візантійського – єдністю з Римом та перекладом літургійного богослужіння святого Петра. У зв’язку з цим папа Іван VIII, який був особисто знайомий зі святим Мефодієм, у 972 році визнав, що Русь є християнською і має свій окремий обряд. Хоча формально слов’янське християнство під тиском німців було скасоване після смерті святого Мефодія у 884 році, все ж таки воно існувало до кінця XI ст. за тихим дозволом Риму. В Україні воно зберігалося довше.
В княжому теремі Ольги знайшлося місце для християнського священика Григорія, який був її духовним наставником, читав їй слов'янське Євангеліє. У Києві на Воздихальниці був тоді християнський цвинтар. Християнином був і Чернігівський князь Оскол, який хотів побудувати в Чернігові храм.
Ольга просила охреститися і свого сина Святослава, але той не погоджувався, бо був через міру захоплений військовими справами. А от його сини (між якими був і Володимир) виростали при бабці і з дитячих літ мали уяву про Слово Боже.
Померла Ольга у 969 році. Згідно заповіту її поховали за християнським звичаєм в одній з побудованих нею Київських церков. Пізніше її онук, князь Володимир, переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці. Сама ж княгиня Ольга прилучена до лику святих.
КНЯЗЮВАННЯ СВЯТОСЛАВА
Святослав княжив 28 років. І хоч сам він був невіруючим, але як хто хотів хреститися, то не забороняв і зла віруючим не чинив.
Святослав поділив Руську землю на окремі регіони, які віддав своїм синам. Після його смерті брати стали воювати між собою, бо кожен хотів захопити частку іншого. Володимир мав більші здібності полководця, тож став єдиновладним правителем Київської Русі.
ФЕОДОР ТА ІОАНН
Так що християни в ті часи були серед наших людей. Але були вони, немов діаманти серед бруду, тому що більшість народу залишалися язичниками.
У 983 році князь Володимир ходив війною на галичан і литовців. Похід був вдалий, тож повернувшись, воїни, за поганським звичаєм, забажали принести криваву жертву язичеським богам. Бояри і старійшини порадили кинути жереб, щоб визначити, кого віддати ідолам. Жереб вказав на сина одного християнина (родом з варягів). І прийшли посланці, щоб забрати хлопця. А віруючий чоловік зачинився в хаті і сказав: “Не боги то у вас, а дерево! Сьогодні є, а завтра згнило. Не їдять, не п'ють, а зроблені руками з дерева, сокирою й ножем. А Бог один, Йому служать і поклоняються греки, Він створив небо, і землю, і чоловіка, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі, а ці боги, що зробили? Самі зроблені! Не дам сина свого бісам!”
Взагалі-то кияни терпимо ставилися до християнства, але в той момент їхній розум одурманився. Схопивши мечі, вони розтрощили все на подвір'ї і стали ломитися в хату.
Батько притис до себе сина і вигукнув: “Якщо ваші ідоли справді боги, то нехай самі прийдуть і вирвуть сина з моїх обіймів! А ви навіщо їм служите?..” В цей час озвірілі душогуби вивалили двері і вбили невинних людей. Історик Ніколай Карамзін назвав їх “першими і останніми мучениками християнства в язичеському Києві”. Православна церква вважає їх святими і шанує під іменами Феодор та Іоанн.
ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА
Взагалі, перша половина Володимирового князювання була дуже кривавою. І мусило пройти багато років, поки проміння істинного світла освітило і його. А було це так…
Як вже говорилося, Русь у той час переважно була язичеською, поганською. Але у нас язичество не було на такому рівні, як у древніх Єгипті, Греції, Римі... Язичество на Русі являло собою хаотичне нагромадження так званих богів, які не мали чіткої ієрархії і у своїх значеннях часто суперечили один одному. Тобто, слов'янське язичество було швидше забобоном, а не релігією.
При князі Володимирі Київська Русь являла собою міцну, серйозну державу. З різних країн сюди прибували посли. Іноземці (іудеї, мусульмани, німці, візантійці...) звертали увагу князя на осоружність язичества і кожен запрошував звернутися до їхньої віри. Володимир і сам розумів, що язичество – явище ненормальне, а тому уважно вислуховував усіх.
Особливо йому сподобалася проповідь грецького філософа-християнина. Вони довго розмовляли, філософ ознайомив князя із змістом Біблії, із суттю християнства... В кінці проповідник дістав ікону “Страшний Суд” і вказав на зображених праворуч праведників, які радісно прямують у Рай, і на намальованих ліворуч грішників, що йдуть на муки до Пекла... Володимир подивився, зітхнув тяжко і мовив: “Добре цим, справа, горе цим, зліва”. Проповідник відповів: “Якщо хочеш і ти праворуч стати, то охрестися”. Володимир подякував гостеві і відпустив з великою честю й дарами.
Князь хотів стати християнином, та все ж, щоб не помилитися у такій важливій справі, наказав своїм людям, щоб вони походили по різних країнах і особисто пересвідчилися чия віра краща.
Коли посли прибули в столицю Візантії Константинополь, то були надзвичайно вражені величністю християнських храмів, урочистістю богослужінь, красою одягу священиків, приємним співом півчі... Повернувшись до Києва, мандрівники доповіли, що християнська віра візантійців – найкраща!
Князь Володимир остаточно вирішив прийняти хрещення. Але хотів, щоб і його жінка була християнкою. Та і роду щоб знатного... Ну, як Анна – сестра візантійських царів! Проте як довести, що саме такий зять їм треба?
А слід сказати, що в ті часи далекі й древні, головним заняттям правителів була війна (прикро, що і багато нинішніх вождів такої ж дикої думки). І якщо війни довго не траплялося, то і військо, і народ були дуже невдоволені, вважаючи, що князь не на своєму місці. Отож пішов князь походом на Крим, на засноване візантійцями місто Корсунь, чи як ще його називали – Херсонес (околиця сучасного Севастополя).
Без бою заволодівши містом, Володимир надіслав у Константинополь послання. Прошу, мовляв, руки вашої принцеси, а то і вас захоплю, як це місто... Там погодилися на весілля, тільки з умовою, що Володимир прийме хрещення. “Я охрещуся, – сказав князь, – оскільки ще до днів цих уподобав закон ваш, і любий він мені, і віра ваша, і богослужіння... Хай ті, що прийдуть із сестрою вашою, охрестять мене”.
Коли Анна, разом з деякими сановниками й священиками, прибула в Корсунь, то дізналася, що з князем сталося лихо. Захворів він очима – зовсім перестав бачити... Сказала тоді йому Анна: “Якщо хочеш хвороби цієї позбутись, то охрестися негайно, а коли ні, то не позбудешся цього”. У відповідь Володимир мовив: “Якщо справді так буде, то великий Бог християнський”. І відразу після величного обряду хрещення, ніби луска впала з князевих очей і отримав він зцілення! “Тепер тільки узнав я Бога істинного!” – радісно вигукнув він. Свідками цього дива були його воїни і багато з них тоді також увірувало й охрестилося. Слава Богу!
Хрестилися у церкві святої Софії. При хрещенні князь отримав ім'я Василь. Тоді і одружився він на Анні з Візантії. На знак подяки, Володимир повернув візантійцям Корсунь і наказав звести там нову церкву святого Іонна Предтечі.
Повертаючись до Києва, Володимир узяв із собою корсунських священиків, мощі святого Климента та його учня Фіва, а також деякі ікони та церковний посуд.
ХРЕЩЕННЯ РУСІ
Прибувши до Києва, князь Володимир прийняв найважливіше своє рішення – визнати християнство релігією державною! Язичеських ідолів, ще вчора таких шанованих, почали знищувати, а віру християнську широко пропагувати. Після цього в серпні 988 року оголосив князь через посланців усьому місту, щоб люди, не зважаючи чи багаті вони, чи бідні, чи жебраки, а чи раби, усі бажаючі йшли до Дніпра хреститися.
Ось як про цю найвизначнішу в нашій історії подію оповідає літописець Нестор: “І почувши це, люди йшли з радістю, раділи й говорили: “Якби це не було добре, не прийняли б цього князь і бояри”. Ранком наступного дня зійшов Володимир із константинопольськими і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі – до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли й творили молитву. І було видно радість велику на небі і на землі: скільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: “О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я зі служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений... і вже не буду царствувати в цих
В княжому теремі Ольги знайшлося місце для християнського священика Григорія, який був її духовним наставником, читав їй слов'янське Євангеліє. У Києві на Воздихальниці був тоді християнський цвинтар. Християнином був і Чернігівський князь Оскол, який хотів побудувати в Чернігові храм.
Ольга просила охреститися і свого сина Святослава, але той не погоджувався, бо був через міру захоплений військовими справами. А от його сини (між якими був і Володимир) виростали при бабці і з дитячих літ мали уяву про Слово Боже.
Померла Ольга у 969 році. Згідно заповіту її поховали за християнським звичаєм в одній з побудованих нею Київських церков. Пізніше її онук, князь Володимир, переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці. Сама ж княгиня Ольга прилучена до лику святих.
КНЯЗЮВАННЯ СВЯТОСЛАВА
Святослав княжив 28 років. І хоч сам він був невіруючим, але як хто хотів хреститися, то не забороняв і зла віруючим не чинив.
Святослав поділив Руську землю на окремі регіони, які віддав своїм синам. Після його смерті брати стали воювати між собою, бо кожен хотів захопити частку іншого. Володимир мав більші здібності полководця, тож став єдиновладним правителем Київської Русі.
ФЕОДОР ТА ІОАНН
Так що християни в ті часи були серед наших людей. Але були вони, немов діаманти серед бруду, тому що більшість народу залишалися язичниками.
У 983 році князь Володимир ходив війною на галичан і литовців. Похід був вдалий, тож повернувшись, воїни, за поганським звичаєм, забажали принести криваву жертву язичеським богам. Бояри і старійшини порадили кинути жереб, щоб визначити, кого віддати ідолам. Жереб вказав на сина одного християнина (родом з варягів). І прийшли посланці, щоб забрати хлопця. А віруючий чоловік зачинився в хаті і сказав: “Не боги то у вас, а дерево! Сьогодні є, а завтра згнило. Не їдять, не п'ють, а зроблені руками з дерева, сокирою й ножем. А Бог один, Йому служать і поклоняються греки, Він створив небо, і землю, і чоловіка, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі, а ці боги, що зробили? Самі зроблені! Не дам сина свого бісам!”
Взагалі-то кияни терпимо ставилися до християнства, але в той момент їхній розум одурманився. Схопивши мечі, вони розтрощили все на подвір'ї і стали ломитися в хату.
Батько притис до себе сина і вигукнув: “Якщо ваші ідоли справді боги, то нехай самі прийдуть і вирвуть сина з моїх обіймів! А ви навіщо їм служите?..” В цей час озвірілі душогуби вивалили двері і вбили невинних людей. Історик Ніколай Карамзін назвав їх “першими і останніми мучениками християнства в язичеському Києві”. Православна церква вважає їх святими і шанує під іменами Феодор та Іоанн.
ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА
Взагалі, перша половина Володимирового князювання була дуже кривавою. І мусило пройти багато років, поки проміння істинного світла освітило і його. А було це так…
Як вже говорилося, Русь у той час переважно була язичеською, поганською. Але у нас язичество не було на такому рівні, як у древніх Єгипті, Греції, Римі... Язичество на Русі являло собою хаотичне нагромадження так званих богів, які не мали чіткої ієрархії і у своїх значеннях часто суперечили один одному. Тобто, слов'янське язичество було швидше забобоном, а не релігією.
При князі Володимирі Київська Русь являла собою міцну, серйозну державу. З різних країн сюди прибували посли. Іноземці (іудеї, мусульмани, німці, візантійці...) звертали увагу князя на осоружність язичества і кожен запрошував звернутися до їхньої віри. Володимир і сам розумів, що язичество – явище ненормальне, а тому уважно вислуховував усіх.
Особливо йому сподобалася проповідь грецького філософа-християнина. Вони довго розмовляли, філософ ознайомив князя із змістом Біблії, із суттю християнства... В кінці проповідник дістав ікону “Страшний Суд” і вказав на зображених праворуч праведників, які радісно прямують у Рай, і на намальованих ліворуч грішників, що йдуть на муки до Пекла... Володимир подивився, зітхнув тяжко і мовив: “Добре цим, справа, горе цим, зліва”. Проповідник відповів: “Якщо хочеш і ти праворуч стати, то охрестися”. Володимир подякував гостеві і відпустив з великою честю й дарами.
Князь хотів стати християнином, та все ж, щоб не помилитися у такій важливій справі, наказав своїм людям, щоб вони походили по різних країнах і особисто пересвідчилися чия віра краща.
Коли посли прибули в столицю Візантії Константинополь, то були надзвичайно вражені величністю християнських храмів, урочистістю богослужінь, красою одягу священиків, приємним співом півчі... Повернувшись до Києва, мандрівники доповіли, що християнська віра візантійців – найкраща!
Князь Володимир остаточно вирішив прийняти хрещення. Але хотів, щоб і його жінка була християнкою. Та і роду щоб знатного... Ну, як Анна – сестра візантійських царів! Проте як довести, що саме такий зять їм треба?
А слід сказати, що в ті часи далекі й древні, головним заняттям правителів була війна (прикро, що і багато нинішніх вождів такої ж дикої думки). І якщо війни довго не траплялося, то і військо, і народ були дуже невдоволені, вважаючи, що князь не на своєму місці. Отож пішов князь походом на Крим, на засноване візантійцями місто Корсунь, чи як ще його називали – Херсонес (околиця сучасного Севастополя).
Без бою заволодівши містом, Володимир надіслав у Константинополь послання. Прошу, мовляв, руки вашої принцеси, а то і вас захоплю, як це місто... Там погодилися на весілля, тільки з умовою, що Володимир прийме хрещення. “Я охрещуся, – сказав князь, – оскільки ще до днів цих уподобав закон ваш, і любий він мені, і віра ваша, і богослужіння... Хай ті, що прийдуть із сестрою вашою, охрестять мене”.
Коли Анна, разом з деякими сановниками й священиками, прибула в Корсунь, то дізналася, що з князем сталося лихо. Захворів він очима – зовсім перестав бачити... Сказала тоді йому Анна: “Якщо хочеш хвороби цієї позбутись, то охрестися негайно, а коли ні, то не позбудешся цього”. У відповідь Володимир мовив: “Якщо справді так буде, то великий Бог християнський”. І відразу після величного обряду хрещення, ніби луска впала з князевих очей і отримав він зцілення! “Тепер тільки узнав я Бога істинного!” – радісно вигукнув він. Свідками цього дива були його воїни і багато з них тоді також увірувало й охрестилося. Слава Богу!
Хрестилися у церкві святої Софії. При хрещенні князь отримав ім'я Василь. Тоді і одружився він на Анні з Візантії. На знак подяки, Володимир повернув візантійцям Корсунь і наказав звести там нову церкву святого Іонна Предтечі.
Повертаючись до Києва, Володимир узяв із собою корсунських священиків, мощі святого Климента та його учня Фіва, а також деякі ікони та церковний посуд.
ХРЕЩЕННЯ РУСІ
Прибувши до Києва, князь Володимир прийняв найважливіше своє рішення – визнати християнство релігією державною! Язичеських ідолів, ще вчора таких шанованих, почали знищувати, а віру християнську широко пропагувати. Після цього в серпні 988 року оголосив князь через посланців усьому місту, щоб люди, не зважаючи чи багаті вони, чи бідні, чи жебраки, а чи раби, усі бажаючі йшли до Дніпра хреститися.
Ось як про цю найвизначнішу в нашій історії подію оповідає літописець Нестор: “І почувши це, люди йшли з радістю, раділи й говорили: “Якби це не було добре, не прийняли б цього князь і бояри”. Ранком наступного дня зійшов Володимир із константинопольськими і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі – до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли й творили молитву. І було видно радість велику на небі і на землі: скільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: “О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я зі служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений... і вже не буду царствувати в цих
Вы читаете Історiя християнства в Україні
×