Битi є. Макар. Книга 1

Вдивився у постаті на розі навпроти Генеральної прокуратури — трійко чоловіків тупцюють. Літератор, алкаш, Вова… А Зіна де? Не прийшла?
— На краще, — видихнув. — Нема чого тут жінкам робити. Жінки… Вони…
Скригнув зубами і… ступив крок назустріч найманцям. От і все! Не повернути. Або пан, або… Плану не було. Тільки ідея і відчайдушне жадання, що саме в цю мить нарешті знайшло для себе визначення — справедливість! «Іду відновлювати справедливість», — подумав Макар.
За десять хвилин до десятої під воротами заднього двору фабрики холодний, як ненависть, Макар роздавав найманцям гроші.
— Пане Макаре! Ви — свята людина! — розчулився літератор, ховаючи п’ятдесят баксів. — Дозвольте мені співпрацювати з вами до армагеддону!
— Що робити? — запитав Костя.
— Мовчати! — хижо наказав Макар.
Дістав пістолет-запальничку, указав на ящик біля воріт.
— Через паркан. По одному. Хто хоч пискне, пристрелю.
— Матір Божа! Ми вже… працюємо? — перелякався літератор.
Вова всміхнувся азартно, плечем штовхонув Пустовоєва, приклав палець до вуст — мовчи. Літератор закивав.
— А! Розумію, розумію… — зашепотів ще більш перелякано.
Макар ухопив його за барки, трусонув. Пустовоєв затулив рота власною долонею. Замість рота закричали очі — лізли з орбіт від жаху.
— Пішли! — прошепотів механік.
Вова без вагань легко перескочив паркан, підтягнувся на ньому з двору.
— Геракле! Допоможу…
Костя підсадив літератора, Вова вчепився в нього, й отак удвох перетягли Пустовоєва, хоча Геракл геть не допомагав — смикався, тільки заважав. Услід за ними у внутрішній дворик перестрибнув алкаш. Останнім Макар. Роззирнувся, приклав палець до вуст.
— За мною, — прошепотів, першим пішов до дверей заднього входу.
Спробував відчинити. Дідько!
— Замок поміняли, суки!
Спересердя плюнув на ті двері, швидко побіг до вікна. Склоріз! Недарма… За хвилину з допомогою Вови і Кості беззвучно вийняв скло.
— Уперед! Костя перший, — наказав люто. — І — тихо! Будеш Геракла приймати, бо ще…
— Я хочу додому… — пискнув літератор, коли Вовині й Костині руки зсередини фабрики тягли його крізь вікно з двору.
— Уб’ю, паскуда! — підштовхнув його Макар.
Ускочив слідом за літератором. Завмер. Прислухався. З холу звучала музика. Певно, радіо. «На всю оставшуюся жизнь нам хватит горя и печали…»
— Як я люблю цю пісню, — прошепотів літератор.
Макар вирячився на Пустовоєва по-звірячому, Геракл Генрихович зіщулився, закивав, мовляв, вибачайте.
Вони стояли в тамбурчику на протилежному від охоронців боці. Щоби непоміченими дійти до холу, де засіли вороги, треба було безшумно перетнути увесь цей довгий, як кишка, коридор, і Макар раптом зрозумів: це неможливо. Геть неможливо. Ідея вмить зів’яла, наче живу квітку в окріп. План! План який? Ну, припустімо, вони підкрадуться до холу. Далі? Далі Макар ухопить за горлянку літератора. Саме літератора — верещатиме як різаний. Приставить до його скроні точну копію «макарова». Горила і пузатий спрямують на нього зброю, а він… Що? Скаже, що вб’є сивого, якщо «сігмівці» не кинуть зброю? Чи повірять? Певно, у «Сігму» наївних не беруть. А що, як скажуть — убивай! І як він уб’є Геракла запальничкою? Треба ножі діставати… Ніж не підведе. Черконе літератора по горлянці… Ну, припустімо. Тоді Костя і Вова допетрають: не жартує. А їх двоє! А він один! Знову один, трясця… Програв. Він програв, і, хай би як муляло в мізках і серці, треба це визнати і… І що? Куди?.. Хіба йому є куди йти? Запаморочилось. Ні! Програє, як охолоне, а поки рано ридати… Перше — зв’язати заручників. А потім таки ризикнути. Випробувати «сігмівців» на наявність моральних принципів.
— До мене! — прошепотів люто.
Обережно дістав з рюкзака порізану на метрові відрізки мотузку. Ухопив літератора, заходився зв’язувати йому руки.
— Пане Макаре! Матір Божа! Що відбувається?! — Пустовоєв би знепритомнів, якби так сильно не боявся померти і не дізнатися: за що?!
— Геракле! Ти коли-небудь бачив вільних заручників? — пошепки запитав Макар.
— Ні…
— От! Гра починається! Не пручайся, мать твою..
— А! То ми граємо! Це всього лише гра… — підтримав сам себе літератор, що з зав’язаними за спиною руками став схожим на старого поневоленого лебедя.
Вова і Костя не пручалися. Спокійно підставили руки. Вова тільки попросив пошепки:
— Обережно з рюкзаком моїм…
Макар тільки тепер звернув увагу — за спиною хлопця невеликий, набитий рюкзак.
— Що там?
— Камера…
— Яка ще камера?
— Фотокамера.
— На фіга?
— А хіба не можна було? Я думав…
— Потім! — шикнув Макар.
Міцніше затягнув мотузку на зап’ястках хлопця.
Застиг. Прислухався.
— Куме! — почув від холу. — Привіт! Що?.. А, нічого! Усе тихо. За годинку закімарю до ранку, а там — зміна. Чуєш! Я чого телефоную. Давно не рибалили. Може, зберемося?
Голос був високий, майже жіночий. Не Горила. Макар пам’ятав густий голос командира з квадратною щелепою.. Отже, пузатий. «Буде тобі риба! Ти смаж…» — визвірився.
Глянув на заручників.
— Ходімо… — прошепотів. — Тільки тихо. Якщо оті поци в холі почують нас раніше, ніж ми їх побачимо, — гри не буде.
— І грошей? — обережно поцікавився літератор.
Макар кивнув. Ухопив в одну руку точну копію «макарова», в другу мисливський ніж. Рюкзак на спину. Першим обережно пішов коридором.
Він устиг ступити не більше десяти кроків. Порівнявся з дверима жіночого туалету, причаївся на мить — заспокоїтися, зосередитися, бо та точна копія «макарова» трусилася разом з рукою. Видихнув.
Вдихнути не встиг — трах! Двері жіночого туалету раптом з шумом розчахнулися. Макар ледь не впав. Охоронців не двоє? Більше? Відсахнувся, і щелепа відвалилася: перед ним стояла Зіна. Спокійно зміряла поглядом ошелешеного роботодавця.
— Ти… що… — тільки й зміг прошепотіти Макар.
— Спокійно, командире, — відшепотіла Зіна. — Такі справи… Раніше приїхала. Чекала, чекала, ледь не усцялася. Пішла шукати, де би… теє… Сюди попросилася. Пустили. А ви чого тут? Ми що, тут працюємо?
Від холу в бік коридору важкі кроки.
— Жіночко! Ви ще довго?
Горила! Він ішов до туалету.
Блискучий, ефективний, неймовірний і карколомний, стовідсотковий план звалився на голову механіка разом із Зіною. Доля! Оті троє покидьків із зв’язаними руками — то маячня! Вони схожі не на заручників, а на співучасників. А от Зіна… Горила і пузатий бачили жінку, яка просто попросилася у туалет, а тепер… Вони