Вони засперечалися. Пістрявенький розсердився:
— От скажу Кнопочці, що ти перетворив коротульку на осла.
— Я тобі «скажу»! Ти ж обіцяв мовчати, зраднику! — засичав Незнайко, наступаючи
на Пістрявенького з піднятими кулаками.
— Тихше, тихше! Яка ганьба! — обурилася Кнопочка. — Посоромилися б хоч мавп!
Ходімо звідси.
— Не хочу я звідси! — сердито пробурчав Пістрявенький. — Мені й тут добре.
— Що ж ти будеш цілий день на мавп дивитися? Нам ще треба слона побачити.
Друзі пішли дивитися на слона. По дорозі вони побачили невисоку огорожу, за якою
стояв дерев'яний хлівець. Біля хлівця стояв сіренький ослик. У нього були довгі
вуха й великі смутні очі. Він сумно опустив голову й, здавалося, про щось собі
думав. Побачивши осла, Пістрявенький захихикав і давай штовхати Незнайка ліктем.
— Глянь, твій осел.
— А ти мовчи! — засичав Незнайко. — Держи язик за зубами. Зрозумів?
— Ну що ви там знову один на одного сичите, ніби два гусаки? — спитала Кнопочка.
— Ми не сичимо, — відповів Пістрявенький. — Просто я кажу, що це, напевно, той
осел, про якого писали в газеті.
Подивившись на осла, мандрівники пішли далі і за кілька хвилин були коло
слонятника. Побачити слона було досить нелегко, тому що навколо клітки зібрався
величезний натовп коротульок. Кнопочка одразу ж почала продиратися крізь цей
натовп. Пістрявенький поліз слідом за нею.
А Незнайко, як тільки побачив, що залишився один, зараз же повернув назад і
побіг до того місця, де бачив осла.
Осел, як і раніше, стояв за огорожею. Він тільки підійшов ближче до хвіртки.
Незнайко подивився навкруги й, побачивши, що поблизу нікого нема, витяг із-за
пазухи чарівну паличку, махнув нею й сказав:
— Хочу, щоб осел перетворився знову на коротульку.
Не встиг він сказати ці слова, як побачив, що осел підвівся на задні ноги,
випростався… і вже це був не осел, а найсправжнісінький коротулька. На ньому був
куценький зелений піджак з вузенькими рукавами в обтяжку, широкі штани
зеленкувато-жовтого кольору. На голові красувався яскраво-синій берет з
оранжевими горошинами, з такою самою оранжевою китичкою на маківці. З-під берета
вибивався довгий чуб і спадав прямо на лоба, закриваючи його до самих брів.
Зиркнувши на Незнайка, коротулька діловито сплюнув через зуби, гучно шморгнув
носом й енергійно витер його кулаком. Кулак у нього був великий, а ніс
маленький, наче ґудзик, увесь усипаний ластовинням. Проробивши все це, малюк
штовхнув ногою хвіртку й вийшов з огорожі. Тут він на мить зупинився й
повернувся до Незнайка. Його крихітні оченята задирливо блиснули, довга верхня
губа задерлась до самого носа, рот роз'їхався мало не до вух. Посміхнувшись
таким чином до Незнайка, колишній осел засунув обидві руки в кишені штанів і
пішов геть по доріжці. Незнайко довго дивився йому вслід. У нього ніби гора
зсунулася з плечей. Совість, яка не переставала мучити його, замовкла, й він,
радий, побіг знову до своїх друзів.
Поки Незнайко був відсутній, Кнопочка пробралася до слонової клітки і як слід
надивилася на слона. Вона була дуже здивована величиною цієї дивовижної тварини.
Але найбільше її вразило те, що в слона був спереду довгий хобот, яким він, мов
рукою, міг брати всілякі предмети. Пістрявенький, однак, побоявся підходити
близько до такого великого звіра. Він весь час крутився у натовпі і дивився на
слона з за спин глядачів, які стояли попереду. Через те йому вдалося побачити
тільки слонову голову з обвислими по боках вухами. Вирішивши, що цього
видовиська з нього цілком досить, Пістрявенький почав вибиратися з натовпу
назад. У цей час прийшов Незнайко.
— Ну, бачив слона? — запитав він Пістрявенького.
— Ет, нічого дивного! — махнув рукою Пістрявенький. — У всіх тільки й мови:
«Слон, слон!» А на що там дивитися? Сама голова та вуха!
Тут із натовпу вибралася Кнопочка:
— А ти де пропадав, Незнайку? Чому на слона не дивишся?
— Ет, буду я тут ще на вуха дивитись! Ходімо краще газованої водички ще поп'ємо.
— Правильно! — зрадів Пістрявенький. — Мені вже також чомусь пити захотілося.
Але Кнопочка відмовилась.
— Ідіть, а я вас тут на лавочці почекаю, — сказала вона й сіла на лавочці, що
стояла на краю доріжки.
Незнайко й Пістрявенький пішли знову до кіоска.
— Знаєш, Пістрявенький, а я того осла вже перетворив на коротульку! — .
похвалився Незнайко.
— А… — сказав Пістрявенький. — То ж то я помітив, що ти кудись бігав.
За хвилину вони знову підійшли до загородки, і Пістрявенький побачив осла, який
стояв коло огорожі.
— Оце так перетворив! — засміявся Пістрявенький. — Та він онде стоїть!
— Хто стоїть? — здивувався Незнайко.
— Та осел твій!
— А щоб тебе! — з досадою вигукнув Незнайко, побачивши осла, який, мов ніде
нічого, позирав на нього й ліниво кліпав очима. — Не може бути, щоб він знову на
осла перетворився! Слухай, а може, це зовсім не той осел?
— Правда! — отямився Пістрявенький. — Може, це зовсім інший. Напевно, він із
хлівчика виліз.
— Добре, що ми його побачили, — сказав Незнайко. — Може, саме це і є той осел,
що мені потрібен, а той, якого я перетворив, був не той.
— Правильно! — підхопив Пістрявенький. — Цей, можливо, звичайно, той, а той був
не той, а може, навпаки, той був не той, а цей — той…
— Постривай, бо я в цих ослах уже заплутався, — перебив Незнайко. — Краще я
цього перетворю теж.
— Правильно, — підтакнув Пістрявенький, якому дуже хотілося побачити, як осел
перетвориться на коротульку.
Незнайко махнув паличкою і сказав:
— Хочу, щоб цей осел теж став коротулькою!
Не встигли Незнайко й Пістрявенький моргнути, як замість осла перед ними постав
коротулька, на якому був такий самий куценький піджачок з вузенькими рукавами і
такий самий берет з китичкою на маківці, тільки піджак був не зеленого, а
яскраво-рудого кольору; берет був не синій, а голубий з білими цяточками. Щодо
штанів, то вони були також ядучого зеленувато-жовтого кольору. Обличчям цей
коротулька був теж схожий на першого: такі самі маленькі чорні оченята, довгий
чуб, що спадав на лоба, непомірно довга верхня губа, маленький ніс у ластовинні.
Різниця була лише в тому, що в першого ластовиння було тільки на носі, а в цього
воно сиділо й на носі, й на щоках навколо носа.
Оглянувшись здивовано довкола, коротулька зморщив свого ластовиннячого носа й чи
то чхнув, чи то форкнув, крутнувши головою. Не глянувши на Незнайка й
Пістрявенького, він підійшов до паркана, переліз через нього й зник.
Побачивши це чудесне перетворення, Пістрявенький онімів від розгубленості й,
тільки коли коротулька зник за парканом, запитав:
— Той?
— Як той? — не зрозумів Незнайко.
— Ну, той це коротулька, якого ти вчора перетворив на осла?
