Попросивши слова, пан Скуперфільд устав, начепив на ніс окуляри й почав терти
долонею свою облізлу голову, наче старався розігріти застиглі в мозку думки.
Якраз у цю мить йому здалося, ніби хтось щось сказав, тому він приклав, за своєю
звичкою, до вуха руку, почав крутитися в різні боки і заскрипів своїм
заіржавілим голосом:
— Га?.. Що?.. Ви, здається, щось сказали?.. Я трохи недочув… Га?
Упевнившись, однак, що всі сидять мовчки, він заспокоївся і сказав:
— Панове, прошу слухати мене уважно, бо для глухих повторювати свої слова я по
два рази не буду. Га?.. І прошу не перебивати мене… Так-от, що ж я хотів
сказати? Гм! Так! Тьху! Забув!.. Ніхто, панове, не знає, що я хотів сказати? —
Він почав крутитися і бурмотіти про себе: — Гм! Так! Тьху! Стільки ослів
довкола, і ніхто не знає, що я хотів сказати! Ага! — вигукнув він раптом і
стукнув по підлозі палицею з кістяним набалдашником, яку завжди тримав у руках.
— Ось про що: про гроші! Про що ж іще? Звісно, про гроші. Тьху! Про ці трикляті
три мільйони, щоб вони провалилися крізь землю!.. Хто сказав, що три мільйони
треба платити? Га? Крабс сказав? А хто він, ваш Крабс? Він шахрай, ваш Крабс! Що
я, Крабса не знаю? Га?.. Я всіх знаю чудово! Всі шахраї! Прошу не перебивати!..
А якби Крабс сказав, що чотири мільйони треба платити, ви б чотири виклали? Га?.
А може, зовсім не три мільйони треба платити, а тільки два чи один? А може,
жодного? Га?.. Прошу не перебивати! Я вас не перебивав! А може, Крабс усе це
затіяв, щоб покласти три мільйони в кишеню? Ви не знаєте? А я знаю!.. Прошу не
перебивати! Я ось поїду в Давилон і побалакаю сам з цими Мигою і Жуліо. Хай вони
забираються безплатно під три чорти! Мало їм того, що заробили на продажу акцій,
вони ще в кишеню нам залізти намагаються! Це розбій! Я доведу їм! Я дам їм
палицею в морду!
Сказавши це, пан Скуперфільд заходився розмахувати своєю палицею з кістяним
набалдашником і стукати нею по столу, водночас вилазячи з-за столу, щоб одразу
їхати в Давилон до Миги та Жуліо.
Капіталісти, які сиділи поруч, посхоплювалися й почали заспокоювати його, але
він не хотів заспокоюватись і з такою силою розмахував палицею, що деяким
капіталістам добряче перепало. Зрештою його все-таки посадили на стілець,
поклали на голову холодний компрес, і тільки тоді він трохи втихомирився.
Коли стало тихо, пан Спрутс вирішив засідання вести далі і сказав:
— Я думаю, всі ви розумієте, панове, що діло це надзвичайно тонке. Його треба
вирішити одразу, одним ударом. Якщо кожен з нас почне їздити в Давилон і
торгуватися з Мигою та Жуліо, це може тільки зашкодити нам. Як тільки Мига й
Жуліо зрозуміють, що нам дуже хочеться позбутися їх, вони вимагатимуть від нас
ще більше. Відверто скажу, що ці Мига й Жуліо просто два дурні, бо зажадали від
нас дуже мало. Нам треба якнайскоріше скористатися з цього, поки вони не
передумали. Я пропоную не торгуватися із-за дрібниць і вирішити негайно. Тут нас
тридцять один член великого бредламу. Якщо три мільйони поділити на тридцять
один, то вийде менше, ніж по сто тисяч фертингів. Для кожного з нас ця сума
просто мізерна.
— Панове! — закричав, схоплюючись, Скуперфільд. — Панове, навіщо вам ділити три
мільйони на тридцять один? Це ж важко! Значно легше поділити три мільйони на
тридцять. Не рахуйте мене. Вас залишиться рівно тридцять. Три мільйони поділіть
на тридцять, вийде рівно по сто тисяч з кожного Отже, вам не доведеться
витрачати час на розрахунки, а час, як відомо, дорожчий від грошей, бо гроші
можна вернути, а втрачений час не вернеш нізащо на світі…
Кажучи це, Скуперфільд виліз із-за столу й почав пробиратися до дверей — як був,
з компресом на голові. Побачивши цей маневр, Спрутс закричав:
— Держіть його! Не дайте йому втекти!
Кілька капіталістів кинулися ловити Скуперфільда, але той проявив незвичайну
спритність: палицею звалив власника численних нічліжок пана Дрянинга, який
кинувся навперейми, ногою розчинив двері й загуркотів униз по сходах.
Помітивши, що капіталісти Скнаринс і Жадинг теж вилізли з-за столу з явним
наміром накивати п'ятами, пан Спрутс велів секретарці замкнути двері на ключ і
сказав:
— Панове, насамперед ми повинні засудити цей негідний вчинок і виключити
Скуперфільда з членів нашого товариства. Віднині ніхто не повинен мати з ним
ніякого діла. Наш бредлам усіляко переслідуватиме його. Скоро він зрозуміє, що,
порушивши наші правила й вибувши з членів бредламу, він утратив значно більше,
ніж йому здається… А тепер, панове, може, ще комусь хочеться вирушити слідом за
Скуперфільдом?..
Пан Спрутс обвів поглядом збори і, побачивши, що більше ніхто не виявляє наміру
вийти, закінчив:
— Якщо ні, то не гаймо марно час і заплатімо гроші.
Усі багачі почали діставати з кишень свої чекові книжки й авторучки. Відомо, що
капіталісти ніколи не платять гроші готівкою, а виписують чеки, по яких завжди
можна одержати гроші в банку.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
_Розділ_вісімнадцятий_
ЯК СКУПЕРФІЛЬД ПОПАВ У ПАСТКУ
Сховавши одержані чеки у вогнетривку шафу, пан Спрутс розпрощався з
капіталістами і звелів секретарці послати Крабсу таку телеграму:
«Бредлам відбувся. Двом ослам один на двох. Телеграфуйте згоду. Спрутс».
Одержавши цю телеграму, Крабс зрозумів, що Спрутс надумав дати Мизі й Жуліо не
два, а лише один мільйон. Це зовсім не здивувало Крабса, бо він добре знав, що
пан Спрутс діє завжди обачливо й на вітер грошей кидати не буде. Крабса
задовольняло те, що Спрутс не відмовився заплатити гроші, й тепер можна було
сподіватися, що, погодившись розпрощатися з одним мільйоном, він, зрештою,
розстанеться і з двома.
Всебічно обміркувавши таке становище, пан Крабс вирішив нічого не казати про
одержану телеграму Мизі та Жуліо, бо ж, дізнавшись про її зміст, вони теж дійшли
б думки, що справи складаються, загалом, успішно, й могли б ще більше підвищити
ціну за те, що зникнуть. Зустрівшись з ними, пан Крабс сказав, що ніяких вістей
від пана Спрутса нема, але надії на успішне завершення справи втрачати не слід.
Його заява все ж засмутила пана Жуліо, якому кортіло скоріше втекти з усіма
грішми.
— Дуже шкода, що пан Спрутс не поспішає, — сказав Жуліо. — Наша торгівля акціями
закінчується, і тепер саме час накивати п'ятами, тобто, просто кажучи, вшитися.
— Гаразд, — мовив Крабс. — Я пошлю телеграму Спрутсу і спробую прискорити діло.
Насправді ж Крабс нікому в той день не телеграфував. Натомість він пішов у
ресторан і добряче пообідав. Повернувшись до себе в готель, поспав годинку, а
тоді, покупавшись у плавальному басейні, знову зустрівся з Мигою та Жуліо.
Зібравшись утрьох, друзі спочатку повечеряли, а потім пішли в нічний театр, де
за невелику плату дозволялося жбурляти в акторів гнилими яблуками, і як слід
повеселилися.
Прокинувшись другого дня, пан Крабс нікому не сказав ні слова і послав Спрутсу
таку телеграму: «Два осли вимагають два. На один не згодні. Що робити? Крабс».
У відповідь він того ж дня одержав від Спрутса телеграму, в якій стояло лише
одне слово:
— «Умовляйте».
Одержавши цю телеграму, Крабс виждав ще деньок, і нічого не сказавши ні Мизі, ні
Жуліо, відповів Спрутсу:
— «Умовляв. Упираються».
Невідомо, до чого довів би цей обмін телеграмами, якби наступного ранку в
готелі, де зупинився пан Крабс, не з'явився раптом Скуперфільд із своєю палицею
в руках і в звичайному своєму вбранні — у чорному довгополому піджаку з двома
розрізами на спині, чорних штанях і чорному високому капелюсі, відомому під
назвою циліндра. Зіткнувшись з Крабсом, який саме в цей час виходив з готелю,
Скуперфільд широко розставив руки й завищав своїм огидним голосом:
— А, здрастуйте, пане Крабсик! Дуже радий бачити вас!
— Здрастуйте, — сказав Крабс, намагаючись розтягнути свої губи в усмішці, хоча
видно було, що
