— Ну гафазд, фозв'яжіть мене.
Мига й Жуліо вмить розв'язали вірьовку. Скуперфільд деякий час стояв біля
дерева, наче приріс до нього, а тоді впав, мов підкошений, на землю.
— Що з вами? — кинувся до нього Мига.
— Не знаю, — промимрив Скуперфільд. — Ноги не діють. І фуки теж.
— Мабуть, заніміли від нерухомості, — висловив припущення Мига.
Не довго думаючи, Жуліо почав згинати й розгинати Скуперфільдові руки, як це
звичайно роблять при штучному диханні, а Мига в цей час піднімав і опускав його
ноги. Через кілька хвилин Скуперфільд відчував, що вже може керувати своїми
кінцівками і сказав:
— Пустіть, я сам.
Він підвівся, крекчучи, кілька разів нахилився, присів, потім надів на голову
циліндр, що валявся на землі, взяв палицю з кістяним набалдашником, що лежала
поряд з циліндром, і сильно вдарив нею по голові Жуліо. Не чекаючи нападу, Жуліо
впав. Побачивши, що Скуперфільд дременув геть, Мига кинувся доганяти його, але
раптом гепнувся, спіткнувшись об коріння, що стирчало з-під землі. Підвівшись,
він побачив, що Скуперфільд зник за деревами.
— Ах ти гадина! — пробурмотів Мига люто.
Побачивши, що Жуліо лежить нерухомо, Мига підкликав Крабса, який ховався за
деревом, і вони разом кинулись до автомашини, що стояла віддалік.
_Розділ_двадцятий_
КРАХ ТОВАРИСТВА ГІГАНТСЬКИХ РОСЛИН
Уночі Незнайко й Козлик спали погано. Їм обом снилися страшні сни: Незнайкові
снилося, ніби його весь час переслідують якісь шахраї і він ховався від них то
десь на вкритому пилом горищі, то в темному підвалі. Нарешті він сховався в
порожню бочку, та саме в цю мить хтось почав наповнювати бочку мазутом. Незнайко
хотів вилізти з бочки, але раптом чиясь рука чіпко вхопила його за чуба й не
давала навіть висунути голови. Відчуваючи, що ось-ось захлинеться у цій чорній,
смердючій рідині, Незнайко зробив одчайдушне зусилля і… прокинувся. Упевнившись,
що він зовсім не в бочці, а вдома в постелі, Незнайко знову хотів був заснути,
проте зненацька побачив, що вікно тихо відчинилось і в нього лізуть якісь
підозрілі типи в картатих кепках і з пістолетами в руках. Скочивши з постелі,
Незнайко кинувся тікати. Рятуючись від переслідувачів, він забіг на якусь
залізничну станцію, де стояли цистерни з мазутом. Одна цистерна була порожня.
Незнайко заліз у неї, але цистерна чомусь почала наповнюватись мазутом. Спочатку
мазут дістав Незнайкові до пояса, потім до грудей, нарешті дійшов до горла.
Незнайко почав плавати в мазуті, але рівень рідини піднімався чимраз вище.
Незнайка, зрештою, притиснуло до стелі. Чорна тягуча рідина почала лізти йому в
рот і в ніс, заліпила очі. Відчуваючи, що задихається, Незнайко закричав з усієї
сили і знову прокинувся.
Побачивши, що він, як і раніше, лежить у постелі, Незнайко поволі заспокоївся і
знову хотів заснути, коли це почувся стогін Козлика.
— Пустіть мене! Пустіть! — благав, розкинувшись на своїй постелі, Козлик.
Незнайко почав термосити його за плече, проте Козлик не прокидався.
— Пустіть мене! — так само кричав він.
— Та чого ти репетуєш! Тебе ж ніхто не тримає, — сказав Незнайко.
— Мені, розумієш, приснилося, ніби розбійники, яких ми бачили в кіно, спіймали
мене й душать капроновим зашморгом, — сказав, прокидаючись, Козлик.
— А мені весь час сниться, наче я в мазуті тону, — признався Незнайко.
— Це все від учорашньої кінокартини, — сказав Козлик. — От завжди, як підеш у
кіно, так потім цілу ніч душать кошмари.
Поговоривши про те, що кінофільми краще робити веселі, а не страшні, і трохи
заспокоївшись, друзі знову заснули, але жахливі сни не залишали їх до ранку.
Прокинувшись раніше, ніж звичайно, Незнайко та Козлик поснідали без апетиту й
вирішили піти в контору пішки, щоб хоч трошечки провітрити голови після
безсонної ночі. Вийшовши на вулицю, вони побачили на розі продавця газет, який
гучно викрикував:
— Газета «Давилонські гуморески»! Останні новини! Море сміху! Всього за два
сантики! Повідомлення про крах Товариства гігантських рослин! Сенсація! Власники
гігантських акцій нічого не одержать! «Давилонські гуморески»! Крах товариства!
Море сміху!..
Купивши за два сантики газету, Незнайко й Козлик почали шукати повідомлення про
крах Товариства гігантських рослин, але в газеті нічого про це не писалося.
Тільки переглянувши газету вдруге, вони натрапили на невеличку замітку.
Останнім часом читачі нашої газети дуже часто зверталися до нас з проханням
розповісти про гігантські рослини. Але що можна розповісти про ці горезвісні
рослини, про які справді тепер можна почути багато чуток і поголосів. Про них з
певністю можна сказати тільки те, що сказати про них нічого, бо про них
вірогідно відомо тільки те, що про них певно нічого не відомо. Багато
легковірних коротульок у своєму легковір'ї доходять до того, що купують акції
цих легендарних рослин. Ми зовсім не хочемо кинути тінь на Товариство
гігантських рослин. Ми не хочемо також сказати, що, купуючи акції, коротульки
нічого не матимуть, бо, купуючи акції, вони дістають надію на поліпшення свого
добробуту. А надія, як відомо, теж дечого варта. Задарма, як кажуть, і болячка
не сяде. За все треба платити гроші, а заплативши, можна й помріяти. При першій
можливості редакція знову повернеться до розмови про гігантські рослини.
Редактор ГРИЗЛЬ.
Прочитавши замітку, Козлик скрушно похитав головою і сказав:
— Однієї такої замітки досить, щоб перестали купувати наші акції. Видно, когось
із багачів завидки взяли, що наші акції так добре розходяться. Але байдуже!
Тепер це нам не страшно, бо майже всі акції вже розпродано. Пізно схопилися,
голубчики!
— А яке діло багачам, купуватимуть наші акції чи ні? — спитав Незнайко.
— Багачам до всього є діло! — відповів Козлик. — Думаю, їм взагалі не хочеться,
щоб у нас були гігантські рослини. Адже що вигідне для бідняків, те невигідне
для багачів. Це давно відомо.
Отак собі розмовляючи, Незнайко та Козлик дісталися до вулиці Фертинга і ще
здалеку побачили біля будинку контор великий натовп. У деяких коротульок в руках
були акції із зображенням гігантських рослин. Коротульки піднімали акції вгору,
розмахували ними в повітрі, й кричали:
— Пустіть нас! Хай нам повернуть наші гроші! Нас ошукали! Виявляється, ніяких
гігантських рослин нема!
— Геть звідси! — кричав на них швейцар, що стояв біля входу. — Контори
відкриваються о дев'ятій годині, а доти нікому доступу в приміщення нема. Марш,
поки я не напустив на вас поліцейських!
Пробившись крізь натовп, Незнайко з Козликом піднялися по сходах до дверей, і
Козлик, обернувшись до натовпу, закричав:
— Братики, не вірте газетам! Вас обдурюють. Гігантське насіння є. А якщо хто
хоче забрати гроші назад, ми можемо віддати.
— А, ось вони, ошуканці! — закричав хтось у натовпі. — Бийте їх!
Кілька акціонерів вибігли на східці й хотіли схопити Козлика, але двері враз
відчинилися, вискочив поліцейський у мідній блискучій касці і пустив у хід свого
електричного кийка. Натовп миттю відступив назад.
Поліцейський сказав:
— О дев'ятій годині контора відкриється, тоді можете йти й одержувати свої
гроші, а доти ніяких балачок!
Обернувшись до швейцара, поліцейський махнув на Незнайка та Козлика своїм
кийком.
— Пропусти цих! — наказав він.
Одержавши від швейцара ключ від контори, Незнайко та Козлик швидко піднялися на
третій поверх.
— Найрозумніше, що можна зробити, — це повернути бажаючим гроші, — сказав
Козлик. — Я
