хтось зі свічкою чи ліхтарем і випадково обернувся у той бік, то міг би помітити хіба якусь невиразну темну пляму: дівчина, як пам'ятаєте, мала на собі чадру, а в ній годі було розпізнати чиєсь обличчя. Та Аравіса цього не знала і відчайдушно борсалась, намагаючись бодай трохи посунути Лазараліну. А Лазараліна, охоплена панічним жахом, думала лише про себе. Вона відштовхувала Аравісу і навіть кілька разів ущипнула її за литку. Врешті вони вгамувалися і занишкли, відсапуючись. Дівчаткам здавалося, що їхнє дихання чути аж на коридор. - Ну як, нас не видко? - одними губами прошепотіла Аравіса. - Га... гадаю, ні, - ледь чутно відповіла Лазараліна. От тільки мої нерви... І тут по спині в обох поповзли мурашки: хтось відчиняв двері. Далі з'явилося світло. Аравіса не могла цілком сховатися, її голова стирчала збоку і дівчина все бачила. Спершу назадгузь увійшли два раби (німі і глухі, слушно припустила Аравіса, бо лише такі могли прислуговувати на таємних радах). Вони внесли свічі і стали обабіч дивану, витягнувшись у струнку. для Аравіси усе складалося добре: зауважити її тепер стало важче, бо раб заступив її. А дівчина, натомість, через просвіт між його каблуками могла спостерігати за всім, що відбувалося у кімнаті. Потому у дверях з'явився літній гладкий пан із якоюсь чудернацькою шапкою на голові. Аравіса відразу упізнала Тісрока. Він із голови до ніг був обвішаний дорогоцінним камінням. Найменша з прикрас коштувала, мабуть, більше, аніж одіж та зброя усіх нарнійських вельмож. Шати цього присадкуватого опецька рясніли розмаїтими шлярками, фалдами, мереживами, ґудзиками. китицями і талісманами. Аравіса подумала, що нарнійська мода, зокрема чоловіча, їй подобається набагато більше. За ним до кімнати увійшов високий молодий чоловік У тюрбані, прикрашеному діямантами та павиним пір'ям. Збоку на поясі у нього висів ятаган, оздоблений слоновою кісткою. Молодик був дуже збуджений: його очі налились люттю і грізно поблискували у світлі свічок. Останнім зайшов старий висохлий горбань. Аравіса здригнулась, бо упізнала у ньому великого візира, свого нареченого, самого Агошту-тархана. Усі троє зайшли до кімнати і двері зачинилися. Тісрок, задоволено крекнувши, опустився на диван. Молодик став перед ним на коліна, а великий візир спершу приклякнув, тоді опустився на лікті і розпластався долілиць, із носом запорпавшись у килим. Розділ 8. У палаці Тісрока
- О мій батьку, о світло очей моїх, - похмуро пробурмотів молодик, але тон, яким він проказав ці слова, свідчив, що Тісрок зовсім не був світлом його очей. - Живи вічно, о божественний, але ти вразив мене у саме серце. Якби ще на світанку, коли тільки виявилося, що корабель тих проклятущих варварів зник із пристані, ти дав мені найпрудкішу галеру, я напевно наздогнав би їх. Але ти переконав мене спершу перевірити, чи не подалися вони шукати ліпше місце для стоянки. Втрачено цілий день. А вони все далі... далі від моїх рук! Та брехуха, та... - і тут з його уст посипалася низка образливих слів, але ми їх не повторюватимемо. Звісно, молодик цей мав ім'я Рабадаш, а брехухою називав королеву Сюзан із Нарнії. - Вгамуйся, о мій сину, - відказав Тісрок. - Від'їзд гостей зранив твоє серце, а зцілить його розважливість. - Та ні ж бо, ні! Я хочу здобути її! - вигукнув принц. Я повинен її здобути. Я умру, якщо не здобуду її... цю брехуху, гордячку, цю невдячну зарозумілу кралю! Я згубив апетит і сон, бо весь світ затьмарила її краса. Я мушу наздогнати королеву варварів. - Як сказав поет, - втрутився великий візир, піднімаючи з килима вимащене пилюкою обличчя, - юначу пристрасть вгамує мудрість старости. Проте це зауваження ще більше розлютило принца: - Собако, - скрикнув він, копнувши візира, - не смій повчати мене примовками! Цілий день я мусив вислуховувати всякі приповідки - маю їх доста! Гадаю, що Аравіса анітрішки не пожаліла візира. Тісрок, здавалося, на якусь хвилю поринув у задуму. Нарешті він спостеріг рух носака Рабадаша і незворушно проказав: - Сину мій, зупинися. Не чини наруги над вельмишановним мудрим візирем. Діямант цінний навіть у купі сміття, а старість і досвід у найостаннішому із наших підданих. Тому вгамуйся і ?розкажи нам, чого ти хочеш.
- Я хочу, о мій батьку, - сказав Рабадаш, щоб ти негайно зібрав своє непереможне військо і вторгся у трикляту землю Нарнії, щоб спустошив її вогнем та мечем і прилучив її до своєї неозорої імперії, щоб скарав Верховного Короля і пролив кров його брата і сестри усіх, крім королеви Сюзан. Я хочу взяти її за жінку. Але спершу доведеться добряче її провчити. - Зрозумій, о мій сину, - відповів Тісрок, - що одних слів замало, аби я міг розпочати війну супроти Нарнії. - Якби ти не був моїм батьком, о вічний Тісроку, скрегочучи зубами, процідив принц, - Я вирішив би, що це слова боягуза. - А якби ти не був моїм сином, о запальний Рабадаше, - відповів Тісрок, - то після того, що ти наважився сказати, я не дав би за твоє життя і ламаного шеляга. Тісрок промовив ті страшні слова так, наче йому була зовсім байдужа доля рідного сина. В Аравіси аж кров застигла у жилах. - Але чому, о мій батьку, - мовив принц уже з більшим пошанівком, - чому ми так довго вагаємося, замість того щоб негайно покарати Нарнію? Це все одно що повісити ледачого раба чи віддати з'їждженого коня собакам! Нарнія - це ледве чверть території твоєї найменшої провінції. Якщо узяти зі собою тисячу воїв, за якихось два тижні від неї не зостанеться і сліду. - Немає жодного сумніву, - сказав Тісрок, - що ті маленькі варварські країни, які вважають себе вільними, насправді ледачі, у них немає порядку, з них нема жодної користи. Це гнізда непокори і сваволі, ненависні богам і розумним правителям. - То чому ми не підкоримо Нарнію? Чому вона досі вільна? - Знай, о світлий принце, - знову підняв голову великий візир, - що коли твій високородний батько розпочинав своє славне нескінченне правління, земля Нарнії була вкрита кригою та снігом, бо нею володіла могутня чаклунка. - Я добре це знаю, язикатий візире, - відповів принц. - Проте мені також відомо, що чаклунки давно немає, сніг розтав, а крига скресла. Нарнія тепер - благодатна й родюча земля. - А сталося це, о просвітлений принце, через могутні заклинання отих лиходіїв, які тепер називають себе королями та королевами Нарнії. - Я схиляюся до думки, - відказав Рабадаш, - що це трапилося через зміни у рухові зірок та инші природні причини. - Про все це, - мовив Тісрок, - нехай сперечаються вчені мужі. Але я ніколи не повірю, що тут обійшлося без магії. Перемогти таку могутню чаклунку... Яких іще несподіванок чекати на цій землі? Її-бо населяють духи в образах звірів, що вміють розмовляти як люди, та розмаїті чудовиська - напів люди, напів тварини. Мені розповідали, що Верховного Короля Нарнії (хай покарають його боги) підтримує дух, страшний і могутній. Він являється в образі лева. Тому напад на Нарнію - справа темна. Я не бажаю щось починати, якщо не певний, що зможу дати собі з цим раду. - Благословення на тобі, о Калормене, - знову підняв голову візир, - бо боги захотіли обдарувати твого правителя розважливістю та обачністю! Істинно кажеш, о велемудрий: Нарнія - вельми ласий шматок. Але поет сказав, що... Краєм ока Агошта невідступно пас пантофлю Рабадаша. На слові "поет" принц утратив терпець і нетерпляче ворухнув носаком. Візир урвав напівслові. - Так, вельми ласий, - повторив Тісрок своїм незворушним тоном. - Коли лиш згадаю, що Нарнія досі вільна, то світ мені немилий. Не маю спокою ні вдень, ні вночі. - О мій батьку, - звернувся до нього Рабадаш, - а коли я підкажу тобі, як добратися до Нарнії і повернутися звідтам цілим, якщо удача нас зрадить? - Якщо ти зможеш здійснити це, о Рабадаше, - мовив Тісрок, - то станеш першим між моїми синами. - Слухай же, о батьку. Ось зараз, коли надворі темна ніч, я візьму дві сотні вершників і рушу через пустелю. Усі думатимуть, буцім ти нічого про це не знаєш. Зранку я вже буду під брамою Анварду - замку верхоландського короля Люна. Ми уклали з ними мир, вони не чекатимуть нападу, отож не встигнуть і оком зморгнути, як я візьму замок. З Анварду я рушу до Нарнії, а далі до Кеа-Перевелу. Верховного Короля там зараз немає: коли я від'їжджав від них, він саме готував похід проти велетів на північному кордоні. Гадаю, що Кеа-Перевел чекатиме мене з відкритими ворітьми, отож здобути його буде зовсім неважко. Я виявлю стриманість і не чинитиму розправи над мешканцями. От тільки дочекаюся, коли причалить "Перлина" з королевою Сюзан і схоплю пташку, щойно вона ступить на берег. Тоді перекину бранку через сідло і - гайда назад до Анварду. - Чи не станеться так, о мій сину, - сказав Тісрок, що коли здобуватимеш наречену, хтось із вас, ти чи король Едмунд, заплатить життям? - Нарнійців буде жменька, - відповів Рабадаш. - Я накажу своїм людям, щоб короля зв'язали. І хоча мені дуже хочеться побачити, якої барви його кров, та я опаную себе, аби не дати приводу для війни між тобою, о вічний, та Верховним Королем. - А що коли "Перлина" прибуде в Кеа-Перевел раніше? - Не думаю, що при таких вітрах вони встигнуть, о мій батьку. - Й останнє, мій спритний сину, - промовив Тісрок, - ти розповів нам, як здобудеш жінку варварів, проте не пояснив, як це допоможе мені підкорити Нарнію. - О мій батьку, а хіба мій план не знахідка для тебе? Немов гостра стріла, я з моїми вершниками прошию Анвард й уп'юся в Нарнію. Коли замок буде наш, ти сидітимеш біля самісіньких воріт Нарнії. Твій загін в Анварді потроху зростатиме, аж доки не стане грізною потугою. - Що ж, це розумно і передбачливо. Але як повернутися назад цілим і неушкодженим, коли виправа не вдасться? - Ти можеш заявити, що я діяв без твого відання, проти твоєї волі і без твого благословення, що мене захопила жага
- О мій батьку, о світло очей моїх, - похмуро пробурмотів молодик, але тон, яким він проказав ці слова, свідчив, що Тісрок зовсім не був світлом його очей. - Живи вічно, о божественний, але ти вразив мене у саме серце. Якби ще на світанку, коли тільки виявилося, що корабель тих проклятущих варварів зник із пристані, ти дав мені найпрудкішу галеру, я напевно наздогнав би їх. Але ти переконав мене спершу перевірити, чи не подалися вони шукати ліпше місце для стоянки. Втрачено цілий день. А вони все далі... далі від моїх рук! Та брехуха, та... - і тут з його уст посипалася низка образливих слів, але ми їх не повторюватимемо. Звісно, молодик цей мав ім'я Рабадаш, а брехухою називав королеву Сюзан із Нарнії. - Вгамуйся, о мій сину, - відказав Тісрок. - Від'їзд гостей зранив твоє серце, а зцілить його розважливість. - Та ні ж бо, ні! Я хочу здобути її! - вигукнув принц. Я повинен її здобути. Я умру, якщо не здобуду її... цю брехуху, гордячку, цю невдячну зарозумілу кралю! Я згубив апетит і сон, бо весь світ затьмарила її краса. Я мушу наздогнати королеву варварів. - Як сказав поет, - втрутився великий візир, піднімаючи з килима вимащене пилюкою обличчя, - юначу пристрасть вгамує мудрість старости. Проте це зауваження ще більше розлютило принца: - Собако, - скрикнув він, копнувши візира, - не смій повчати мене примовками! Цілий день я мусив вислуховувати всякі приповідки - маю їх доста! Гадаю, що Аравіса анітрішки не пожаліла візира. Тісрок, здавалося, на якусь хвилю поринув у задуму. Нарешті він спостеріг рух носака Рабадаша і незворушно проказав: - Сину мій, зупинися. Не чини наруги над вельмишановним мудрим візирем. Діямант цінний навіть у купі сміття, а старість і досвід у найостаннішому із наших підданих. Тому вгамуйся і ?розкажи нам, чого ти хочеш.
- Я хочу, о мій батьку, - сказав Рабадаш, щоб ти негайно зібрав своє непереможне військо і вторгся у трикляту землю Нарнії, щоб спустошив її вогнем та мечем і прилучив її до своєї неозорої імперії, щоб скарав Верховного Короля і пролив кров його брата і сестри усіх, крім королеви Сюзан. Я хочу взяти її за жінку. Але спершу доведеться добряче її провчити. - Зрозумій, о мій сину, - відповів Тісрок, - що одних слів замало, аби я міг розпочати війну супроти Нарнії. - Якби ти не був моїм батьком, о вічний Тісроку, скрегочучи зубами, процідив принц, - Я вирішив би, що це слова боягуза. - А якби ти не був моїм сином, о запальний Рабадаше, - відповів Тісрок, - то після того, що ти наважився сказати, я не дав би за твоє життя і ламаного шеляга. Тісрок промовив ті страшні слова так, наче йому була зовсім байдужа доля рідного сина. В Аравіси аж кров застигла у жилах. - Але чому, о мій батьку, - мовив принц уже з більшим пошанівком, - чому ми так довго вагаємося, замість того щоб негайно покарати Нарнію? Це все одно що повісити ледачого раба чи віддати з'їждженого коня собакам! Нарнія - це ледве чверть території твоєї найменшої провінції. Якщо узяти зі собою тисячу воїв, за якихось два тижні від неї не зостанеться і сліду. - Немає жодного сумніву, - сказав Тісрок, - що ті маленькі варварські країни, які вважають себе вільними, насправді ледачі, у них немає порядку, з них нема жодної користи. Це гнізда непокори і сваволі, ненависні богам і розумним правителям. - То чому ми не підкоримо Нарнію? Чому вона досі вільна? - Знай, о світлий принце, - знову підняв голову великий візир, - що коли твій високородний батько розпочинав своє славне нескінченне правління, земля Нарнії була вкрита кригою та снігом, бо нею володіла могутня чаклунка. - Я добре це знаю, язикатий візире, - відповів принц. - Проте мені також відомо, що чаклунки давно немає, сніг розтав, а крига скресла. Нарнія тепер - благодатна й родюча земля. - А сталося це, о просвітлений принце, через могутні заклинання отих лиходіїв, які тепер називають себе королями та королевами Нарнії. - Я схиляюся до думки, - відказав Рабадаш, - що це трапилося через зміни у рухові зірок та инші природні причини. - Про все це, - мовив Тісрок, - нехай сперечаються вчені мужі. Але я ніколи не повірю, що тут обійшлося без магії. Перемогти таку могутню чаклунку... Яких іще несподіванок чекати на цій землі? Її-бо населяють духи в образах звірів, що вміють розмовляти як люди, та розмаїті чудовиська - напів люди, напів тварини. Мені розповідали, що Верховного Короля Нарнії (хай покарають його боги) підтримує дух, страшний і могутній. Він являється в образі лева. Тому напад на Нарнію - справа темна. Я не бажаю щось починати, якщо не певний, що зможу дати собі з цим раду. - Благословення на тобі, о Калормене, - знову підняв голову візир, - бо боги захотіли обдарувати твого правителя розважливістю та обачністю! Істинно кажеш, о велемудрий: Нарнія - вельми ласий шматок. Але поет сказав, що... Краєм ока Агошта невідступно пас пантофлю Рабадаша. На слові "поет" принц утратив терпець і нетерпляче ворухнув носаком. Візир урвав напівслові. - Так, вельми ласий, - повторив Тісрок своїм незворушним тоном. - Коли лиш згадаю, що Нарнія досі вільна, то світ мені немилий. Не маю спокою ні вдень, ні вночі. - О мій батьку, - звернувся до нього Рабадаш, - а коли я підкажу тобі, як добратися до Нарнії і повернутися звідтам цілим, якщо удача нас зрадить? - Якщо ти зможеш здійснити це, о Рабадаше, - мовив Тісрок, - то станеш першим між моїми синами. - Слухай же, о батьку. Ось зараз, коли надворі темна ніч, я візьму дві сотні вершників і рушу через пустелю. Усі думатимуть, буцім ти нічого про це не знаєш. Зранку я вже буду під брамою Анварду - замку верхоландського короля Люна. Ми уклали з ними мир, вони не чекатимуть нападу, отож не встигнуть і оком зморгнути, як я візьму замок. З Анварду я рушу до Нарнії, а далі до Кеа-Перевелу. Верховного Короля там зараз немає: коли я від'їжджав від них, він саме готував похід проти велетів на північному кордоні. Гадаю, що Кеа-Перевел чекатиме мене з відкритими ворітьми, отож здобути його буде зовсім неважко. Я виявлю стриманість і не чинитиму розправи над мешканцями. От тільки дочекаюся, коли причалить "Перлина" з королевою Сюзан і схоплю пташку, щойно вона ступить на берег. Тоді перекину бранку через сідло і - гайда назад до Анварду. - Чи не станеться так, о мій сину, - сказав Тісрок, що коли здобуватимеш наречену, хтось із вас, ти чи король Едмунд, заплатить життям? - Нарнійців буде жменька, - відповів Рабадаш. - Я накажу своїм людям, щоб короля зв'язали. І хоча мені дуже хочеться побачити, якої барви його кров, та я опаную себе, аби не дати приводу для війни між тобою, о вічний, та Верховним Королем. - А що коли "Перлина" прибуде в Кеа-Перевел раніше? - Не думаю, що при таких вітрах вони встигнуть, о мій батьку. - Й останнє, мій спритний сину, - промовив Тісрок, - ти розповів нам, як здобудеш жінку варварів, проте не пояснив, як це допоможе мені підкорити Нарнію. - О мій батьку, а хіба мій план не знахідка для тебе? Немов гостра стріла, я з моїми вершниками прошию Анвард й уп'юся в Нарнію. Коли замок буде наш, ти сидітимеш біля самісіньких воріт Нарнії. Твій загін в Анварді потроху зростатиме, аж доки не стане грізною потугою. - Що ж, це розумно і передбачливо. Але як повернутися назад цілим і неушкодженим, коли виправа не вдасться? - Ти можеш заявити, що я діяв без твого відання, проти твоєї волі і без твого благословення, що мене захопила жага
