кордоні з швейцарцями й німцями.
Каліцтво лівої щоки також уподібнювало його до місцевого жителя. Через брак медичної допомоги така зовнішність не рідкість на Сицилії. Невелике каліцтво, якого не можна виправити через нестачу грошей. У багатьох дітей, багатьох чоловіків на обличчі сліди спотворень, які в Америці усунули б нескладною операцією або ж досконалим лікуванням.
Майкл часто згадував Кей, її посмішку, її тіло. Його завжди мучили докори сумління, він залишив її так нахабно, навіть не попрощавшись. Дивно, але совість ніколи не дорікала за вбитих: Солоццо намагався порішити його батька, капітан Маккласкі скалічив його самого на все життя.
Доктор Таца присікувався до нього з ідеєю косметичної операції на обличчі, особливо надокучливим ставав лікар і, коли Майкл звертався до нього за ліками, щоб утамувати біль, котрий навідував його дедалі частіше. Таца пояснив, що саме під оком знаходиться нерв, від якого відгалужується ціла нервова мережа. До речі, це було найулюбленіше місце мафії під час тортур. Вони вишукували його на обличчі своєї жертви гострим як голка гостряком ножа. Отже, на Майкловому обличчі саме цей нерв було, ушкоджено або ж саме на нього тиснув уламок кістки. Проста операція в лікарні Палермо назавжди позбавила б його від нападів болю.
Майкл відмовлявся. Коли лікар допитувався чому, Майкл шкірився й говорив: «Все ж таки маю хоч якусь згадку про дім».
Він і насправді не дуже зважав на той біль, хай собі ниє, хоча в голові віддавало, немов від вібрації мотора-очисника якоїсь рідини.
Минуло майже сім місяців такого провінційного недбалого життя, коли Майкл відчув, що воно почало гнітити його про-справжньому. Якраз о цій порі в дона Томмазіно з'явилось багато роботи, його вже рідко можна було побачити на віллі. У нього виникли чергові непорозуміння з «новою мафією», що поставала в Палермо, — з молодими людьми, які швидко розбагатіли навколо післявоєнного будівельні буму в цьому місті. Вони вважали, що їхнє багатство надає їм можливість втрутитися в кровну ворожнечу старих сільських ватажків мафії, яких вони презирливо називали «вусатими Пете». Дон Томмазіно був заклопотаний захистом своїх володінь. Отже, Майкл був позбавлений його товариства й мав задовольнятися байками доктора Таца, котрі вже почали повторюватися.
Якось ранком Майкл вирішив прогулятися аж на гори біля Корлеоне. Зрозуміло, його супроводжували обидва вівчаря-охоронці. Це робилося навіть не з огляду на ворогів «родини» Корлеоне. Просто було небезпечно будь-кому не місцевому тинятися одному. Навіть місцевим і то небезпечно. Округа кишіла бандюгами, загонами мафії, що ворогували між собою, загрожуючи водночас усім іншим. Поза тим його могли прийняти за оббирача пагліайо.
Пагліайо — це невеличка споруда під стріхою, поставлена в полі, в ній зберігають знаряддя польової праці, отже сільськогосподарським робітникам не треба носити їх щодня з далекого села. На Сицилії селянин не живе на землі, яку обробляє. Це вельми небезпечно, а поза тим орна земля, якщо вона в нього є, цінується дорого. Отже, він живе в селі й щоранку пішки подорожує на далеке поле. Робітник котрий прийшов на лан і побачив, що його пагліайо обібране — це й справді нещасна людина, в нього марно пропадав робочий день. Коли власті виявилися безсилими забезпечити в цьому відношенні інтереси селян, проблемою зацікавилася мафія й вирішила її в своєму стилі. Вона вислідила і винищила всіх злодіїв, які оббирали пагліайо. Звісна траплялося й так, що страждали невинні. Не виключено, якщо б Майкл проходив поруч щойно пограбованої пагліайо, його б могли визнати злодієм, бо ніхто б не поручився за нього.
Отже, якось ранком Майкл вирушив через поля у далеку прогулянку в супроводі своїх відданих вівчарів. Один з них був дуже простий хлопець, навіть простакуватий, мовчав як убитий, з непроникним, як у індіанця, обличчям. Це буї жилавий невисокий сицилієць — як усі сицилійці до тога часу, поки їх не починає розпирати десь після тридцятім тридцяти п'яти. Його звали Кало.
Інший був шустріший, молодший, він уже встиг побачити світу. Переважно океанів, тому що під час війни був матросом італійського військового флоту, хоча й недовго, щойно встиг зататуюватися, як їхній корабель потопили, і він потрапив у полон до англійців. Але татуювання уславило його у своєму селі. Сицилійці не часто розмальовують себе татуюванням — у них для цього немає ні часу, ні схильності. Фабріціо пішов на це головним чином щоб замаскувати велику червону родиму пляму на животі. Щоправда, базарні візки мафії прикрашені з обох боків гарними примітивними малюнками, зробленими дбайливо і з любов’ю. У всякому разі, повернувшись до свого села, Фабріціо не вельми хизувався своїм татуюванням на грудях, хоча воно й відтворювало дорогу серцеві сицилійця картину: чоловік протинає кинджалом голих коханця й свою дружину, сплетених над волосатим черевом Фабріціо. Фабріціо жартував з Майклом, розпитував про Америку, — від них не приховалося його походження. І все ж таки хлопці не знали, хто він є насправді, знали лише, що переховується, і, що про нього не можна патякати. Інколи Фабріціо приносив Майклу свіжий сир, від якого ще йшов запах молока.
Ішли курною дорогою, оминаючи віслюків, запряжених у грайливо розмальовані візочки. Навколо буяли рожеві квіти, помаранчеві сади, оливкові і мигдалеві гайки, — все цвіло. Це було несподівано. Майкл гадав, що побачить голу землю, адже сицилійська бідність стала легендарною. А побачив землю в несамовитому буянні, заслану квітчастим килимом, огорнуту пахощами цитринового квіту. Навкруги була така краса, що навіть годі собі уявити, як можуть люди в такій благодаті. Скільки жорстокості треба мати до інших людей, щоб примушувати їх тікати з отаких райських садів.
Майкл намірявся дійти до берегового селища Мазара, а ввечері повернутися до Корлеоне на автобусі, хотілося находитись як слід, щоб потім добре спалося. Обидва вівчарі мали при собі торби з хлібом і сиром, щоб було чим підкріпитись в дорозі. Вони несли свої лупари не ховаючись, отак немов вийшли вдень на полювання.
Ранок видався чудовий У Майкла було таке ж почуття, як колись у дитинстві, коли вставав рано влітку, щоб грати в м’яча. Тоді кожний день здавався свіжовимитим і свіжопофарбованим. От як зараз. Сицилію вкриває барвистий килим розмаїтих квітів, а повітря насичене настільки густим запахом квітучих помаранчевих і цитринових дерев, що навіть з його ушкодженням на обличчі, яке спричинилося до часткової втрати нюху, він міг відчувати пахощі. Щока давно загоїлась, проте кістки зрослися неправильно й тиск на нерв викликав біль у лівому оці. Через це також постійно текло з носа, всі носовички невдовзі ставали мокрими, і Майкл нерідко сякався просто на землю, як це роблять місцеві чоловіки. У дитинстві його дратувало, коли старі італійці, що вважали недостойним їхньої гідності користуватись носовичками — цією аристократичною англійською вигадкою, — сякалися просто на стічні решітки на асфальті
А ще йому весь час здавалося, що у нього «важке лице». Доктор Таца пояснив, що це також наслідок тиску кісток на нерв, до зрощування кісток цьому легко було б запобігти з допомогою нескладного хірургічного інструмента, на зразок ложки, ним ставлять кістку на місце. Але тепер, говорив лікар, треба в лікарні Палермо зробити серйозну операцію, на обличчі йому мусять знову розламати кістки. Для Майкла цих пояснень було досить. Він відмовився. І все ж таки більше за біль і за постійний нежить йому дошкуляло відчуття важкості свого обличчя.
Цього дня їм так і не пощастило дістатися до берега. Пройшовши майже п'ятнадцять миль, Майкл і його вівчарі зупинилися в тихій зеленій прохолоді помаранчевого гайка, щоб пообідати і підкріпитися вином. Фабріціо патякав про те, як він коли-небудь поїде в Америку. Під'ївши, відпочивали в затінку, а Фабріціо, розстібнувши сорочку, поворушив м'язами на череві, і татуювання ожило. Голі коханці на грудях Фабріціо заворушилися, кинджал, загнаний рукою ревнивого чоловіка в їхні тіла, також почав рухатися. Це забавляло їх. Якраз за цим зайняттям Майкла, як говорять сицилійці, «оперіщила громовиця».
Нижче помаранчевого гайка простяглися зеленою смугою поля баронового помістя. Далі по дорозі від гайка стояла вілла, вона мала настільки римський вигляд, що здавалось, її відкопали з руїн Помпеї. Це був, власне, невеличкий палац з просторою мармуровою галереєю й грецькими колонами. Якраз між цими колонами й з'явилася зграйка сільських дівчаток на чолі з двома огрядними матронами, вдягненими в чорне. Очевидно, що вони були з села й приходили виконати свій старовинний обов'язок перед місцевим бароном — прибрати і підготувати віллу для перебування на ній барона взимку. А тепер поспішали в поле збирати квіти, якими прикрасять свої оселі. Збирали рожеві квітки сулла, пурпурові гліцінії, перемішуючи їх з помаранчевим і цитриновим цвітом. Дівчата, не помічаючи чоловіків у гайку, підходили щораз ближче.
Сукенки з дешевої барвистої матерії щільно облягали їхні тіла. Усім їм було десь під двадцять, але на цій залитій сонцем землі вони вже встигли сформуватися в дорослих жінок. Трійко дівчаток погналися за четвертою, вона тікала якраз до їхнього гайка. Дівчина тримала в лівій руці пурпурове гроно винограду, а
Каліцтво лівої щоки також уподібнювало його до місцевого жителя. Через брак медичної допомоги така зовнішність не рідкість на Сицилії. Невелике каліцтво, якого не можна виправити через нестачу грошей. У багатьох дітей, багатьох чоловіків на обличчі сліди спотворень, які в Америці усунули б нескладною операцією або ж досконалим лікуванням.
Майкл часто згадував Кей, її посмішку, її тіло. Його завжди мучили докори сумління, він залишив її так нахабно, навіть не попрощавшись. Дивно, але совість ніколи не дорікала за вбитих: Солоццо намагався порішити його батька, капітан Маккласкі скалічив його самого на все життя.
Доктор Таца присікувався до нього з ідеєю косметичної операції на обличчі, особливо надокучливим ставав лікар і, коли Майкл звертався до нього за ліками, щоб утамувати біль, котрий навідував його дедалі частіше. Таца пояснив, що саме під оком знаходиться нерв, від якого відгалужується ціла нервова мережа. До речі, це було найулюбленіше місце мафії під час тортур. Вони вишукували його на обличчі своєї жертви гострим як голка гостряком ножа. Отже, на Майкловому обличчі саме цей нерв було, ушкоджено або ж саме на нього тиснув уламок кістки. Проста операція в лікарні Палермо назавжди позбавила б його від нападів болю.
Майкл відмовлявся. Коли лікар допитувався чому, Майкл шкірився й говорив: «Все ж таки маю хоч якусь згадку про дім».
Він і насправді не дуже зважав на той біль, хай собі ниє, хоча в голові віддавало, немов від вібрації мотора-очисника якоїсь рідини.
Минуло майже сім місяців такого провінційного недбалого життя, коли Майкл відчув, що воно почало гнітити його про-справжньому. Якраз о цій порі в дона Томмазіно з'явилось багато роботи, його вже рідко можна було побачити на віллі. У нього виникли чергові непорозуміння з «новою мафією», що поставала в Палермо, — з молодими людьми, які швидко розбагатіли навколо післявоєнного будівельні буму в цьому місті. Вони вважали, що їхнє багатство надає їм можливість втрутитися в кровну ворожнечу старих сільських ватажків мафії, яких вони презирливо називали «вусатими Пете». Дон Томмазіно був заклопотаний захистом своїх володінь. Отже, Майкл був позбавлений його товариства й мав задовольнятися байками доктора Таца, котрі вже почали повторюватися.
Якось ранком Майкл вирішив прогулятися аж на гори біля Корлеоне. Зрозуміло, його супроводжували обидва вівчаря-охоронці. Це робилося навіть не з огляду на ворогів «родини» Корлеоне. Просто було небезпечно будь-кому не місцевому тинятися одному. Навіть місцевим і то небезпечно. Округа кишіла бандюгами, загонами мафії, що ворогували між собою, загрожуючи водночас усім іншим. Поза тим його могли прийняти за оббирача пагліайо.
Пагліайо — це невеличка споруда під стріхою, поставлена в полі, в ній зберігають знаряддя польової праці, отже сільськогосподарським робітникам не треба носити їх щодня з далекого села. На Сицилії селянин не живе на землі, яку обробляє. Це вельми небезпечно, а поза тим орна земля, якщо вона в нього є, цінується дорого. Отже, він живе в селі й щоранку пішки подорожує на далеке поле. Робітник котрий прийшов на лан і побачив, що його пагліайо обібране — це й справді нещасна людина, в нього марно пропадав робочий день. Коли власті виявилися безсилими забезпечити в цьому відношенні інтереси селян, проблемою зацікавилася мафія й вирішила її в своєму стилі. Вона вислідила і винищила всіх злодіїв, які оббирали пагліайо. Звісна траплялося й так, що страждали невинні. Не виключено, якщо б Майкл проходив поруч щойно пограбованої пагліайо, його б могли визнати злодієм, бо ніхто б не поручився за нього.
Отже, якось ранком Майкл вирушив через поля у далеку прогулянку в супроводі своїх відданих вівчарів. Один з них був дуже простий хлопець, навіть простакуватий, мовчав як убитий, з непроникним, як у індіанця, обличчям. Це буї жилавий невисокий сицилієць — як усі сицилійці до тога часу, поки їх не починає розпирати десь після тридцятім тридцяти п'яти. Його звали Кало.
Інший був шустріший, молодший, він уже встиг побачити світу. Переважно океанів, тому що під час війни був матросом італійського військового флоту, хоча й недовго, щойно встиг зататуюватися, як їхній корабель потопили, і він потрапив у полон до англійців. Але татуювання уславило його у своєму селі. Сицилійці не часто розмальовують себе татуюванням — у них для цього немає ні часу, ні схильності. Фабріціо пішов на це головним чином щоб замаскувати велику червону родиму пляму на животі. Щоправда, базарні візки мафії прикрашені з обох боків гарними примітивними малюнками, зробленими дбайливо і з любов’ю. У всякому разі, повернувшись до свого села, Фабріціо не вельми хизувався своїм татуюванням на грудях, хоча воно й відтворювало дорогу серцеві сицилійця картину: чоловік протинає кинджалом голих коханця й свою дружину, сплетених над волосатим черевом Фабріціо. Фабріціо жартував з Майклом, розпитував про Америку, — від них не приховалося його походження. І все ж таки хлопці не знали, хто він є насправді, знали лише, що переховується, і, що про нього не можна патякати. Інколи Фабріціо приносив Майклу свіжий сир, від якого ще йшов запах молока.
Ішли курною дорогою, оминаючи віслюків, запряжених у грайливо розмальовані візочки. Навколо буяли рожеві квіти, помаранчеві сади, оливкові і мигдалеві гайки, — все цвіло. Це було несподівано. Майкл гадав, що побачить голу землю, адже сицилійська бідність стала легендарною. А побачив землю в несамовитому буянні, заслану квітчастим килимом, огорнуту пахощами цитринового квіту. Навкруги була така краса, що навіть годі собі уявити, як можуть люди в такій благодаті. Скільки жорстокості треба мати до інших людей, щоб примушувати їх тікати з отаких райських садів.
Майкл намірявся дійти до берегового селища Мазара, а ввечері повернутися до Корлеоне на автобусі, хотілося находитись як слід, щоб потім добре спалося. Обидва вівчарі мали при собі торби з хлібом і сиром, щоб було чим підкріпитись в дорозі. Вони несли свої лупари не ховаючись, отак немов вийшли вдень на полювання.
Ранок видався чудовий У Майкла було таке ж почуття, як колись у дитинстві, коли вставав рано влітку, щоб грати в м’яча. Тоді кожний день здавався свіжовимитим і свіжопофарбованим. От як зараз. Сицилію вкриває барвистий килим розмаїтих квітів, а повітря насичене настільки густим запахом квітучих помаранчевих і цитринових дерев, що навіть з його ушкодженням на обличчі, яке спричинилося до часткової втрати нюху, він міг відчувати пахощі. Щока давно загоїлась, проте кістки зрослися неправильно й тиск на нерв викликав біль у лівому оці. Через це також постійно текло з носа, всі носовички невдовзі ставали мокрими, і Майкл нерідко сякався просто на землю, як це роблять місцеві чоловіки. У дитинстві його дратувало, коли старі італійці, що вважали недостойним їхньої гідності користуватись носовичками — цією аристократичною англійською вигадкою, — сякалися просто на стічні решітки на асфальті
А ще йому весь час здавалося, що у нього «важке лице». Доктор Таца пояснив, що це також наслідок тиску кісток на нерв, до зрощування кісток цьому легко було б запобігти з допомогою нескладного хірургічного інструмента, на зразок ложки, ним ставлять кістку на місце. Але тепер, говорив лікар, треба в лікарні Палермо зробити серйозну операцію, на обличчі йому мусять знову розламати кістки. Для Майкла цих пояснень було досить. Він відмовився. І все ж таки більше за біль і за постійний нежить йому дошкуляло відчуття важкості свого обличчя.
Цього дня їм так і не пощастило дістатися до берега. Пройшовши майже п'ятнадцять миль, Майкл і його вівчарі зупинилися в тихій зеленій прохолоді помаранчевого гайка, щоб пообідати і підкріпитися вином. Фабріціо патякав про те, як він коли-небудь поїде в Америку. Під'ївши, відпочивали в затінку, а Фабріціо, розстібнувши сорочку, поворушив м'язами на череві, і татуювання ожило. Голі коханці на грудях Фабріціо заворушилися, кинджал, загнаний рукою ревнивого чоловіка в їхні тіла, також почав рухатися. Це забавляло їх. Якраз за цим зайняттям Майкла, як говорять сицилійці, «оперіщила громовиця».
Нижче помаранчевого гайка простяглися зеленою смугою поля баронового помістя. Далі по дорозі від гайка стояла вілла, вона мала настільки римський вигляд, що здавалось, її відкопали з руїн Помпеї. Це був, власне, невеличкий палац з просторою мармуровою галереєю й грецькими колонами. Якраз між цими колонами й з'явилася зграйка сільських дівчаток на чолі з двома огрядними матронами, вдягненими в чорне. Очевидно, що вони були з села й приходили виконати свій старовинний обов'язок перед місцевим бароном — прибрати і підготувати віллу для перебування на ній барона взимку. А тепер поспішали в поле збирати квіти, якими прикрасять свої оселі. Збирали рожеві квітки сулла, пурпурові гліцінії, перемішуючи їх з помаранчевим і цитриновим цвітом. Дівчата, не помічаючи чоловіків у гайку, підходили щораз ближче.
Сукенки з дешевої барвистої матерії щільно облягали їхні тіла. Усім їм було десь під двадцять, але на цій залитій сонцем землі вони вже встигли сформуватися в дорослих жінок. Трійко дівчаток погналися за четвертою, вона тікала якраз до їхнього гайка. Дівчина тримала в лівій руці пурпурове гроно винограду, а
Вы читаете Хрещений Батько
