Історiя християнства в Україні

Потім проспівав канон, і сказав, дивлячись на ікону Спасителя:
– Господи Ісусе Христе, що в цьому образі явився на землі ради спасіння нашого, власною волею дав прибити руки Свої на хресті і прийняв страждання за гріхи наші. Так і мене сподоби прийняти страждання. Не від ворогів їх приймаю, а від брата свого, і не став йому, Господи, це в гріх...
Так помолившись, ліг на постіль свою. Тут, гірші за хижих звірів, ускочили до намету убивці й в одну мить проткнули списами Бориса і слуг його. Загорнувши тіло в намет, віднесли до Святополка. Той, побачивши, що Борис ще дихає, наказав проткнути йому серце мечем. І поклали тіло Бориса у церкві святого Василя.
Бориса дуже любив брат його Гліб, а тому Святополк боявся, що той помститься за брата. Отож надумав він убити ще й Гліба і послав йому гінця. Той повинен був переказати брехню: мовляв, батько дуже хворий, кличе тебе, приїзди якнайшвидше. Звичайно ж, Гліб не гаючи часу відразу вирушив у дорогу. Згодом його наздогнав ще один гонець, цього разу від брата Ярослава, який застерігав: “Не йди, батько помер, а Бориса убив Святополк”. Коли почув це Гліб, то дуже голосив. Багато плакав за батьком, а ще більше за братом:
– О горе мені, Господи! Краще б мені померти з братом моїм, аніж жити у цьому світі підступному. Якби я був побачив, брате, лице твоє янгольське, помер би з тобою. А тепер чого ради я залишився один? Де слова твої, що говорив мені, брате мій улюблений? Тепер уже не почую тихого твого повчання. І якщо ти маєш можливість просити у Бога, то помолися за мене, щоб і я ту ж смерть прийняв. Краще б мені з тобою померти, аніж у світі цьому підступному жити...
І тут налетіли нелюди і зарізав Гліба Святополків кухар. Через деякий час тіло Гліба було поховане в церкві поряд із братом. Отак померли блаженні Борис і Гліб, прийнявши вінець від Христа Бога, порівнявшись з пророками й апостолами, поселившись з сонмом мучеників почивати на небесному лоні. Споглядати там несказанну радість, співати з янголами і веселитися зі святими праведниками. Вічна їм пам'ять.
ЯРОСЛАВ МУДРИЙ
Ярослав щиро оплакував Бориса і Гліба. І вирішив він зупинити те зло, що прийшло в подобі Святополка.
– Не я почав убивати братів моїх, а він, – мовив Ярослав. – Хай буде Бог месником за кров братів моїх, тому, що без вини пролив Борисову і Глібову праведну кров, мабуть і мені те саме зробить? Розсуди мене, Господи, по правді, і хай скінчаться злочини грішника.
І зібрав Ярослав військо, і зійшовся з військом Святополка на річці Альті, на тому самому місці, де був убитий Борис. Здійняв Ярослав руки до неба і сказав:
– Кров брата мого вопіє до Тебе, Владико! Відомсти за кров цього праведника, як помстився за Авелеву кров, осудивши Каїна на стогнання й трусіння, так і цьому зроби.
А потім вигукнув:
– Брати мої! Хоч тілом і відійшли ви звідси, то молитвою своєю допоможіть мені проти ворога цього – убивці зарозумілого.
І почалася січа рано-вранці, і була страшною, і закінчилася під вечір перемогою Ярослава. Побожні люди говорили, що бачили янголів небесних, які допомагали йому. Святополка ж за страшний гріх братовбивства, народ навіки прозвав Окаянним. А Ярослав став мудрим князем землі Київської.
ВІДБУДОВА КИЄВА
У 1017 році у Києві сталася велика пожежа, яка завдала великих руйнувань. Але відновлювати місто все не було як, бо побільшало спустошливих набігів печенігів. Коли вороги були переможені, то князь Ярослав узявся і за благоустрій столиці. Він прагнув, щоб Київ став таким же прекрасним, величним, як інші найпередовіші світові столиці. А тому у багатьох випадках брав приклад з Константинополя. Він значно розширив місто й обніс його стіною. Ширина валу була 18 метрів, а висота більше 7 метрів. Над головними воротами побудував золотоверху церкву Благовіщення, за що і самі ворота стали називатися Золотими.
Почали ремонтуватися старі церкви та будуватися нові. Для цього князь запрошував із Візантії найталановитіших майстрів. Також із Візантії прибули і церковні співці, які навчили наших християн гарному церковному співу. Також Ярослав почав будувати монастирі. Першими Київськими монастирями були монастирі святого Георгія та святої Ірини.
У 1017 році розпочав князь будувати Софіївський собор. Головними будівничими також були візантійці. А наші люди були простими робітниками, які на практиці опановували високе мистецтво зведення храмів і потім поширювали його. Будівництво Софіївського собору тривало 20 років. Прикрашений мармуром, чудовими фресками та мозаїкою, він став найвеличнішим і найголовнішим нашим храмом. А освячував відновлені та новозведені храми тодішній київський митрополит Феопемт (родом, напевно, грек). Його резиденція була поряд із Софіївським собором.
Віру Ярослав тісно пов'язував із просвітою. Для цього по великих містах були влаштовані школи, у яких сотні дітей навчалися грамоти. Ярослав і сам надзвичайно шанував слово книжне. Велів перекладати божественні книги з грецької мови на слов'янську. Багато книг власноруч переписав і віддав до бібліотеки Софіївського собору. До речі, бібліотека була у ті часи однією з найкращих у Європі.
Ось як розповідає літописець Нестор про заходи Ярослава щодо поширення віри: “При нім віра християнська почала на Русі плодитися й розширятися, почалися множитися ченці й монастирі стали з'являтися. Ярослав кохався в уставах церковних, любив дуже попів, а особливо ченців, і до книг прикладався, часто читав удень і вночі: зібрав багато писарів і перекладав книги з грецької на слов'янську мову, і так списано багато книг і зібрано вірним на науку. Отак як один чоловік землю пооре, а другий посіє, а інші жнуть і споживають в достатку – так було і з Ярославом: батько його Володимир зорав землю і зробив її м'якою – хрещенням просвітив; Ярослав засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, користаючись із книжної науки”.
ГАННА
Князя Ярослава інколи називають “тестем Європи”, адже він крім п'ятьох синів мав і три доньки, які вдало вийшли заміж за європейських правителів. Єлисавета стала дружиною норвезького короля Геральда, Анастасія пішла заміж за угорського короля Андрія, а Ганна за правителя Франції Генріха I.
Ганна мала і освіту й освіченість, а тому всерйоз зайнялася державними справами Франції. Про її авторитет красномовно свідчить той факт, що на деяких актах Генріх зазначав “за згодою дружини моєї” та “у присутності королеви Ганни”. Або ще один штрих – підписуючи різні документи, Ганна повністю писала своє ім'я, у той час як королівські васали уміли лише вивести хрестик. Архіви зберегли листи римських пап Миколи II і Григорія VII у яких вони хвалять королеву за чесноти та уміння корисно впливати на чоловіка.
Коли Ганна відбувала до Франції, то взяла з собою написане кирилицею Євангеліє. Для французів ця книга стала безцінною реліквією. Після того як королева померла і була похована у заснованому нею монастирі, Євангеліє віддали на зберігання до Реймського собору. І саме на ній, книзі з України, аж до революції 1793 року, вступаючи на престол, присягали усі наступні французькі королі!
ІЛАРІОН
Так як Київська Русь прийняла Христову віру з Візантії, то церковне життя, звичайно ж, було підпорядковане Константинопольському патріарху. У списку митрополій Константинопольського патріархату, церква землі нашої була шістдесят першою. Митрополити для краю Київського призначалися Константинопольським патріархом. Спершу, ще при Володимирі, митрополитом був Михаїл. Потім Леонтій, Іоанн, Феопемт. Усі вони були візантійцями. Та коли у 1051 році треба було нового митрополита, князь Ярослав вирішив зайнятися цим питанням особисто, щоб призначити когось зі своїх.