— Сто тисяч даю, — сказав Скуперфільд і навіть здивувався власним щедротам.
Якийсь час він роздумував, чи не підняти ціну до мільйона, потім сказав:
— Ні, краще здохнути, ніж такі гроші платити!
Саме в цю мить з дерева впав на нього дикий клоп і сильно вкусив його за шию.
— А-а! — заверещав Скуперфільд. — Даю мільйон! Даю!
Та клоп не звернув на ці обіцянки уваги й куснув Скуперфільда вдруге.
— Два мільйони даю! — закричав Скуперфільд.
Клоп укусив його третій раз.
«Ах ти, звіря чортове! — подумки вилаявся Скуперфільд. — Мало тобі двох
мільйонів? Три даю, щоб тобі провалитися на місці!» І раптом він відчув, що клоп
і справді провалився йому за комір, почав кусати за спину. Почуваючи себе
безсилим розправитись із нікчемною комахою, Скуперфільд просто оскаженів.
— Ну стривай, дай мені тільки звільнитися! — пригрозив він. — П'ять мільйонів
даю за звільнення! Все багатство віддаю! Не потрібні мені ніякі гроші, щоб вони
провалились тут же на місці!
І одразу ж, наче у відповідь на його благання, в лісі почулися чиїсь кроки.
Скуперфільд підвів голову й побачив трьох коротульок. Один з них видався йому
схожим на Крабса. Однак Скуперфільд не встиг як слід роздивитися, тому що
коротулька зараз же зник за деревом. Двоє інших тим часом підійшли до
Скуперфільда. Читач, безумовно, вже догадався, що ці двоє були Мига й Жуліо.
Зупинившись за два кроки від Скуперфільда, Мига й Жуліо уважно оглянули його,
тоді Мига спитав:
— Пан Скуперфільд, якщо не помиляюся?
— М-м! М-м! — радісно промимрив Скуперфільд і закивав головою.
У місті стало відомо, що ви попали до рук розбійників, які вимагають за ваше
звільнення великий викуп. Ми прийшли, щоб урятувати вас, — сказав Мига.
— М-м! М-м! — знову промимрив Скуперфільд.
— Гадаю, що спочатку слід було б розв'язати йому рота, — сказав Жуліо. — Інакше
ми від нього нічого не доб'ємося.
— Резонне зауваження, — погодився Мига.
Підійшовши до Скуперфільда впритул, він розв'язав хустку, що стягувала йому
рота. Скуперфільд виштовхнув з рота язиком ганчірку й, відплювавшись, сказав:
— Фа-фі-фо! Ця фанфіфка, фанфіфка фрофлята! Кха!.. Тьфу! Фанфіфка фрофлята!
Фанфіфка фрофлята!
— Нехай мене уб'ють, коли я хоч що-небудь розумію! — вигукнув Мига.
— Мабуть, він каже: «Ганчірка проклята», — догадався Жуліо. — Думаю, що мова йде
про ганчірку, яка була у нього в роті…
— Фак! Фак! — зраділо закивав головою Скуперфільд. — Фанфіфка, фанфіфка
фрофлята! Фанфіфка фрофлята! Фак! Тьфу!
— Ну добре, добре, — почав заспокоювати його Мига. — Це нічого. Це природно у
вашому становищі. Спробуйте, однак, узяти себе в руки. Потренуйтеся трохи. Я
гадаю, коли язик у вас розімнеться, ви зможете говорити правильно.
Скуперфільд почав вимовляти різні слова для практики. Скоро язик у нього й
справді розім'явся, тільки літера, «р» ніяк не виходила. Замість неї він
вимовляв літеру «ф».
— Ну, це не така вже й велика біда, — сказав Мига. — Думаю, ми можемо продовжити
переговори. Ви як діловий коротулька, повинні розуміти, що нам нема ніякої рації
виручати вас з біди безплатно. Правда?
— Пфавда, пфавда! — підхопив Скуперфільд. — Скільки ж ви хочете взяти з мене?
— Три мільйони, — відповів Мига.
— Що? — вигукнув Скуперфільд. — Три мільйони чого?
— Ну, не три мільйони старих калош, звичайно, а три мільйони фертингів.
— Знову тфи мільйони фефтингів? Це грабіж, щоб я пфовалився на цьому місці! —
закричав Скуперфільд.
— Соромтеся, пане Скуперфільд! Який же це грабіж? Ми ж не пристаємо до вас з
ножем до горла. У нас з вами звичайна ділова розмова. Як кажуть: ми вам, ви нам.
Ми чесні підприємці, а не якісь розбійники.
— Так, не фозбійники! — пробурчав Скуперфільд. — Може, ви і є найспфавжнісінькі
фозбійники! Звідки я знаю!
— Соромно, соромно, пане Скуперфільд. За що ж ви нас ображаєте? Ми теж могли б
сказати, що ви розбійник. Чесних коротульок у лісі не прив'язують.
— Ну гаразд, — пробурчав Скуперфільд. — Все одно тфи мільйони дуже кфупна сума.
— Скільки ж ви хочете заплатити нам? — спитав Жуліо.
— Скільки? Ну я міг би дати вам п'ять… ні, я можу дати тфи фефтинги.
— Що? — заволав Жуліо. — Три фертинги? За кого ви нас маєте? Ми не старці, і
ваших подачок не потребуємо. Ви, мабуть, не хочете, щоб вас порятували. Ну що ж,
насильно нікого звільняти не збираємось.
— Як так не хочу? — заперечив Скуперфільд. — Мені, повіфте, нема ніякої фадості
тут стифчати.
— То чого ж ви пропонуєте три фертинги? Це ж курям на сміх.
— Ну гафазд, хай буде п'ять фефтингів. П'ять фефтингів теж добфі гфоші, запевняю
вас.
— Ходімо звідси! — сказав Мига зі злістю. — Він, очевидно, не хоче, щоб його
врятували.
Мига й Жуліо рішуче рушили геть.
— Гей! — закричав Скуперфільд. — Що ж ви так ідете? Хочете десять фефтингів?
Гей! Стійте! Двадцять даю!.. Не хочете, ну й дідько з вами, щоб ви провалились
на місці! Мене хтось інший дешевше вфятує!
Побачивши, що Мига и Жуліо зникли з очей, Скуперфільд засумував і пошкодував, що
не погодився на вимоги здирників, але враз знову почулися кроки. Побачивши, що
його «рятівники» йдуть назад, Скуперфільд зрадів.
— «Ну, тепер все гаразд! — подумав він. — Коли вони повертаються — значить,
вирішили взяти двадцять фертингів. Дідька лисого я тепер дам двадцять. Досить їм
і п'ятнадцять».
Важко сказати, чому більше радів Скуперфільд. Чи тому, що, зрештою, матиме волю,
чи тому, що заощадить п'ять фертингів.
Його здивувало, однак, що Мига й Жуліо не поспішали звільняти його. Підійшовши
до дерева, вони почали заклопотано нишпорити навколо й щось шукати в траві.
— Що ви там шукаєте? — занепокоївся Скуперфільд.
— Ганчірку, — відповів Мига. — Адже ми повинні лишити вас тут у такому стані, як
і знайшли. Хтось, розумієте, трудився, затикав вам рота ганчіркою, а ми прийшли,
ганчірку викинули. Це, по- вашому, чесно? Чужу працю поважати треба, голубе! Чи
ви, може, хотіли б, щоб ми вчинили безчесно?
— Жуліо знайшов ганчірку й почав засовувати її знову до рота Скуперфільду.
— А-а! — зарепетував Скуперфільд. — Не тфеба ган- чіфки! Тьфу! Ганчіфки,
ганчіфки, ганчіфки не тфеба! Аф! Аф!
— Дасте три мільйони? — погрозливо спитав Жуліо.
Скуперфільд закивав головою. Жуліо витягнув у нього з рота ганчірку. Скуперфільд
почав старанно відпльовуватись. Відплювавшись, мовив:
— На жаль, у мене нема з собою гфошей.
— Нічого. Дасте чек.
— У мене нема з собою чекової книжки.
— Брехня! — відповів Мига. — Жоден капіталіст не виходить з дому без чекової
книжки.
