Біблія

43. Оточили веніямитян, і переслідували його до Менухи, і винищували до самого східного боку Гів'ї.
44. Полягло тоді Веніямина вісімнадцять тисяч вояків – мужів хоробрих.
45. [А решта] завернула і побігла в пустелю, до скелі Ріммон, а [ізраїльтяни] винищили на шляхах іще п'ять тисяч вояків, і гналися за ними до Ґід'ому, і ще вбили з них дві тисячі люду.
46. А всіх синів Веніяминових, які впали того дня, було двадцять п'ять тисяч вояків, котрі оголювали меча, і всі вони були мужі міцні.
47. [І повернули ті], [що залишилися], і втікали в пустелю, до скелі Ріммону, шістсот чоловік, і сиділи там на кам'яній горі Ріммон чотири місяці.
48. А ізраїльтяни знову пішли до синів Веніяминових, і повбивали їх вістрям меча, і людей у місті, і скотину, все, що лише стрічалося, і все що було [на шляху] і міста, спалили вогнем.
Судді 21
1. І присягнулися ізраїльтяни в Міцпі, говорячи: Ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніяминовим заміж.
2. І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і зчинили грімке волання, і вельми плакали.
3. І сказали: Господе, Боже Ізраїлів! Для чого сталося це в Ізраїлі, що не стало тепер в Ізраїля одного коліна?
4. Другого дня підвівся народ уранці, і влаштували там жертовника, і піднесли приношення всеспалення і мирні приношення.
5. І сказали сини Ізраїля: Хто не приходив на зібрання перед Господом із усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття [проголошено] було про тих, котрі не прийшли перед Господа до Міцпи, і сказано було, що ті зроковані будуть на смерть.
6. І сумували сини Ізраїля за Веніямином, братом своїм і сказали: Нині відрубане одне плем'я від Ізраїля!
7. Як учинити нам з тими, котрі залишилися, [стосовно] жінок, бо ми присягалися Господом не давати їм дружин із дочок наших?
8. І сказали: Чи немає когось із колін Ізраїля, хто не приходив перед Господа до Міцпи? І виявилося, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на зібрання.
9. І оглянули народ, і ось, не було там жодного з мешканців Явешу ґілеадського.
10. І послала туди громада дванадцять тисяч чоловіків, мужів хоробрих, і наказали їм, говорячи: Рушайте і повбивайте мешканців Явешу ґілеадського мечем, і жінок та дітей.
11. І ось що учиніте: Кожного чоловіка і кожну жінку яка спізнала чоловіка, винищіть.
12. І знайшли вони поміж мешканцями Явешу ґілеадського чотириста юнок, які не спізнали чоловіка, і привели їх до табору в Шіло, що на землі ханаанській.
13. І послала вся громада переговорити з синами Веніямина, що були в скелі Ріммон, та й оголосили їм мир.
14. Тоді повернулися сини Веніяминові, і дали їм дружин, котрих залишили живими з дівчат Явешу ґілеадського; але виявилося, що цього замало.
15. А народ печалився за Веніямином, що Господь учинив такий пролом у племенах Ізраїля.
16. І сказали старшини громади: Що нам учинити з тими, котрі залишилися, стосовно дружин, бо винищені жінки у Веніямина?
17. І сказали: Спадкова земля нехай залишається тим синам Веніямина, що залишилися, щоб не щезло коліно від Ізраїля.
18. Але ми не можемо дати їм дружин із дочок наших; бо сини Ізраїля присягалися, говорячи: Проклятий, хто дасть дружину Веніяминові.
19. І сказали: Ось, кожного року буває свято Господнє в Шіло, котре на північ від Бет-Елу і на схід від шляху, що йде від Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони.
20. І наказали синам Веніямина і сказали: Рушайте і вчиніть засідку у виноградниках.
21. І стежте, коли вийдуть дівчата Шіло танцювати в хороводах, то ви вийдете з виноградників і схопите кожний собі дружину з дівчат Шіло, і повертайтеся на землю Веніяминову.
22. І коли прийдуть батьки їхні зі скаргою на нас, ми скажемо їм: Простіть нам за них; бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви завинили.
23. Сини Веніямина так і вчинили, і взяли дружин за числом своїм із тих, що танцювали, котрих вони викрали, і рушили, і повернулися до наділу свого, і відбудували міста, і почали жити в них.
24. О тій же порі розійшлися Ізраїльтяни звідти кожний до свого коліна і до роду свого, і пішли звідти кожний до свого наділу.
25. За тих днів не було царя в Ізраїля; кожний чинив те, що йому здавалося справедливим.
Книга Рут
РУТ1
1. За тих днів, коли правили судді, стався у країні голод. І пішов один чоловік з Віфлеєму Юдиного, зі своєю дружиною і двома синами, жити на полях моавських.
2. Ім'я того чоловіка було Елімелех, а ймення жінки його Ноомі; і ймення двох синів його – Махлон і Кілйон єфремляни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони на поля моавські і залишилися там.
3. І помер Елімелех, чоловік Ноомі і залишилася вона з двома синами своїми.
4. Вони взяли собі дружин з моавитянок: – ім'я однієї Орпа, а ім'я другої Рут; і мешкали там близько десяти літ.
5. Але потім повмирали й обидва сини її, Махлон і Кілйон, і залишилася та жінка після обидвох синів своїх і після чоловіка свого.
6. І підвелася вона з невістками, і пішла назад з моавського краю; бо почула на полях моавських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліба.
7. І вийшла вона з того місця, в котрому жила, і обидві невістки її з нею. Коли пішли вони по дорозі, вертаючись до краю Юдиного,
8. Ноомі сказала невісткам своїм: ходіть, повертайтеся кожна у дім своєї матері. Господь учинить вам добре, як ви учинили з померлими та зі мною.
9. І дасть вам Господь, щоб ви знайшли спокій кожна в домі свого чоловіка. І поцілувала їх. Але вони зчинили голосний плач,
10. І сказали: Ні, ми повернемося з тобою до народу твого.
11. Але Ноомі сказала: Поверніться, доні мої; Нащо вам іти зі мною? Хіба є ще в мене сини в моїм лоні, котрі стали б вашими чоловіками?
12. Поверніться, доні мої, ходіть своїм шляхом; бо я вже стара, щоб за чоловіком бути. Та якби й сказала: Є мені ще надія, і навіть, якби я оцю ніч була з чоловіком і потім народила синів, –
13. То чи можна вам чекати, доки вони виросли б? Чи можна вам не поспішати і не виходити заміж? Ні, донечки мої, я вельми опікуюся вами, бо рука Господня вийшла супроти мене.
14. Вони зчинили ґвалт і знову заридали. І Орпа поцілувала свекруху [на прощання], а Рут пригорнулася до неї.
15. І сказала Ноомі Рут: Ось, братова твоя повернулася до народу свого та богів своїх, – повернися й ти за братовою своєю.