Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні...
- Гей-гей! - не вгавав він.
- Зараз я тобі покажу «гей-гей»! - погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.
- Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! - сказав Карлсон.
Та Малий злякано кинувся до панни Цап. [466]
- Ой, ви не дуже забилися? - спитав він.- Бідна панна Цап.
- Ох, поможи мені добратися до ліжка,- простогнала панна Цап.
І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.
- Ет, і не силуйся,- сказав він Малому.- Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.
Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.
- Бідна панна Цап,- знову сказав Малий.- Вам боляче?
Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.
- У мене немає жодної цілої кісточки,- врешті відповіла вона.- Але мені не боляче... хіба що, як я засміюся!
І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло. Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?
- Кажіть, що хочете,- мовила панна Цап,- але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!
Вона жваво закивала головою.
- Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!
- Гей! - вигукнув Карлсон.- Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.
Панна Цап сердито глянула на нього.
- А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.
Малий радісно засміявся. [467]
- Атож, після такої гонитви хочеться їсти,- сказав він.
- А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? - спитав Карлсон.
Він уже рушив до кухні.
Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.
- Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?
- Торта нема,- сказала панна Цап. Карлсон опустив куточки губ.
- Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?
Панна Цап пильно глянула йому у вічі.
- Ні,- сказала вона з притиском,- є ще й паштет. Малий не міг згадати, щоб йому коли так смакувала їжа.
Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:
- О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми за-тягли його сюди! - вона показала на Карлсона.
- Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів,- сказав Малий.
Та все ж таки він стурбувався.
- А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?
- Скар...скар...- муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити,- скарлатину?.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться. [468]
- Не завжди,- сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум'яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:
- Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.
- О господи! - вигукнула панна Цап.
Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.
- Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі,- сказала вона.
Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.
- Я вже наївся і встаю від столу. Але, бачу, крім мене, ніхто не встає. [469]
Карлсон покрутив за ґудзика на животі, моторчик загув, і він обважніло полетів до вікна.
- Гей-гоп! - гукнув він.- Доведеться вам посидіти без мене, бо я поспішаю.
- Гей-гоп, Карлсоне! - відповів Малий.- Тобі справді треба летіти?
- Нарешті,- буркнула панна Цап.
- Авжеж, мені треба поспішати! - гукнув Карлсон.- А то я спізнюся додому на вечерю. Гей-гей!
І він полетів.
Значна дама, що ходить і літає
Другого ранку Малий довго спав. Збудив його телефонний дзвінок. Він побіг до передпокою і зняв трубку. То була мама.
- Любий синку!.. Це такий жах...
- Який жах? - сонно спитав Малий.
- Та все те, що ти написав у листі. Я так хвилююся!
- Чого? - спитав Малий.
- Ти ж знаєш,- сказала мама.- Бідна дитино!.. Але завтра я вернуся додому.
Малий зрадів і миттю пробуркався. Хоч і досі не розумів, чого мама називає його «бідною дитиною».
Не встиг Малий покласти трубку, як телефон знову задзвонив. То нарешті з Лондона озвався тато.
- Як ся маєш, Малий? - спитав він.- А як Боссе й Бетан, чемні?
- Не думаю,- відповів Малий.- Та й не знаю, бо вони в лікарні.
Чути було, що тато схвилювався.
- В лікарні? Що це означає?
І коли Малий пояснив, що то означає, тато сказав так само, як і мама: [470]
- Бідна дитино... Я завтра ж вернуся додому. Розмова скінчилась, але відразу ж телефон задзвонив знову.
То був уже Боссе.
- Передай хатньому цапові та її старому лікареві, що вони кепсько розуміються на хворобах. Це не скарлатина. Ми з Бетан завтра будемо вдома.
- Ви не хворі на скарлатину? - перепитав Малий.
- Уяви собі, що ні! Тутешній лікар сказав, що ми випили забагато шоколаду з булочками. Тоді на тілі буває висипка, якщо організм надто чутливий.
- Типовий випадок булочкової гарячки,- сказав Малий.
Але Боссе вже поклав трубку.
Коли Малий убрався, він пішов до кухні сказати панні Цап, що тепер він більше не ізольований.
Вона якраз почала готувати другий сніданок. У кухні міцно запахло прянощами.
- От і добре,- мовила панна Цап, коли Малий розповів, що завтра всі мають вернутися додому.- А то мої нерви більше не витримають.
Вона завзято мішала кописткою в каструлі на плиті. Там у неї були якісь густі драглі, і панна Цап щедро посипала їх сіллю, перцем та іншими присмаками.
- Ось так,- приказувала вона.- Треба ще посолити, та поперчити, та додати всякого коріння, і тоді буде смачно.
Потім панна Цап стурбовано глянула на Малого.
