Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівня-но з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.
У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завда¬ну каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її право¬наступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.
У цьому разі вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'яв¬ляються до її правонаступників.
У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особа-визначеним ст. 1200 ЦК України, мають бути капіталізовані для виплати їх по¬терпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим норма¬тивно-правовим актом. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за по¬зовом потерпілого.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорс ни здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними стат¬тями 1178 і 1179 ЦК України.
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній влас-ності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або як¬що вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встанов¬люються законом.
За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструк¬тивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а та¬кож недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (по¬слуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода ви¬никла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користу¬вання або зберігання товару (результатів робіт, послуг).
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню, за вибо-ром потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару. Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем Шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо
392
5. Цивільне право
властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню відпо¬відно до ч. 1 ст. 1210 ЦК України.
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшко-ллванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшко¬дуванню також якщо:
1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару, роботи (послуги);
2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придат¬ності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути май¬но і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла ого у себе за рахунок іншої особи.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду су¬дом справи про повернення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одер¬жати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України).
Не підлягають поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, сти¬пендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існу¬вання, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
393
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
5.19. Поняття та види спадкування. Право на спадкування. Усунення від спадкування. Час і місце відкриття спадщини.
Спадкування за заповітом. Строки. Право заповідача на заповідальний відказ. Предмет заповідального відказу.
Право заповідача на призначення спадкоємців. Обов'язко¬ва частка у спадщині. Покладення на спадкоємців обов'яз¬ків. Умовний заповіт.
Особливості посвідчення заповіту подружжя та секретних заповітів. Наслідки недотримання форми і змісту заповіту.
Посвідчення заповітів при свідках. Таємниця заповіту. Право на тлумачення заповіту.
Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування скла¬дає інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.
Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спад¬коємець.
Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни Україн; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхньо¬го майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права. а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб1.
Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.
Закон виділяє такі категорії спадкоємців (ст. 1222 ЦК України):
— фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (можуть бути спад¬коємцями за законом та за заповітом);
— особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (можуть бути спадкоємцями за законом та за заповітом);
— юридичні особи (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом);
— інші учасники цивільних правовідносин (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом).
Стаття 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоп-лення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261—1265 ЦК України.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців абс вчинили замах на їхнє життя. Однак це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив Г. своїм спадкоємцем за заповітом.
1 Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. — X.: ТОВ «Одіссей», 2004. — С. 800.
394
5. Цивільне право
Крім того, не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом осо¬би, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Не мають права на спадкування за законом:
— батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
— батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
— одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подруж¬жя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Положення ст. 1224 ЦК України поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Склад спадіцини — це усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Сукупність таких прав і обов'язків називається спадщиною або спадко¬вою масою.
До складу спадщини входять, насамперед, майнові права та обов'язки. Наприклад, права на належне спадкодавцю рухоме майно (транспортні засоби, коштовності, предмети домашнього вжитку тощо) та нерухоме майно (будинок, квартира, земельні ділянки, садові будинки тощо), грошові кошти, вклади у банках, інші майнові права. До складу спадщини входять також права в галузі інтелектуальної власності (право на опублікування та розповсюдження творів літератури, науки, мистецтва та одержання винагороди, виключне право на ви¬нахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті та ін.).
Крім переходу до спадкоємця прав, до них переходять і обов'язки:
— обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадко¬давцем;
— обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яка була присуджена судом за життя спадкодавця;
— обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові за життя спадкодавця.
Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах
розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівня-но з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.
У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завда¬ну каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її право¬наступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.
У цьому разі вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'яв¬ляються до її правонаступників.
У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особа-визначеним ст. 1200 ЦК України, мають бути капіталізовані для виплати їх по¬терпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим норма¬тивно-правовим актом. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за по¬зовом потерпілого.
Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорс ни здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними стат¬тями 1178 і 1179 ЦК України.
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній влас-ності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або як¬що вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встанов¬люються законом.
За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструк¬тивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а та¬кож недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (по¬слуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода ви¬никла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користу¬вання або зберігання товару (результатів робіт, послуг).
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню, за вибо-ром потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару. Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем Шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо
392
5. Цивільне право
властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню відпо¬відно до ч. 1 ст. 1210 ЦК України.
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшко-ллванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшко¬дуванню також якщо:
1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару, роботи (послуги);
2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придат¬ності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути май¬но і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла ого у себе за рахунок іншої особи.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду су¬дом справи про повернення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одер¬жати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України).
Не підлягають поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, сти¬пендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існу¬вання, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
393
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
5.19. Поняття та види спадкування. Право на спадкування. Усунення від спадкування. Час і місце відкриття спадщини.
Спадкування за заповітом. Строки. Право заповідача на заповідальний відказ. Предмет заповідального відказу.
Право заповідача на призначення спадкоємців. Обов'язко¬ва частка у спадщині. Покладення на спадкоємців обов'яз¬ків. Умовний заповіт.
Особливості посвідчення заповіту подружжя та секретних заповітів. Наслідки недотримання форми і змісту заповіту.
Посвідчення заповітів при свідках. Таємниця заповіту. Право на тлумачення заповіту.
Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування скла¬дає інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.
Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спад¬коємець.
Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни Україн; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхньо¬го майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права. а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб1.
Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.
Закон виділяє такі категорії спадкоємців (ст. 1222 ЦК України):
— фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (можуть бути спад¬коємцями за законом та за заповітом);
— особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (можуть бути спадкоємцями за законом та за заповітом);
— юридичні особи (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом);
— інші учасники цивільних правовідносин (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом).
Стаття 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоп-лення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261—1265 ЦК України.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців абс вчинили замах на їхнє життя. Однак це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив Г. своїм спадкоємцем за заповітом.
1 Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. — X.: ТОВ «Одіссей», 2004. — С. 800.
394
5. Цивільне право
Крім того, не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом осо¬би, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Не мають права на спадкування за законом:
— батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;
— батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;
— одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подруж¬жя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Положення ст. 1224 ЦК України поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Склад спадіцини — це усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Сукупність таких прав і обов'язків називається спадщиною або спадко¬вою масою.
До складу спадщини входять, насамперед, майнові права та обов'язки. Наприклад, права на належне спадкодавцю рухоме майно (транспортні засоби, коштовності, предмети домашнього вжитку тощо) та нерухоме майно (будинок, квартира, земельні ділянки, садові будинки тощо), грошові кошти, вклади у банках, інші майнові права. До складу спадщини входять також права в галузі інтелектуальної власності (право на опублікування та розповсюдження творів літератури, науки, мистецтва та одержання винагороди, виключне право на ви¬нахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті та ін.).
Крім переходу до спадкоємця прав, до них переходять і обов'язки:
— обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадко¬давцем;
— обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яка була присуджена судом за життя спадкодавця;
— обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові за життя спадкодавця.
Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах
