаками, Сонні був ватажком і підбив на це непевне діло двох своїх товаришів.
Це був один з тих небагатьох випадків, коли Віто Корлеоне скипів. На той час Том Хейген жив у нього в домі вже понад три роки, і Віто запитав, чи не був Том причетний до цієї історії. Клеменца заперечливо похитав головою. Тоді дон Корлеоне послав до Сантіно машину, щоб його негайно привезли в контору компанії «Дженко пура».
Вперше в житті донові довелося зазнати поразки. Віч-на-віч із Сонні він дав вихід люті, вичитуючи своєму незграбному синові на сицилійському діалекті, що якнайкраще підходить для виразу гнівних почуттів. Закінчив він запитанням:
— Що тобі дало право на таку витівку? Що тебе спонукало?
Ображений Сонні стояв мовчки, не бажаючи відповідати.
— Це ж, крім усього, безглуздя. Що ви заробили за той вечір? По п'ятдесят доларів? По двадцятці? І
На перший погляд, сили були нерівні. Адже Сальвадоре Маранцано мав до своїх послуг могутню організацію з добре забезпеченими тилами. Він приятелював з чікагським Каноне і будь-коли міг послати до нього по допомогу. У нього були також добрі взаємини з «родиною» Татталья, яка контролювала в Нью- Йорку проституцію й досить обмежену в той час торгівлю наркотиками. У нього також були зв'язки і впливовими бізнесменами, які вдавалися до його послуг, щоб залякувати єврейських профспілковців у швейній промисловості та синдикати, створювані італійськими анархістами серед будівельників.
Проти всього цього дон Корлеоне міг виставити лише два — щоправда, досконало зорганізованих — загони, керовані Клеменцою й Тессіо. Бізнесмени, що підтримували Маранцано, знехтували його політичними зв'язками і його контактами з поліцією. Проте на руку донові Корлеоне грало ще й те, що ворог не мав уявлення про його організацію. Підпільний світ не знав справжньої його сили; гадали навіть, що Тессіо діє в Брукліні незалежно від нього. І все ж таки боротьба дійсно була нерівною, аж поки Віто Корлеоне не вирівняв шанси одним майстерним ударом.
Маранцано послав до Капоне по двох його найкращих бандитів, щоб ті допомогли зліквідувати вискочку Корлеоне. «Родина» Корлеоне мала друзів і вивідувачів у Чикаго, які дали звістку про те, що двоє професійних убивць прибувають до Нью-Йорка поїздом. Віто Корлеоне послав зустріти їх Луку Бразі, благословивши цього дивного чоловіка вказівками, які давали повну волю його щонайжахливішим інстинктам.
Бразі і його люди, а їх було четверо, зустріли чикагських гостей ще на вокзалі. Один з його хлопців забезпечив таксі й тепер сидів в ньому, як водій. Вокзальний посій, несучи валізи попереду, підвів людей Капоне якраз до цієї машини. Коли вони всілися, Бразі разом з іншими своїми людьми упхалися в машину слідом за ними і з пістолетами напоготові наказали обом чикагцям лягти на підлогу машини. Таксі приставило їх до складу неподалік гавані, який підготував для них Бразі.
Людям Капоне зв'язали руки й ноги, а в рот кожному застромили рушника, щоб не кричав.
Тоді Бразі взяв з-під стіни сокиру й почав своє діло. Спочатку він відсік одному з них ступні, потім ноги до колін, потім відділив стегна від тулуба. Бразі був надзвичайно дужою людиною, але на цей раз йому довелося чимало помахати, перш ніж він упорався. На цей час його жертва давно випустила дух, підлога в складі стала слизькою від крові й шматків тіла. Коли Бразі повернувся до другої жертви, він побачив, що йому вже немає чого робити. Другий убивця з банди Капоне від жаху не знати як заковтнув рушника й удавився на смерть. Коли в поліції робили розтин трупа, щоб встановити причину смерті, то рушник знайшли аж у шлунку мерця.
А через кілька днів Капоне в Чикаго отримав від Віто Корлеоне звістку такого змісту: «Тепер ти знаєш, що я роблю з ворогами. Чого це неаполітанець має втручатися у сварку між двома сицилійцями? Якщо хочеш, щоб я вважав тебе своїм другом, то я буду тобі вдячний і, коли треба, буду до твоїх послуг. Такій людині, як ти, напевне відомо, що куди вигідніше мати такого друга, щоб не канючив у тебе допомоги, а сам давав раду своїм справам і був завжди готовий допомогти тобі в скруті. Якщо ти не хочеш моєї дружби, хай буде так. Але тоді мушу попередити тебе, що в Нью-Йорку дуже вогко і клімат непідходящий для неаполітанців, отож я б радив тобі ніколи сюди не потикатися».
Образливий тон було вибрано свідомо. Дон був невисокої думки про Капоне та його банду брутальних відвертих горлорізів. Шпигуни повідомляли, що Капоне втратив будь-яку політичну підтримку через свої прилюдні бандитські витівки та хизування награбованим багатством.
Дон був певен, що без політичного впливу, без маскування під звичайне суспільство світ Капоне та подібних до нього буде легко винищений. Він знав, що Капоне вже стоїть на шляху до загибелі. Він також знав, що вплив Капоне не поширюється за межі Чикаго, хоч який жахливий і всепрониклий цей вплив був там.
Його тактика виправдала себе. Не так через жорстокість ужитих заходів, скільки завдяки моторошній швидкості, блискавичній реакції дона Корлеоне. Якщо у нього так бездоганно поставлено розвідку, то будь- які нові заходи також могли провалитися. Отже, куди розумніше було погодитися на встановлення дружніх взаємин, що мусять колись оплатитися. Капоне дав знати, що він не буде більше втручатися.
Отже, Капоне не розквитався за вбитих. І Віто Корлеоне набув величезної «поваги» серед підпільного світу всіх Сполучених Штатів тим, що принизив знаменитого чикагця. За півроку він переміг і Маранцано. Він робив нальоти на місця, де грали на гроші, підтинаючи авторитет протекції Маранцано, вистежив у Гарлемі найбільше підпільне казино і геть обчистив його, вів наступ на своїх ворогів на їй і фронтах. Навіть відряджав Клеменцу з його людьми на швейні підприємства, щоб вони там на боці профспілковую боролися проти людей Маранцано і проти власників підприємств. І на всіх фронтах краща організація й краще націлена розвідка забезпечили йому успіх. Буйна жорстокість Клеменци, якою Корлеоне користувався розумно, також допомагала повернути хід боротьби. Аж ось дон Корлеоне пустив у дію свій резерв — націлив на самого Маранцано загін на чолі з Тессіо.
На цей час Маранцано вже надсилав емісарів з пропозиції ю миру. Віто Корлеоне під різними приводами відмовлявся прийняти їх. З лав Маранцано почалося дезертирство, люди не хотіли гинути за програну справу. А букмекери і лихварі почали виплачувати гроші за захист «родині» Корлеоне. Наслідок боротьби вже ні в кого не викликав ніяких сумнівів.
І ось напередодні нового 1934 року Тессіо пробрався до самої охорони Маранцано. Його підлеглі прагнули миру і погодилися видати свого ватажка на заріз. Вони сказали йому, що Корлеоне запропонував зустріч в одному бруклінському ресторані, і прийшли з ним туди як його охоронці. Його посадили за накритий стіл; він сидів і похмуро плямкав, жуючи шкуринку хліба, а коли зайшли Тессіо й четверо його людей, охоронці Маранцано повтікали з ресторану. Розправа була коротка й рішуча. Маранцано, з ротом, повним не пережованого хліба, подірявили кулями на решето. Війна закінчилася.
Організація Корлеоне поглинула імперію Маранцано. Дон Корлеоне встановив систему виплати данини, яка дозволила всім збирачам залишатися на своїх місцях, коло букмекерів і картярських кубел. На додачу він набув позиції в профспілках швейників, що відіграло неабияку роль у наступні роки. І ось тепер, коли він вже нарешті залагодив свої фінансові справи, дон зіткнувся з клопотами у власній сім'ї.
Сантіно Корлеоне, або ж Сонні, в своїх шістнадцять років вимахав за метр вісімдесят, мав широкі плечі і велике лице, хоча й чуттєве, але ні в якому разі не жіноче. Але в той час, Як Фредо був спокійним хлопчиком, а Майкл взагалі ще дитиною, Сантіно раз у раз потрапляв у халепу. Він щодня встрявав у бійки, погано вчився в школі, й нарешті одного дня Клеменца, що був хрещеним батьком хлопця й мав наглядати за ним, прийшов до дона і сповістив, що його син брав участь у збройному пограбуванні, украй дурній витівці, яка могла б закінчитися дуже погано. За всіма ознаками, Сонні був ватажком і підбив на це непевне діло двох своїх товаришів.
Це був один з тих небагатьох випадків, коли Віто Корлеоне скипів. На той час Том Хейген жив у нього в домі вже понад три роки, і Віто запитав, чи не був Том причетний до цієї історії. Клеменца заперечливо похитав головою. Тоді дон Корлеоне послав до Сантіно машину, щоб його негайно привезли в контору компанії «Дженко пура».
Вперше в житті донові довелося зазнати поразки. Віч-на-віч із Сонні він дав вихід люті, вичитуючи своєму незграбному синові на сицилійському діалекті, що якнайкраще підходить для виразу гнівних почуттів. Закінчив він запитанням:
— Що тобі дало право на таку витівку? Що тебе спонукало?
Ображений Сонні стояв мовчки, не бажаючи відповідати.
— Це ж, крім усього, безглуздя. Що ви заробили за той вечір? По п'ятдесят доларів? По двадцятці? І
Вы читаете Хрещений Батько
