перехожого.
Перехожий, як видно, дуже втомився, захищаючись од Бульки, тому сів на лавочці
біля хвіртки й одпочивав. Тільки тепер Незнайко як слід розгледів його. На ньому
був довгий халат з красивої темно-синьої матерії, на якій були вишиті золоті
зірки й срібні півмісяці. На голові була чорна шапка з такими самими прикрасами,
на ногах — червоні черевики з загнутими вгору носками. Він не був схожий на
мешканців Квіткового міста, бо в нього були довгі білі вуса й довга, майже до
колін біла борода, що закривала майже все обличчя, як у Діда Мороза. У
Квітковому місті ні в кого такої бороди не було, оскільки там усі мешканці
безбороді.
— Чи не вкусив вас собака? — співчутливо запитав Незнайко, з цікавістю
розглядаючи цього дивного дідка.
— Собака нічого, — сказав бородань. — Нічого собі песик, досить меткий. Гм!
Поставивши палицю між коліньми, він сперся на неї обома руками й, скосивши очі,
поглядав на Незнайка, який теж сів на краю лавочки.
— Це Кульчин пес, його звуть Булькою, — сказав Незнайко. — Кулька ходить з ним
на полювання. А у вільний час Булька на прив'язі, щоб не покусав кого-небудь.
Він не вкусив вас?
— Ні, голубчику. Замалим не вкусив, але все-таки не вкусив.
— Це погано, — сказав Незнайко. — Тобто погано не те, що не вкусив, а те, що
він, мабуть, налякав вас. Це я у всьому винуватий. Я його спустив з ланцюга, а
потім забув прив'язати. Ви пробачте мені!
— Ну що ж, пробачаю, — сказав бородань. — Я бачу, що ти хороший малюк.
— Ні, я лише хочу бути хорошим. Тобто раніше хотів. Я навіть добрі вчинки робив,
а тепер кинув.
Незнайко махнув рукою і став розглядати червоні черевики на ногах бороданя. Він
помітив, що черевики защібалися на пряжки, які були зроблені у вигляді півмісяця
з зіркою.
— Чому ж кинув? — запитав дідок.
— Тому, що все це нісенітниці.
— Що нісенітниці — добрі вчинки?
— Ні, чарівники… Скажіть, оці пряжечки у вас на черевиках позолочені чи, може,
золоті?
— Просто золоті… Чому ж ти вважаєш, що чарівники — нісенітниця?
Незнайко почав розповідати про те, як він мріяв про чарівну паличку, як Кнопочка
розказала йому, що треба робити добрі вчинки, і як у нього нічого не вийшло,
тому що він був здатний робити добрі вчинки лише заради чарівної палички, а не
безкорисливо.
— А ось ти сказав, що відпустив погуляти Бульку, — хіба ти це зробив теж заради
чарівної палички? — запитав дідок.
— Що ви! — махнув Незнайко рукою. — Я й забув тоді. про чарівну паличку. Мені
просто жаль було, що Булька весь час на прив'язі сидить.
— Отже, ти зробив це з власної охоти?
— Звичайно.
— От і є один добрий вчинок!
— Дивно! — вигукнув Незнайко й навіть засміявся з радості. — Сам не помітив, як
добрий вчинок зробив!
— А потім ти зробив ще один добрий вчинок.
— Це коли ж?
— Ти ж захистив мене від собаки. Хіба це поганий вчинок? Чи, може, ти його
тільки заради чарівної палички зробив?
— Ні! Про чарівну паличку я й не згадував.
— От бачиш! — утішився дідок. — Потім ти зробив третій добрий вчинок, коли
прийшов довідатися, чи не покусав мене собака, й вибачився. Це добре тому, що
завжди слід бути уважним до людей.
— Чудасія та й годі! — засміявся Незнайко. — Три добрих вчинки — і всі підряд! У
житті зі мною таких чудес не бувало. От уже анітрошечки не здивуюся, якщо я
сьогодні зустріну чарівника!
— І не дивуйся. Ти його вже зустрів.
Незнайко підозріло глянув на дідка:
— Ви ще, може, скажете, що ви чарівник?
— Так, я чарівник і є.
Незнайко щосили витріщив очі на дідка й старався роздивитися, чи, бува, той не
сміється, але борода так щільно закривала його обличчя, що неможливо було
помітити посмішку.
— Ви, мабуть, смієтеся, — недовірливо сказав Незнайко.
— Зовсім не сміюся. Ти зробив три добрих вчинки й можеш просити в мене що
завгодно. Ну, що тобі більше до вподоби: шапка-невидимка чи чоботи-скороходи?
Чи, може, ти хочеш килим- самольот?
— А у вас є килим-самольот?
— Атож! Є і килим. Усе є.
Дідок витряс із широкого рукава свого халата скручений у трубку килим і, швидко
розгорнувши його, розстелив на землі перед Незнайком.
— А ось чоботи-скороходи, ось шапка-невидимка…
З цими словами він витягнув з другого рукава шапку та чоботи й поклав їх поряд
на килимі- самольоті. Слідом за цим з'явились гуслі-самогуди,
скатертина-самобранка і всілякі інші таємничі предмети.
Незнайко поступово переконався, що перед ним найсправжнісінький чарівник, і
запитав:
— А чарівна паличка у вас є?
— А чому ж ні? Є і чарівна паличка. Ось, будь ласка.
І чарівник дістав із кишені невеличку круглу паличку червонясто-коричневого
кольору й дав її Незнайкові. Незнайко взяв паличку.
— А вона справжня? — запитав він, усе ще не ймучи віри, що мрія його
здійснилася.
— Найсправжнісінька чарівна паличка, можеш не сумніватися, — запевнив його
чарівник. — Якщо не робитимеш поганих вчинків, усі твої бажання будуть
здійснюватися, варто лише сказати, чого хочеш, і махнути паличкою. Але, як
тільки ти зробиш три поганих вчинки, чарівна паличка втратить свою чарівну силу.
У Незнайка від радості перехопило віддих, серце закалатало в грудях удвічі
швидше, ніж треба.
— Ну, то я побіжу скажу Кнопочці, що в нас тепер чарівна паличка є! Бо це ж вона
навчила мене, як її дістати, — сказав Незнайко.
— Біжи, біжи, — відповів чарівник. — Хай Кнопочка теж порадіє. Адже я знаю, що
вона давно мріє про чарівну паличку.
Чарівник погладив Незнайка по голові, і йому цього разу пощастило помітити на
доброму обличчі широку привітну усмішку.
— До побачення! — сказав Незнайко.
— Бувай здоровий! — усміхнувся у відповідь чарівник.
Притискаючи до грудей чарівну паличку, Незнайко кинувся бігти й, стараючись
дістатися до будинку Кнопочки найкоротшим шляхом, завернув у провулок. Тут він
згадав, що забув подякувати чарівникові за чудесний подарунок, і щодуху побіг
назад. Вибігши з провулка, він побачив, що вулиця зовсім безлюдна. Чарівника не
було ні на лавочці, ні в будь-якому іншому місці поблизу. Він зник разом з
килимом-самольотом та іншими чарівними предметами, неначе провалився крізь землю
чи розтанув у повітрі.
Розділ четвертий
Незнайко й Кнопочка зустрічаються з Бруднулею Пістрявеньким
Побачивши, що тепер усе одно нічого не вдієш і ніяк не виправиш цієї прикрої
похибки, Незнайко пішов знову до Кнопочки. Але тепер він уже не поспішав, навіть
час від часу зупинявся посеред
