Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової”. Таким чином Вселенська Патріархія не визнає факту підпорядкування Київської митрополії Московському Патріархату у 1686 році!
ПІДСУМОК
Ось i підійшла до кінця моя розповідь. Перечитавши весь матеріал, вкотре не зміг приховати захоплення – скільки довелося пережити, витерпіти, витримати Христовій вірі, але наперекір усьому вона завжди залишалася з народом, підтримувала його, будила, спрямовувала до світлої мети! Поправі, Християнство в Україні було, як те срібло, що багато разів переплавлюся у горнилі незгод, аби очиститися від мирських домішок та стати щиросяючим i світлим.
Але отримуючи нині благодать від Бога, нам не слід занадто пишатися. Вчитаймося у застереження: “Інколи Я скажу про який-небудь народ i царство, що викоріню, зруйную i знищу його; Але якщо народ цей, на котрого Я це мовив, відцурається від злих справ, Я відкладу те зло, яке надумав зробити йому. А інколи скажу про який-небудь народ i царство, що обладнаю i утверджу його; Але якщо він буде чинити зле перед очами Моїми, i не слухатиметься голоса Мого, Я відміню те добро, яким хотів нагородити його” (Iєр. 18.7-10).
Так, сьогодні ми можемо вільно читати Біблію, без перешкод славити Господа, проповідувати. Але не слід заспокоюватися, задовольнятися досягнутим. Погляньмо, скільки ще навколо гріховної темряви! I що не день, то вона усе більше згущується! До гріха людей значною мірою штовхають економічні труднощі, безгрошів'я, а ще та псевдокультура, що ніби з помийного відра щедро хлюпнула на екрани телевізорів, сторінки журналів, а звідти просочилася i у наше повсякденне життя. З ранку до ночі нам утовкмачують дикунську ідеологію розпусти, наркоманії, насильства, психічної неврівноваженості... А все тому, що усім заправляє ідол епохи – долар! Щоб побільше вхопити тієї “зелені”, недобросовісні політики повідкривали геть усі двері чужоземному та доморощеному бруду.
Люди, що вже трохи пожили на цьому світі, можуть оцінити, що є добре, а що погане. А як же дитині, якій з брунькового віку втовкмачується: стріляй, вбивай, руйнуй!? Усе це є тією моральною проказою, духовним Чорнобилем, що випалює людські душі. А бездуховність, недосвідченість, безкультур'я, безвір'я здатні призвести народ лише до повної деградації, вироджена та самознищення.
Також багато наших співвітчизників піймалося на іржавий гачок гороскопів, екстрасенсів, сiро-буро-малинової магії. Хоча у тім не стільки їхня вина, скільки біда. Тому в цей відповідальний час від християн вимагається не ховатися десь по закапелках, а йти до людей, стати для них взірцем, тим дороговказом, що розставить все на свої місця, дасть гідну оцінку, вкаже вихід на вірну путь. Не будьмо пасивними! На повен голос рішуче скажімо: Геть з України нечисть! Геть бруд! Геть гріх! Потрібно повсякчас говорити кожному: “Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа і дара Духа Святого ви приймете!... Рятуйтесь від цього лукавого роду!” (Діяння 2.38, 40).
Добре, коли в людей є цікавість до минулого. Прекрасно, що історична наука сьогодні на підйомі. Але i тут не обходиться без збочень. Деякі “спеціалісти” починають закликати назад до праслов'янського язичества. Оце вже номер! Запитати б – а навіщо нам та дикість? Невже для цього український народ впродовж уже двадцяти століть відстоює, боронить, укріплює Християнство? Невже ми станемо подібними до тих вимитих свиней, що знов ідуть валятися в багні? (2 Петра 2.22).
Або ще взяли моду пропагувати всіляке відьомство, чаклунство, ворожіння, забобони, примічки, видаючи те за “вірування наших предків”. Не треба нас дурити! Подібні твердження є брехливими нісенітницями! Для наших українських предків близькою i рідною була Христова віра. А щодо всього іншого... Знаєте, видатний етнограф, професор Павло Чубинський протягом 1869-1870 років здійснив три широкомасштабні експедиції Україною. Він старанно вивчав народний побут, звичаї, обряди й традиції. Записував народні історії, легенди, бувальщини, пісні та думи... I не лише записував, а й досліджував, опрацьовував, класикiфiкував... Підсумком його роботи стали сім томів “Праць етнографiчно-статистичної експедиції у Захiдно-Руський край”. Отож марно шукати кращого знавця української минувшини. I от він писав, що “Відносно обрядів, звичаїв i повір'їв ми вважаємо потрібним зазначити наступне. На сьогоднішній час, коли в народ увійшло багато нових звичаїв i понять, старовина ця втрачає свою легальну всюдисущу i обов'язкову силу. Деякі звичаї та обряди в одних місцях зовсім втрачаються, в інших, хоч i зберігаються, але народ уже перестає вважати їх необхідними; вони для нього зостаються лише якимось художнім антуражем життя. Багато повір'їв, хоч i передаються із вуст в уста, але перестали бути предметом щирого вірування, так що легко можна зустріти того, хто переказує повір'я i у той же час готового посміятися над ним, якщо його запитати, чи справді він так вірить. Усе залежить від більшої чи меншої широти поглядів, сили природного розуму i знайомству з новими поняттями. Тому всі зазначені тут ознаки народного життя, хоча дійсно й існують у народі, але той помилився б, хто подумав, що вони зв'язують i сковують народне життя... Всі ці примiчки можуть існувати ще довго, навіть при більшому розвитку народу, складаючи поетичну сторону його життя, дорогоцінність старовини, успадкованій від предків, але ніяк не сурового закону, вбиваючого свободу думки i волі”.
Звичайно, міцно увійшли в наш побут веселі святкування Купала, Калити, що мають язичеське походження. Якоюсь мірою вони збагатили нашу пісенну, поетичну культуру. Але ставитися до них якось особливо не варто. Погляньмо лише, як на фольклор.
Хоча все, що не від Христа таїть у собі велику небезпеку. I не треба відмахуватися, вважати дрібницями. Адже “Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодiйники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують вони!” (1 Кор. 6.9,10). “Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, iдолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як i попереджав був, що хто чинить таке, не спадкує Царства Божого!” (Гал. 5. 19-21). “А поза ним будуть пси, i чарівники, i розпусники, i душогуби, i ідоляни, i кожен, хто любить та чинить неправду” (Об. 22.15).
Викликає занепокоєння поява великого легіону різних релігійних, чи псевдорелігійних, сект, які сулять своїм послідовникам здобуття швидкого успіху та позбавлення усіх проблем... Слова солодкі, та чи потім від них не знудить? Адже ворог уміє маскуватися! На це нам говорить апостол Іоанн: “Улюблені, – не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі” (1 Іоанн. 4.1-3). Отже всім, хто не сповідує Ісуса Христа Господом, слід сказати рішуче “ні!” Адже “Нечестя з мистецтвом у слові, – повчав Іван Золотоуст, – завдає набагато більше зла, аніж неосвіченість”.
Отож усім псевдохристиянським та антихристиянським групам треба якнайрішучіше вказати на двері. Краще “Допевняйтеся, що приємне для Господа, i не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте” (Єф. 5.10-11). Бо все то лише яскрава цукерочка, що захоплює своєю солодкавiстю, але усередині повна гіркої отрути. Отже нині, повторюся, від віруючих вимагається прикласти максимум зусиль, щоб християнська етика й мораль були основним еталоном, головним мірилом людських відносин, стали основою сучасного суспільства.
Сьогодні дуже чітко окреслилася межа між гріхом і праведністю, між загибеллю й спасінням. І кожна людина має зробити свій свідомий вибір – із ким бути? Крокувати рівненькою, гладенькою автострадою гріха, що закінчується проваллям, чи ступити на складну, тернисту стежину віри, яка веде до спасіння? Пам’ятаймо, що лише віра в Ісуса Христа дає надію та впевненість у майбутньому! Хто усім своїм єством вірує в Ісуса, хто визнає Його своїм Господом і Спасителем, той не залишиться без нагороди. Господь допоможе здолати усі труднощі.
“Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава i воля святая!” – закликав мученик за волю українського народу Тарас Шевченко. Пам'ятаймо, що від нас – сьогоднішніх християн – залежить якими будуть наступні сторінки Християнської історії. “Отож, відкладіть усяку злобу, i всякий підступ, i лицемірство, i заздрість, i всякі обмови, i, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости нам на спасіння... I самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа... Ви бо були як ті вівці заблукалі, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ” (1 Петра 2.1-2,5,25).
Як учора та сьогодні скажемо й завтра: Слава Богу – Отцю i Сину i Святому Духу нині i повсякчас i навіки вічні.
А м i н ь.
ЛІТЕРАТУРА
ПІДСУМОК
Ось i підійшла до кінця моя розповідь. Перечитавши весь матеріал, вкотре не зміг приховати захоплення – скільки довелося пережити, витерпіти, витримати Христовій вірі, але наперекір усьому вона завжди залишалася з народом, підтримувала його, будила, спрямовувала до світлої мети! Поправі, Християнство в Україні було, як те срібло, що багато разів переплавлюся у горнилі незгод, аби очиститися від мирських домішок та стати щиросяючим i світлим.
Але отримуючи нині благодать від Бога, нам не слід занадто пишатися. Вчитаймося у застереження: “Інколи Я скажу про який-небудь народ i царство, що викоріню, зруйную i знищу його; Але якщо народ цей, на котрого Я це мовив, відцурається від злих справ, Я відкладу те зло, яке надумав зробити йому. А інколи скажу про який-небудь народ i царство, що обладнаю i утверджу його; Але якщо він буде чинити зле перед очами Моїми, i не слухатиметься голоса Мого, Я відміню те добро, яким хотів нагородити його” (Iєр. 18.7-10).
Так, сьогодні ми можемо вільно читати Біблію, без перешкод славити Господа, проповідувати. Але не слід заспокоюватися, задовольнятися досягнутим. Погляньмо, скільки ще навколо гріховної темряви! I що не день, то вона усе більше згущується! До гріха людей значною мірою штовхають економічні труднощі, безгрошів'я, а ще та псевдокультура, що ніби з помийного відра щедро хлюпнула на екрани телевізорів, сторінки журналів, а звідти просочилася i у наше повсякденне життя. З ранку до ночі нам утовкмачують дикунську ідеологію розпусти, наркоманії, насильства, психічної неврівноваженості... А все тому, що усім заправляє ідол епохи – долар! Щоб побільше вхопити тієї “зелені”, недобросовісні політики повідкривали геть усі двері чужоземному та доморощеному бруду.
Люди, що вже трохи пожили на цьому світі, можуть оцінити, що є добре, а що погане. А як же дитині, якій з брунькового віку втовкмачується: стріляй, вбивай, руйнуй!? Усе це є тією моральною проказою, духовним Чорнобилем, що випалює людські душі. А бездуховність, недосвідченість, безкультур'я, безвір'я здатні призвести народ лише до повної деградації, вироджена та самознищення.
Також багато наших співвітчизників піймалося на іржавий гачок гороскопів, екстрасенсів, сiро-буро-малинової магії. Хоча у тім не стільки їхня вина, скільки біда. Тому в цей відповідальний час від християн вимагається не ховатися десь по закапелках, а йти до людей, стати для них взірцем, тим дороговказом, що розставить все на свої місця, дасть гідну оцінку, вкаже вихід на вірну путь. Не будьмо пасивними! На повен голос рішуче скажімо: Геть з України нечисть! Геть бруд! Геть гріх! Потрібно повсякчас говорити кожному: “Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа і дара Духа Святого ви приймете!... Рятуйтесь від цього лукавого роду!” (Діяння 2.38, 40).
Добре, коли в людей є цікавість до минулого. Прекрасно, що історична наука сьогодні на підйомі. Але i тут не обходиться без збочень. Деякі “спеціалісти” починають закликати назад до праслов'янського язичества. Оце вже номер! Запитати б – а навіщо нам та дикість? Невже для цього український народ впродовж уже двадцяти століть відстоює, боронить, укріплює Християнство? Невже ми станемо подібними до тих вимитих свиней, що знов ідуть валятися в багні? (2 Петра 2.22).
Або ще взяли моду пропагувати всіляке відьомство, чаклунство, ворожіння, забобони, примічки, видаючи те за “вірування наших предків”. Не треба нас дурити! Подібні твердження є брехливими нісенітницями! Для наших українських предків близькою i рідною була Христова віра. А щодо всього іншого... Знаєте, видатний етнограф, професор Павло Чубинський протягом 1869-1870 років здійснив три широкомасштабні експедиції Україною. Він старанно вивчав народний побут, звичаї, обряди й традиції. Записував народні історії, легенди, бувальщини, пісні та думи... I не лише записував, а й досліджував, опрацьовував, класикiфiкував... Підсумком його роботи стали сім томів “Праць етнографiчно-статистичної експедиції у Захiдно-Руський край”. Отож марно шукати кращого знавця української минувшини. I от він писав, що “Відносно обрядів, звичаїв i повір'їв ми вважаємо потрібним зазначити наступне. На сьогоднішній час, коли в народ увійшло багато нових звичаїв i понять, старовина ця втрачає свою легальну всюдисущу i обов'язкову силу. Деякі звичаї та обряди в одних місцях зовсім втрачаються, в інших, хоч i зберігаються, але народ уже перестає вважати їх необхідними; вони для нього зостаються лише якимось художнім антуражем життя. Багато повір'їв, хоч i передаються із вуст в уста, але перестали бути предметом щирого вірування, так що легко можна зустріти того, хто переказує повір'я i у той же час готового посміятися над ним, якщо його запитати, чи справді він так вірить. Усе залежить від більшої чи меншої широти поглядів, сили природного розуму i знайомству з новими поняттями. Тому всі зазначені тут ознаки народного життя, хоча дійсно й існують у народі, але той помилився б, хто подумав, що вони зв'язують i сковують народне життя... Всі ці примiчки можуть існувати ще довго, навіть при більшому розвитку народу, складаючи поетичну сторону його життя, дорогоцінність старовини, успадкованій від предків, але ніяк не сурового закону, вбиваючого свободу думки i волі”.
Звичайно, міцно увійшли в наш побут веселі святкування Купала, Калити, що мають язичеське походження. Якоюсь мірою вони збагатили нашу пісенну, поетичну культуру. Але ставитися до них якось особливо не варто. Погляньмо лише, як на фольклор.
Хоча все, що не від Христа таїть у собі велику небезпеку. I не треба відмахуватися, вважати дрібницями. Адже “Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодiйники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки – Царства Божого не вспадкують вони!” (1 Кор. 6.9,10). “Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, iдолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як i попереджав був, що хто чинить таке, не спадкує Царства Божого!” (Гал. 5. 19-21). “А поза ним будуть пси, i чарівники, i розпусники, i душогуби, i ідоляни, i кожен, хто любить та чинить неправду” (Об. 22.15).
Викликає занепокоєння поява великого легіону різних релігійних, чи псевдорелігійних, сект, які сулять своїм послідовникам здобуття швидкого успіху та позбавлення усіх проблем... Слова солодкі, та чи потім від них не знудить? Адже ворог уміє маскуватися! На це нам говорить апостол Іоанн: “Улюблені, – не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з'явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі” (1 Іоанн. 4.1-3). Отже всім, хто не сповідує Ісуса Христа Господом, слід сказати рішуче “ні!” Адже “Нечестя з мистецтвом у слові, – повчав Іван Золотоуст, – завдає набагато більше зла, аніж неосвіченість”.
Отож усім псевдохристиянським та антихристиянським групам треба якнайрішучіше вказати на двері. Краще “Допевняйтеся, що приємне для Господа, i не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте” (Єф. 5.10-11). Бо все то лише яскрава цукерочка, що захоплює своєю солодкавiстю, але усередині повна гіркої отрути. Отже нині, повторюся, від віруючих вимагається прикласти максимум зусиль, щоб християнська етика й мораль були основним еталоном, головним мірилом людських відносин, стали основою сучасного суспільства.
Сьогодні дуже чітко окреслилася межа між гріхом і праведністю, між загибеллю й спасінням. І кожна людина має зробити свій свідомий вибір – із ким бути? Крокувати рівненькою, гладенькою автострадою гріха, що закінчується проваллям, чи ступити на складну, тернисту стежину віри, яка веде до спасіння? Пам’ятаймо, що лише віра в Ісуса Христа дає надію та впевненість у майбутньому! Хто усім своїм єством вірує в Ісуса, хто визнає Його своїм Господом і Спасителем, той не залишиться без нагороди. Господь допоможе здолати усі труднощі.
“Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава i воля святая!” – закликав мученик за волю українського народу Тарас Шевченко. Пам'ятаймо, що від нас – сьогоднішніх християн – залежить якими будуть наступні сторінки Християнської історії. “Отож, відкладіть усяку злобу, i всякий підступ, i лицемірство, i заздрість, i всякі обмови, i, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости нам на спасіння... I самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа... Ви бо були як ті вівці заблукалі, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ” (1 Петра 2.1-2,5,25).
Як учора та сьогодні скажемо й завтра: Слава Богу – Отцю i Сину i Святому Духу нині i повсякчас i навіки вічні.
А м i н ь.
ЛІТЕРАТУРА
Вы читаете Історiя християнства в Україні
