Історiя християнства в Україні

Старовинні літописи нерідко закінчувалися словами: “А хто читає книги ці – помолися за мене”. 9 листопада православна церква відзначає день преподобного Нестора.
МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
ХІІІ ст. пам'ятне велетенською монголо-татарською навалою, названою ще “Золотою ордою”. Захопивши Китай, полчища хана Батия оволоділи південним узбережжям Каспійського моря, північною Персією, південним Кавказом, розбили грузинське військо і з'явилися в степах північного Кавказу. У 1222 році на річці Калець (біля нинішнього Маріуполя) побили війська половців та Руських князів і підійшли до Дніпра. Диким вітром пронеслися ворожі вершники, грабуючи, вбиваючи, спустошуючи усе навкруги. Багатьох українців було забрано в полон... У 1235 році монголо-татари піднялися Волгою і зруйнували Волзьку Булгарію. Наступного року спустошили землю Мордви, Рязанську і Ростово-Суздальську землю... Року 1239-го чужинці знову прийшли в Україну. Вони зруйнували Переяславщину, Чернігівщину, а 6 січня 1240 року, після жорстокої облоги, здобули Київ. Багато киян рятувалося на хорах Десятинної церкви, і загинули під її руїнами. Ще загарбники зруйнували Печерський монастир та Софіївський собор. З Києва Батий пішов на Волинь, де здобув Колодяжин та багато міст зруйнував ущент. На початку 1241 року війська орди рушили на Польщу. Окремі загони спустошили сербські та болгарські землі...
Європа запанікувала! Римський папа Інокентій IV робив спроби порозумітися з Батиєм. Він посилав до хана аж три делегації, метою яких було навернути чужинців до християнства. І хоч це не вдалося, та посланці зібрали великий розвідувальний матеріал. Щоб виробити план протистояння загарбникові, Інокентій IV у 1245 році скликав у Ліоні Вселенський собор. Там виступили руський єпископ (чи архієпископ) Петро та празький єпископ Микола. Вони також повідомили багато цінної інформації про чисельність та військову тактику ворога і, навіть, про деякі стратегічні плани... Собор ухвалив закликати усіх християн до боротьби: будувати фортеці, копати захисні рови на шляхах, жертвувати гроші... Та все ж, чужинці заволоділи нашим краєм.
Трохи втамувавши грабіжницький інстинкт, чужинці оголосили Подніпров'я своїм, а народ зобов'язали платити данину збіжжям. За таких умов багато хто з наших начальників поспішив перейти на бік загарбників. Вони випрошували для себе міста й землі, обіцяючи взамін віддано служити новим хазяям і виконувати будь-які накази...
Спочатку монголо-татари ставилися до Христової Церкви з пошаною. Навіть у самій столиці великого хана місті Каракорумі християни мали змогу відправляти службу Божу. Наприкінці ХIII ст. в орді був окремий єпископ Сарайський. Духовенство було звільнене від данини.
Але щоб утримати народ у покорі, чужинці стали нав'язувати князям та боярам свою релігію, сподіваючись, що за їх прикладом підуть і люди. Там де умовляння не допомагали, ішли в хід погрози... Вдячна пам'ять українців зберегла імена чернігівського князя Михаїла Всеволодовича та боярина Феодора, які відмовилися брати участь у поганському обряді очищення вогнем, не вклонилися образам предків ханських, а вибрали за краще смерть, аніж зраду Христової віри й українського народу. А скільки їх було ще, таких мужніх земляків- християн? Ми не знаємо. Та усіх їх поіменно знає Господь! І в день Великого Суду Він не залишить вірних без нагороди. Адже сказано: “Хто витерпить до кінця – спасеться” (Матвія 24.13). А монголо-татари тримали над нами владу аж 250 довгих років.
ЕВАКУАЦІЯ МИТРОПОЛІЇ
Українським людям дуже не подобалося панування бусурманів. Особливо невдоволеними були представники вищого духовенства, адже при ситуації, коли монголо-татари контролювали усі сфери життя Київської Русі, постала реальна загроза самому існуванню християнства на нашій землі. Чимало церковних лідерів вже давно знаходили прихисток десь у Суздалі, а вже коли навіть митрополит побував у татарському полоні, остаточно було прийнято рішення про перенесення Київської митрополії в якесь далеке, безпечне місце. У 1534 році Київський митрополит перевів свою резиденцію з Києва до села Клязьми (там, де нині Москва). Слідом за ним помандрували й інші діячі церкви, іконописці, літописці... Із собою вони забрали багато церковних книг, ікон, а також і саму назву землі нашої “Русь”. Місто Київ перестало бути слов'янським центром і надовго втратило свій авторитет і вагу.
На Подніпров'ї ж духовне життя практично припинилося. Люди були зайняті більше справами буденного вжитку, а тому нікому стало замовляти книги, ікони... Духовне життя лише трішечки жевріло за стінами деяких монастирів.
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
Орда Батия не зруйнувала західноукраїнський край, чужинці не змогли захопити Волинські міста Данилів та Кремінь, а тому там розвиток національного життя та християнської віри не зупинявся. Свідченням того є волинські ікони – прекрасні й самобутні зразки художньої культури нашого народу.
Галичиною правив князь Данило, його брат Василько – Волинню. Між собою брати жили мирно, не відгороджувалися кордоном недовіри, тому край розвивався, як одна сильна держава.
Брати по мірі того, як міцніла й багатшала їхня земля, стали серйозно планувати вирвати з татарських рук Київщину. Варіанти були різні. Спочатку вели переговори з Римським папою, про якого дізналися, що наче б збирає проти бусурман усі християнські країни Європи. Але папа не поспішав братися за діло, а почав агітувати князів стати католиками. Такий підхід не сподобався ні їм, ні народу, а тому вирішили покладатися на власні сили. Із 1254 року стали робити відчайдушні наскоки на татар. Але сили були явно нерівними і походами більше шкодили собі.
ЛИТВА
Ослабле Галицько-Волинське князівство було ласим шматком для нахабних сусідів. Спочатку чинили набіги Польща та Угорщина, а з 1345 року Литва. Домовившись з татарами, що вони не будуть проти, король Ян Казимiр несподіваним нападом оволодів Галичиною та часткою Волині. У 1362 році литовці оволоділи Поділлям, а в 1363 році – Києвом. Так Галицько-Волинській державі прийшов кінець i у житті українського народу розпочалася нова, литовська доба.
Литовські князі не були в захоплені з того, що їх багаточисленнi православні піддані знаходяться під духовним верховенством Московського митрополита. Тому у 1458 році вони відновили митрополію в Києві. Охоплюючи десять єпископств в Україні та Білорусі, нова митрополія розірвала зв'язки з Москвою та повернулась під верховенство Константинопольського патріарха.
Може здатися, що такі заходи могли посприяти укріпленню самостійного українського православ'я. Але правителі не надали церкві права на самоврядування. Більше того, дотримуючись тогочасної практики, стали самі призначати православних єпископів i навіть митрополита.
Кожному зрозуміло, що коли світська влада керує релігійними справами – із того навряд чи вийде щось добре. А вже як правителі дивляться на православну церкву, як на нерідне дитя, бо самі є католиками, то й поготів. Настала довга ніч у житті українського православ'я. Призначаючи єпископів, власті керувалися не їх професійними чеснотами, а власними симпатіями. Таким чином світською владою була породжена жахлива церковна корупція. За багатьма представниками вищого духовенства потягнувся шлейф неприємних історій та скандалів. Дійшло до того, що єпископ Іон Борзобогатий навіть вимагав від прихожан плату за відвідування церкви! Шукачі наживи з числа нижчого духовенства за хабарі випрошували собі високі посади, а тоді активно гендлювали церковними землями, іконами, коштовностями... Сучасники скаржилися, що серед парафіяльних священників були самі лише “людські покидьки”, які швидше підуть до шинку, аніж до церкви. Думаючи лише про власний зиск, владики геть занедбали освіту. Малограмотні вчителі ледве могли навчити дітей основ читання, писання та катехізису. Маючи такий “добрий приклад” невдовзі i звичайні феодали взялися перепродувати розташовані на їхніх землях парафії та монастирі тим, хто міг більше заплатити...
ФЛОРЕНТІЙСЬКИЙ СОБОР
Вже десь вище говорилося, що “католицька церква” у перекладі означає “церква вселенська”. Отож немає нічого дивного, що католицьке керівництво прагнуло залучити до своїх рядів якомога більше членів. I не лише окремих громадян, а й цілі народи. Ще у 1075