— Дивіться!
Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький зупинилися. Прямо перед ними серед тротуару
стояли малюк і малючка. Вони міцно трималися за руки, дивились одне на одного,
не спускаючи очей, і нікого й нічого не помічали навкруг.
— Хто це? — запитала Кнопочка.
— Невже не догадуєтесь? Це Листочок і Буквочка, — відповів чарівник.
— Ах, це Листочок! — вигукнув Незнайко. — Значить, він уже перетворився на
коротульку. Здається, я пригадую його!
— Любий Листочку! — сказала в цей час Буквочка. — Яка я рада, що ти, нарешті,
вернувся! Я так скучила за тобою, так плакала!
— Нічого, Буквочко, зате тепер ми завжди будемо разом і ніколи не розлучимось, —
утішав її Листочок.
— Де ж ти пропадав весь час? Розкажи мені.
— Я, любонько, був у цирку. Ох, як там було весело, як цікаво, коли б ти знала!
Вдень репетиції, тренування, а ввечері вистава. Й так щодня, навіть по неділях.
— А мені було так сумно, що навіть у цирк не хотілося, — сказала Буквочка. —
Чому ж ти не повідомив, що ти в цирку?
— Не гнівайся, Буквочко! Просто я навіть не знаю, як це трапилося, — зам'явся
Листочок. — Просто я тоді був ослом.
Тут зверху щось посипалось, і ціла юрба коротульок кинулася підбирати рукавички,
що падали з даху будинку. Незнайка, Кнопочку й Пістрявенького мало не збили з
ніг. З великим трудом вони вибралися з юрби, але все-таки теж устигли схопити по
дві рукавички. Відбігши подалі, вони стали розглядати свою здобич. Незнайкові
попалися коричнева й оранжева рукавички. Кнопочці — жовта й рожева, а
Пістрявенькому — синя і біла.
— От як невдало вийшло! — сказала Кнопочка. — Ми навіть між собою помінятися не
можемо: всі рукавички різні.
Тут до них підбігли, сміючись, декілька коротульок і стали мінятися рукавичками.
Один малюк узяв у Незнайка оранжеву рукавичку, а замість неї дав зелену, другий
вихопив коричневу й дав замість неї голубу, а голубу в нього тут же забрала
якась малючка, обмінявши її на червону.
— О! — зрадів Незнайко. — В мене тепер одразу два сонячних брати й одна
сестричка!
З Кнопочкою теж двоє малюків обмінялися рукавичками, так що в неї замість жовтої
і рожевої рукавичок були синя й зелена. Пістрявенький почував себе скривдженим,
тому що з ним ніхто не захотів мінятися.
У цей час Незнайко побачив, що до них іде міліціонер. Він був у новенькій
блискучій касці. Придивившись, Незнайко переконався, що це був ніхто інший, як
усім відомий міліціонер Свистунчик. Незнайко роззявив від подиву рота й так і
лишився з роззявленим ротом, а Свистунчик пішов прямо до Незнайка й почав
оглядати його з голови до ніг. Особливо уважно, як здалося Незнайкові,
Свистунчик оглянув його жовті штани. Незнайко похолов від страху і вже ладен був
дати драла, але тут міліціонер зиркнув на свої руки, на яких були надіті біла й
червона рукавички, швидко підійшов до Пістрявенького, зняв з його руки білу
рукавичку, а замість неї надів йому свою червону. Тепер у Свистунчика обидві
рукавички були біленькі. Він, не поспішаючи, натягнув їх на руки, розправив як
слід, приклав до козирка руку, усміхнувся до Пістрявенького й подався своєю
дорогою.
— Ну от, тепер ви переконалися, що всі ваші бажання здійснилися, — сказав
чарівник, розгладжуючи рукою свою довгу бороду. — Осли повернулися в зоопарк,
Листочок вернувся до Буквочки, міліціонер Свистунчик виписався з лікарні.
Лишилося тільки відрядити вас додому.
— А як же бути з вітрогонами? — спитав Незнайко. — Може, з ними теж треба
що-небудь зробити, щоб вони перестали кривдити коротульок?
— Про це не турбуйся, — відповів чарівник. — Я написав чарівну книгу, в якій
розповідається про все, що з вами сталося. Це дуже повчальна історія. Кожний
вітрогон, який прочитає її, побачить, що він брав приклад із звичайнісіньких
ослів, і йому стане соромно. Після цього ніхто не захоче наслідувати вітрогонів.
— А якщо на кого-небудь книга не вплине? — запитав Пістрявенький.
— Цього не може статись, — відповів чарівник. — На коротульок книги завжди добре
впливають. Вони не впливають лише на натуральних, так би мовити, природжених
ослів.
Отак розмовляючи, мандрівники дійшли до площі, де стояли автомобілі, призначені
для позаміської їзди.
— З сьогоднішнього дня у Сонячному місті стала до ладу станція маршрутних
автоматичних таксі. Раніше автоматичні таксі ходили по місту, а тепер можна
їхати на маршрутних таксі куди хочете, — сказав чарівник.
Підійшовши до крайньої машини, чарівник всунув руку в щілину, що була позаду
радіатора, й витягнув з неї картонну табличку, на якій була надрукована карта
країни коротульок. Знайшовши на карті Квіткове місто, він накреслив на. ній
олівцем шлях по дорогах, що вели від Сонячного міста до Квіткового і сказав:
— Тепер сідайте, натискуйте кнопку на щитку приладів і можете їхати. Машина сама
довезе вас, куди треба. Якщо захочете зупинитись, натисніть цю саму кнопку.
Захочете їхати далі, знову кнопку натисніть. От і все керування.
— Це що — чарівна машина? — спитав Пістрявенький.
— Ні, це звичайне маршрутне таксі. Ви бачили, я накреслив на карті маршрут,
тобто шлях, яким вам треба їхати. В автомобілі є електронний пристрій, що
автоматично скеровує машину по накресленому шляху. Цим самим шляхом автомобіль
сам повернеться назад, коли відвезе вас.
Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький залізли в автомобіль і всілися рядком на
м'якому сидінні. Чарівник зачинив за ними дверцята й помахав рукою на прощання.
Незнайко натиснув кнопку на щитку приладів. Машина рушила. Мандрівники
обернулись назад і замахали чарівникові руками. Чарівник теж махав їм рукою.
Його довга борода маяла на вітрі, й від цього Пістрявенькому здалося, що
чарівник махає їм бородою.
— Дивіться, бородою махає, — сказав Пістрявенький і затрясся від сміху.
— Соромно з чарівників сміятися, — сказала Кнопочка. — Бородами ніхто махати не
може.
Описавши на площі дугу, машина повернула за ріг, і чарівника не стало видно.
Розділ тридцять третій
Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький стають сонячними братами
Через півгодини машина вже виїхала з міста й помчала полями. Незнайкові та його
супутникам жаль було розлучатися з Сонячним містом. Останній раз вони оглянулися
назад і побачили, як заходило сонце. Воно було червоне, велике й уже наполовину
сховалося за краєм землі. Сонячне місто все ще було видно вдалині. Чорні силуети
будинків неначе відбилися на яскравому диску сонця. Таким вони бачили Сонячне
місто востаннє. Сонце опустилося за обрій, і місто ніби розтало в туманній
далині.
Мандрівники зручно вмостилися рядком і почали згадувати, що трапилося з ними за
день.
— Дуже дивно, як це нам пощастило за сьогодні всіх зустріти: і ослів, і
Листочка, і міліціонера Свистунчика! Тепер я за них спокійний, — сказав
Незнайко.
— Знайшов, чому дивуватися! — відповів Пістрявенький. — Було б дивно, якби ми їх
не зустріли. Адже все це було чародійством.
— Шкода, що ми не зустрілися з Кубиком і не поїхали з ним подивитися будинки
Кавунчика, — сказала Кнопочка.
— Дуже шкода, — погодився Незнайко. — Але я ще більше шкодую, що ми не поїхали з
інженером Клепкою до Фуксії та Рибочки в Наукове містечко. Там, напевне, можна
було б побачити багато цікавих речей.
— Сумно, звичайно, що ми не побували скрізь, де хотіли, — сказала Кнопочка, —
але було б гірше, коли б ми залишали Сонячне місто без ніякого жалю. За хорошим
завжди жаліють. Зате ми
