Біблія

34. Але Він сказав їй: Доню! Віра твоя врятувала тебе; іди з миром і здоровою будь від твоєї недуги.
35. Коли Він ще казав це, прийшли від старшини синагоги і сказали: Донька твоя померла; нащо завдаєш клопоту Вчителеві?
36. Але Ісус, зачувши ці слова, відразу сказав чільникові синагоги: Не бійся, тільки віруй.
37. І не дозволив нікому йти слідом за Собою, окрім Петра, Якова та Івана, брата Якового.
38. Коли прийшов у дім до старшини синагоги, то побачив замішання, і тих, що плакали і голосили вельми.
39. Зайшовши, сказав їм: Чого збентежилися і плачете? Дівчина не вмерла, але спить.
40. І сміялися над Ним. Але Він спровадив усіх, узяв із Собою батька і матір дівчини і тих, що були з Ним, і зайшов туди, де юнка лежала.
41. І взяв Він за руку юнку і сказав їй: “Таліта, кумі”, що означає: Кажу тобі – підведися!
42. І юнка тієї ж миті підвелася і почала ходити, і було їй літ дванадцять. А ті, що дивилися, вельми жахнулися з дива великого.
43. І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, а ще сказав, аби дали їй їсти.
Марка 6
Ісус знову в Назареті.
1. Звідти вийшов Він і прийшов на Свою батьківщину; слідом за Ним пішли й учні Його.
2. Коли настала субота, Він почав навчати у синагозі; і багато з тих, що слухали, з подиву казали: Звідки це в Нього? Що це за премудрість, що Йому дана, і яким чином такі дива вчиняються Його руками?
3. Чи не тесля Він, син Маріїн, брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Чи не тут поміж нами Його сестри? І спокушалися через Нього.
4. А Ісус сказав їм: Не буває пророка без пошани, хіба що на батьківщині своїй і в родичів, а також у домі своєму.
5. І не міг звершити там жодного дива; тільки на небагатьох недужих поклав руки і уздоровив їх.
6. І дивувався з їхньої невіри. Потім ходив по довколишніх поселеннях і навчав.
7. А тоді прикликав дванадцятьох і почав посилати їх по двоє і дав їм владу над нечистими духами.
8. І заповідав їм нічого не брати в дорогу, окрім одного посоха: ні торбини, ні хліба, ані мідяків у поясі,
9. Але взутися у просте взуття і не вдягатися у дві одежі.
10. І сказав їм: Якщо десь увійдете в дім, залишайтеся в ньому, аж доки не вийдете з тої місцини.
11. І якщо хтось не прийме вас, і не буде слухати вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох із ваших ніг, як свідчення супроти них. Істину вам повідую: Краще буде Содомові і Гоморі у день суду, аніж тому місту.
12. Вони пішли і проповідували каяття;
13. Виганяли багатьох бісів і багатьох недужих намащували оливою і уздоровлювали.
14. А цар Ірод, коли зачув [про Ісуса], – бо ймення Його стало відомим, – казав: Це Іван Хреститель воскрес із мертвих, і тому великі дива виявляють себе через Нього.
15. Інші казали: Це – Ілля. А ще інші запевняли: Це – пророк, або ж як один із пророків.
16. А Ірод, як почув, сказав: Це Іван, котрому я голову відтяв; він воскрес із мертвих.
17. Бо цей Ірод, пославши був, узяв Івана і ув‘язнив його у в‘язниці за Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, що одружився з нею.
18. Бо Іван казав Іродові: Ти не можеш мати дружину брата твого.
19. А Іродіяда виповнювалася люттю на нього, жадала вбити його, але не могла.
20. Бо Ірод боявся Івана, відаючи, що він муж праведний і святий і беріг його; багато робив, дослухаючись його, і вдоволено слухав його.
21. Та настав сприятливий день, коли Ірод на [день] своїх уродин учинив бенкет своїм вельможам, тисяцьким і старшинам галілейським, –
22. Донька Іродіяди увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що лежали з ним. Цар сказав дівчині: Проси у мене, чого прагнеш, і дам тобі.
23. І присягався їй: Чого не попросиш у мене, дам тобі, навіть половину мого царства.
24. Вона вийшла і запитала у матері своєї: Чого просити? Та відповіла: Голову Івана Хрестителя!
25. І вона негайно пішла до царя, і квапливо просила, кажучи: Хочу, щоб ти мені зараз же дав на тарелі голову Івана Хрестителя.
26. Цар вельми зажурився; але заради присяги і тих, що лежали з ним, не захотів їй відмовити.
27. І негайно пославши зброєносця, цар наказав принести голову його.
28. Він пішов, відтяв йому голову у в‘язниці і приніс голову його на тарелі, і віддав її дівчині, а юнка віддала її матері своїй.
29. А учні його, як почули, прийшли й забрали тіло його і поклали його у гробі.
30. І зібралися Апостоли до Ісуса і оповіли Йому все, і що вчинили, і чого навчили.
31. Він сказав їм: Рушайте ви одні в пустельну місцину і спочиньте трохи. Бо вельми було багато таких, що приходили й відходили, тож і їсти їм не було коли.
32. І подалися в пустельну місцину в човні самі.
33. Народ бачив, [як] вони відпливали, і чимало їх упізнавали їх; і бігли туди пішки із усіх міст, і випередили їх, і зібралися до Нього.
34. Ісус, коли вийшов, побачив багато народу і пожалів його, тому що вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх щедро.
35. І оскільки часу минуло багато, учні Його наблизилися до Нього, і сказали: Місцина [тут] пустельна, а час уже пізній;
36. Відпусти їх, щоб вони пішли в довколишні поселення і купили собі хліба; бо не мають чого їсти.
37. Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. І сказали Йому: Хіба нам треба піти і купити хліба на двісті динаріїв, і дати їм їсти?