Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тоб¬то особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб дер¬жава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватнопрактикуючого юриста, який займається надан¬ням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи як захис¬ника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, в аспекті конституційного звернення громадянина Г. І. Солдатова тре¬ба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністратив¬ної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Нагадаємо, що ч. 1 ст. 44 КПК України у чинній на момент розгляду справи редакції, зокрема, визначала: «Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адво¬катською діяльністю». Положення ч. 1 ст. 268 Кодексу України про адміністра¬тивні правопорушення передбачало право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридич¬ною допомогою адвоката. За своїм змістом положення цих правових норм пе¬редбачали можливість допуску лише адвокатів як захисників підозрюваного, об¬винуваченого і підсудного або особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто інші фахівці у галузі права захисниками не допускалися.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження права підозрю¬ваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністратив¬ної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням ч. 1 ст. 59 та ст. 64 Конституції України, за якими консти¬туційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України.
Конституційний Суд України звернув також увагу на те, що згідно з положен¬нями ч. З ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснен¬ня захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 положення ч. 1 ст. 44 КПК України, за яким обмежувалося право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на на¬дання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежувалося право на вільний вибір особою, яка притя¬гається до адміністративної відповідальності, як захисника, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової
, 46
1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, були визнані такими, що не відповідають положенням ч. 1 ст. 59 Конституції України.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 50, 61, 63, 65, 95 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив:
1. Положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у ви¬борі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г. І. слід розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваче¬ного і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибира¬ти захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має пра¬во на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
2. Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура», треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право на заняття адво¬катською діяльністю.
3. Положення ч. 1 ст. 44 КПК України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також поло¬ження ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У зв'яз¬ку з цим вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Нова редакція цих законодавчих положень є такою. Частина 1 ст. 44 КПК Ук¬раїни передбачає, що захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, об¬винуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники до¬пускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У ви¬падках і в порядку, передбачених КПК України, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, — угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної осо¬би, — угодою або дорученням юридичної особи;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.
Ця ж стаття КПК України передбачає, що захисник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни
. 47 .
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захис¬ників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Стаття 271 КпАП тепер має назву «Захисник» і викладена у такій редакції: «У розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахіїзець у галузі права, який за законом має право на надання правової до¬помоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайо¬митися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України».
Важливе значення для роботи адвоката має постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами Ук¬раїни скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» від 11 лютого 2005 р. № 1. У цій постанові звертається ува¬га судів на те, що у зв'язку із втратою чинності положень ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України, на досудових стадіях кримінального процесу суди зобов'язані приймати до свого провадження скарги на постанови про порушення криміналь¬ної справи щодо певної особи, що надходять від осіб, стосовно яких порушено кримінальні справи, або їхніх захисників та законних представників. Такі скарги приймаються місцевими чи апеляційними судами за місцем розташування ор¬ганів, які винесли зазначені постанови, з дотриманням правил підсудності, виз¬начених статтями 33, 34 КПК України та іншими законами України (наприклад, частинами 5, 6 ст. 13 Закону України «Про статус суддів») від 15 грудня 1992 р. № 2862-XIL
Відповідно до чинного процесуального законодавства (ч. 2 ст. 98 КПК Ук¬раїни), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено щодо цієї особи. У зв'язку з цим була визнана правильною практика тих судів, котрі приймають до провадження і роз¬глядають на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину, якщо за обставинами справи особі, яка порушила справу, була відома підозрювана у вчиненні злочину особа (наприклад, коли у мотивувальній частині зазначеної постанови названо прізви¬ще особи як такої, що вчинила злочин).
Розглядаючи на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушен¬ня кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не має права розглядати й заздалегідь вирішува¬ти ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті.
У постанові також зверталася увага суддів на те, що загроза порушення кон¬ституційних прав особи внаслідок незаконного порушення кримінальної справи може виникнути на будь-якому етапі розслідування останньої. Зважаючи на те, що строки оскарження зазначених постанов законом не встановлені, суди повинні приймати до розгляду скарги на ці постанови протягом усього часу, поки справа перебуває у провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора. Проте якщо така скарга надійшла до суду незадовго до закінчення слідства, вона
48
відповідно до ч. 4 ст. 110, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України може бути розгля- нута під час попереднього розгляду справи за умови, що такий розгляд залежно від конкретних обставин можливий у розумні строки.
Кримінально-процесуальним законодавством України не врегульований по¬рядок розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи під час досудового розслідування останньої. У зв'язку з цим було визнано правильною практику тих судів, які при розгляді таких скарг додержуються порядку, визначе¬ного у ст. 2362 КПК України, для розгляду скарг на постанови про відмову в пору¬шенні кримінальної справи.
Скарга на постанову про порушення кримінальної справи розглядається суд¬дею одноособово не пізніше 10 днів із дня її надходження до суду. Про час розгля¬ду повідомляються прокурор, особа, щодо якої порушено справу, захисник і законний представник цієї особи, а також потерпілий.
Перед розглядом кримінальної справи суддя має вивчити надані прокурором матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про її
право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката, тоб¬то особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю. У такий спосіб дер¬жава бере на себе обов'язок забезпечити реальну можливість надання особам кваліфікованого захисту від обвинувачення, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Допуск приватнопрактикуючого юриста, який займається надан¬ням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи як захис¬ника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, в аспекті конституційного звернення громадянина Г. І. Солдатова тре¬ба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністратив¬ної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Нагадаємо, що ч. 1 ст. 44 КПК України у чинній на момент розгляду справи редакції, зокрема, визначала: «Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адво¬катською діяльністю». Положення ч. 1 ст. 268 Кодексу України про адміністра¬тивні правопорушення передбачало право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридич¬ною допомогою адвоката. За своїм змістом положення цих правових норм пе¬редбачали можливість допуску лише адвокатів як захисників підозрюваного, об¬винуваченого і підсудного або особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто інші фахівці у галузі права захисниками не допускалися.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження права підозрю¬ваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністратив¬ної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням ч. 1 ст. 59 та ст. 64 Конституції України, за якими консти¬туційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України.
Конституційний Суд України звернув також увагу на те, що згідно з положен¬нями ч. З ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснен¬ня захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 положення ч. 1 ст. 44 КПК України, за яким обмежувалося право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на на¬дання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежувалося право на вільний вибір особою, яка притя¬гається до адміністративної відповідальності, як захисника, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової
, 46
1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність
допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, були визнані такими, що не відповідають положенням ч. 1 ст. 59 Конституції України.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 50, 61, 63, 65, 95 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив:
1. Положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у ви¬борі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г. І. слід розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваче¬ного і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибира¬ти захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має пра¬во на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
2. Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура», треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право на заняття адво¬катською діяльністю.
3. Положення ч. 1 ст. 44 КПК України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також поло¬ження ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У зв'яз¬ку з цим вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Нова редакція цих законодавчих положень є такою. Частина 1 ст. 44 КПК Ук¬раїни передбачає, що захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, об¬винуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники до¬пускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У ви¬падках і в порядку, передбачених КПК України, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, — угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної осо¬би, — угодою або дорученням юридичної особи;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.
Ця ж стаття КПК України передбачає, що захисник допускається до участі в справі на будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни
. 47 .
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
або піклувальники в якості захисників допускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники в якості захис¬ників можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Стаття 271 КпАП тепер має назву «Захисник» і викладена у такій редакції: «У розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахіїзець у галузі права, який за законом має право на надання правової до¬помоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайо¬митися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України».
Важливе значення для роботи адвоката має постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами Ук¬раїни скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» від 11 лютого 2005 р. № 1. У цій постанові звертається ува¬га судів на те, що у зв'язку із втратою чинності положень ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України, на досудових стадіях кримінального процесу суди зобов'язані приймати до свого провадження скарги на постанови про порушення криміналь¬ної справи щодо певної особи, що надходять від осіб, стосовно яких порушено кримінальні справи, або їхніх захисників та законних представників. Такі скарги приймаються місцевими чи апеляційними судами за місцем розташування ор¬ганів, які винесли зазначені постанови, з дотриманням правил підсудності, виз¬начених статтями 33, 34 КПК України та іншими законами України (наприклад, частинами 5, 6 ст. 13 Закону України «Про статус суддів») від 15 грудня 1992 р. № 2862-XIL
Відповідно до чинного процесуального законодавства (ч. 2 ст. 98 КПК Ук¬раїни), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу має бути порушено щодо цієї особи. У зв'язку з цим була визнана правильною практика тих судів, котрі приймають до провадження і роз¬глядають на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушення кримінальної справи за фактом учинення злочину, якщо за обставинами справи особі, яка порушила справу, була відома підозрювана у вчиненні злочину особа (наприклад, коли у мотивувальній частині зазначеної постанови названо прізви¬ще особи як такої, що вчинила злочин).
Розглядаючи на досудових стадіях процесу скарги на постанови про порушен¬ня кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не має права розглядати й заздалегідь вирішува¬ти ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті.
У постанові також зверталася увага суддів на те, що загроза порушення кон¬ституційних прав особи внаслідок незаконного порушення кримінальної справи може виникнути на будь-якому етапі розслідування останньої. Зважаючи на те, що строки оскарження зазначених постанов законом не встановлені, суди повинні приймати до розгляду скарги на ці постанови протягом усього часу, поки справа перебуває у провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора. Проте якщо така скарга надійшла до суду незадовго до закінчення слідства, вона
48
відповідно до ч. 4 ст. 110, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України може бути розгля- нута під час попереднього розгляду справи за умови, що такий розгляд залежно від конкретних обставин можливий у розумні строки.
Кримінально-процесуальним законодавством України не врегульований по¬рядок розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи під час досудового розслідування останньої. У зв'язку з цим було визнано правильною практику тих судів, які при розгляді таких скарг додержуються порядку, визначе¬ного у ст. 2362 КПК України, для розгляду скарг на постанови про відмову в пору¬шенні кримінальної справи.
Скарга на постанову про порушення кримінальної справи розглядається суд¬дею одноособово не пізніше 10 днів із дня її надходження до суду. Про час розгля¬ду повідомляються прокурор, особа, щодо якої порушено справу, захисник і законний представник цієї особи, а також потерпілий.
Перед розглядом кримінальної справи суддя має вивчити надані прокурором матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про її
