положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 КПК України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р.№ 13-рп/2000 (справа № 1-17/2000).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» стало конституційне звернення громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Кон¬ституції України, ст. 44 КПК України, статей 268, 271 Кодексу України про адмі¬ністративні правопорушення.
Підставою для розгляду справи відповідно до ст. 94 Закону України «Про Кон¬ституційний Суд України» стала наявність неоднозначного застосування положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 КПК України щодо права вільного вибору захис¬ника під час розгляду кримшальних справ.
Необхідність офіційного тлумачення наведених правових норм Г. І. Солдатов обґрунтовував тим, що під час попереднього розслідування кримінальної справи
42
1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність
слідчий, прокурор та суд загальної юрисдикції відмовили йому в задоволенні кло- І зотання про допуск як захисника працівника приватної юридичної фірми, з якою І зін уклав угоду-доручення на представництво його інтересів у кримінальній і справі. Зазначені посадові особи та суд посилалися на відсутність у працівника цієї юридичної фірми свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Така відмова, як стверджував громадянин Г. І. Соддатов, призвела до порушення його конституційного права на вільний вибір захисника своїх прав.
Додані до конституційного звернення документи свідчили, що стосовно Г. І. Солдатова було порушено кримінальну справу, в якій його було визнано підо¬зрюваним у вчиненні злочину. У зв'язку з цим він заявив клопотання про допуск захисником його прав працівника приватної юридичної фірми, яка має право на здійснення представництва громадян за їхнім дорученням у кримінальних спра¬вах. Слідчим податкової міліції було відмовлено у задоволенні клопотання з тих мотивів, що працівник цієї фірми не мав свідоцтва про право на заняття адво¬катською діяльністю.
Дії слідчого Г. І. Соддатов оскаржив прокурору м. Маріуполя Донецької об¬ласті. Скаргу було відхилено з посиланням на те, що слідчим прийнято рішення заповідно до вимог ст. 44 КПК України. Г. І. Солдатов звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя зі скаргою на дії слідчого та прокурора щодо відхи¬лення його клопотання. Суд визнав дії зазначених посадових осіб неправомірни¬ми і зобов'язав слідчого допустити працівника приватної юридичної фірми захис¬ником Г. І. Солдатова у кримінальній справі.
Судова колегія Донецького обласного суду за касаційним поданням прокуро¬ра м. Маріуполя скасувала рішення районного суду і припинила провадження у ; праві, мотивуючи тим, що відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, а згідно з положенням ч. 1 ст. 44 КПК України захисником підозрюваного, обвинувачено-зо і підсудного допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття ад¬вокатською діяльністю.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Гуду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, Звинуваченому, підсудному право на захист» від 7 липня 1995 р. № 10 (з наступ¬ними змінами), як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допуска¬ються лише особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що видається їм згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про адвока¬туру». Не можуть допускатися до участі у справі як захисники особи, які мають інші документи (ліцензії) на здійснення юридичної практики чи підприємниць¬кої діяльності тощо.
Таким чином, матеріали справи свідчили про наявність неоднозначного застосування положень ст. 59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, :ювинуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника.
Під час розгляду цієї справи Конституційний Суд України навів таке юридич¬не обґрунтування.
Відповідно до положень ч. 2 ст. З Конституції України, права і свободи люди¬ни та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утверджен¬ня і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Консти-зуція України гарантує права та свободи людини і громадянина (ч. 2 ст. 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ч. 2 ст. 24). Права і
43
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Дістав¬ши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можли¬вої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.
З метою забезпечення реалізації закріплених прав та свобод людини і грома¬дянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, у ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу — це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.
Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дав підстави Конституційному Суду України на момент розгляду справи визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:
— державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної полі¬тики України, нотаріат тощо);
— адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний профе¬сійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обви¬нувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України);
— суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу
клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
— об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36
Конституції України).
Положення ч. 1 ст. 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття «захисник» у чинному законо¬давстві України відсутнє. У Конституції України це поняття вживається також у ч. 4 ст. 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника. .
Відповідно до ч. 1 ст. 44 КПК України, у редакції, яка була чинною на час роз¬гляду справи Конституційним Судом України, як захисники підозрюваних, обви¬нувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на за¬няття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі ро¬дичі, опікуни або піклувальники. Ця процесуальна норма визначала, що у досу-довому провадженні кримінальної справи як захисники допускаються лише адвокати, а при судовому розгляді такої справи як захисники допускаються адвокати і за згодою підсудного — близькі родичі, опікуни або піклувальники.
Інше чинне процесуальне законодавство України на момент розгляду справи не містило терміна «захисник», а вживало поняття «представництво в суді». Пред¬ставниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, могли бути також адвокати. Ці положення було закріплено у статтях 110—112 ЦПК України 1963 p., у ст. 28 Арбітражного процесуального кодексу України. Процесуальні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачали право фізич¬ної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката (ст. 268).
Конституційний Суд України також посилався на те, що науково- теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна «захисник». За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном «адвокат», за іншим — терміну «захисник» надається більш широке значення.
44
1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність
У своєму рішенні єдиний орган конституційної юрисдикції підкреслив, що скріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, консти--унійний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрю¬ваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гаран¬тується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних пересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністра--изному і кримінальному судочинстві.
Про загальність положень ч. 1 ст. 59 Конституції України свідчить положення
- 2 ст. 63 Конституції України, яке окремо закріплює право підозрюваного, обви-
- гаченого чи підсудного на захист.
Щодо права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист від обви¬нувачення в аспекті конституційного звернення громадянина Г. І. Солдатова, то Конституційний Суд України виходив з такого.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована z ерховною Радою України 17 липня 1997 p., передбачає право кожного обвину¬ваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захис-
- :::<а, вибраного ним на власний розсуд (ст. 6). У Міжнародному пакті про грома¬
дянські та політичні права від 16 грудня 1966 p., ратифікованому Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 p. № 2148-VIII, зазначено,
є ржава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефек¬тний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватися судовим І5О будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п. З ст. 14). «Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим чгнгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопо-
шками 27 серпня — 7 вересня 1990 p., передбачають, що кожна людина має -ґаво звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання . ;- :іх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1); «гдний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не :- умовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, ; І винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено у праві виконувати свої - рофесійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих прин-
в (принцип 19). Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожно¬го обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на : -існий розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний пра¬вовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної >;оби на захист від обвинувачення відтворені у положеннях ч. 1 ст. 59 Конституції
ни, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і -ґаво вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення.
Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення пра--і на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитися
^аво підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником ли-: адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською
ністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. ст 2). Це положення треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що на¬лає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє
45
