6. Задуми тілесні – то смерть, а задуми духовні – життя і мир.
7. Тому що тілесні задуми є ворожнеча супроти Бога; бо Законові Божому не підкоряються і, зрештою, не можуть.
8. А тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть.
9. Але ви не у плоті, а в Дусі, якщо Дух Божий живе у вас. Якщо ж хтось Духа Христового не має, той якраз не Його.
10. А якщо Христос у вас, то тіло мертве для гріха, а дух живий через праведність.
11. А якщо Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то той, Хто воскресив Христа із мертвих, оживить також ваші смертні тіла Духом Своїм, що живе у вас.
12. Отож, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю;
13. Бо якщо живете за плоттю, то помрете, а якщо духом умертвляєте справи тілесні, то живі будете.
14. Бо всі, що ведені Духом Божим, є сини Божі;
15. Тому, що ви не прийняли духа рабства, щоб знову жити у страхові, але прийняли Духа усиновлення, Котрим кличемо: Авва, Отче!
16. Саме Цей Дух засвідчує нашому духові, що ми є діти Божі.
17. А якщо діти, то спадкоємці Божі, співспадкоємці-таки Христові, якщо страждаємо тільки з Ним, щоб з Ним разом і прославитися.
18. Бо я гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті у порівнянні з тією славою, котра відкриється в нас.
19. Бо створіння з надією очікує появи синів Божих, –
20. Тому що створіння підкорилося марноті не добровільно, але за волею того, хто підкорив його, – сподіваючись,
21. Що й саме створіння звільнене буде від рабства тлінню для волі слави дітей Божих.
22. Бо знаємо, що все створіння разом стогне і страждає донині;
23. І не лише воно, але й ми самі, маючи першоплоди Духа, і ми в собі стогнемо, наджидаючи усиновлення, спокути тіла нашого.
24. Бо ми врятовані надією. А надія, коли бачить, не є надія; бо якщо хтось бачить, то навіщо йому й сподіватися.
25. Та коли сподіваємося того, чого не бачимо, тоді чекаємо з терпінням.
26. Так само й Дух допомагає нам у немочах наших; бо ми не знаємо, за що молитися, як належить, але Сам Дух клопочеться за нас зітханнями невимовними.
27. Однак Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він клопочеться за святих, з волі Божої.
28. І ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його волею, все сприяє доброму.
29. Бо Кого Він передбачив, тим і визначив бути подібними образові Сина Свого, щоб Він був першовродженим поміж багатьма братами;
30. А кого Він передбачив, тих і покликав; а кого виправдав, тих, отже, й прославив.
31. То що сказати на це? Якщо Бог за нас, то хто супроти нас?
32. Той, Котрий Сина Свого не пощадив, але віддав Його за всіх нас, як із Ним не дарує нам усього?
33. Хто буде звинувачувати вибраних Божих? Бог виправдовує їх.
34. Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес. Він і є праворуч Бога, Він і клопочеться за нас.
35. Хто нас відлучить од любови Христа: скорбота, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, або меч? Як написано:
36. За Тебе умертвляють нас щодня, мають нас за овець, зрокованих на заклання.
37. Але все це долаємо силою Того, Хто полюбив нас.
38. Бо я певен, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні започатки, ні сили, ні теперішнє, ні прийдешнє,
39. Ні висота, ні глибина, ні інше якесь створіння не може відлучити нас від любови Божої у Христі Ісусі, Господі нашому.
Римлян 9
Чудові Божі шляхи з Ізраїлем.
1. Істину виповідаю у Христі, не обманюю, засвідчує мені совість моя в Дусі Святому,
2. Що велика для мене скорбота і невпинне страждання серцю моєму.
3. Я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені плоттю,
4. Себто, ізраїльтян, котрим належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законодавство, і богослужіння, і обітниці;
5. Їхні й батьки, і від них Христос у плоті, Бог, що є над усім, благословенний навіки, Амінь.
6. Проте не так, щоб слово Боже не справдилося. Бо не всі ті ізраїльтяни, що від Ізраїля,
7. І не всі діти Авраама, котрі від насіння його; але сказано: В Ісаакові назветься тобі насіння.
8. Себто, не тілесні діти є діти Божі, – але діти обітниці визнаються за насіння.
9. А слово обітниці таке: О цій же порі прийду, і в Сарри буде син.
10. І не одне це: але так було з Ревеккою, коли вона зачала водночас двох синів від Ісаака, батька нашого;
11. Бо коли вони ще не народилися і не вчинили нічого доброго чи лихого, – щоб воля Божа у вибранні звершувалася,
12. Не від справ, але від Того, Хто прикликає, – сказано було їй: Більший буде у рабстві в меншого.
13. Як написано: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів.
Вы читаете Біблія
