України.
Відповідно до п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, за наслідками провадження за виняткови¬ми обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких поста¬нов Верховного Суду України:
1) про повне або часткове задоволення скарги;
2) про відмову в задоволенні скарги.
Судам слід мати на увазі, що, на відміну від ЦПК України, Кодекс адміністра¬тивного судочинства України унеможливлює ухвалення постанови, що супере¬чить рішенню міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, що має сприяти виконанню Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань. Пункт 3 ст. 243 КАС України прямо передбачає, що Верховний Суд України задо¬вольняє скаргу в разі визнання судового рішення міжнародною судовою устано¬вою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зо-бов'язання України. При цьому Верховний Суд України може скасувати його повністю або в частині та направити справу на новий розгляд до суду першої, апе¬ляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим до¬пустив порушення міжнародних зобов'язань. Верховний Суд України може та¬кож скасувати судові рішення і прийняти нову постанову.
Слід звернути увагу, що на відміну від цивільного процесуального законодавст¬ва, КАС України прямо вказується на можливість оскарження постанови Верхов¬ного Суду України у випадку, якщо воно винесене у порядку перегляду судових рішень, які визнані міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до п. З ст. 242 КАС України, постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу.
Слід мати на увазі, що господарське процесуальне законодавство України та¬кож передбачає можливість перегляду рішень у господарських справах на підставі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Украї¬ною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до ст. 11114, п. 31 та п. 4 ст. ПІ15 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною су¬довою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
Стаття ПІ16 ГПК України передбачає, що касаційна скарга, касаційне подан¬ня Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарсь-
32
1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність
кого суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийнят- тя. При цьому судам слід мати на увазі, що у п. 2 ст. Ш16 ГПК України прямо вказується, що у разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Вер¬ховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Тобто у разі подання скарги до Верховного Суду України на підставі ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, у термін, що переви¬щує один місяць з дня їх прийняття, ця скарга має бути ним прийнята.
Відповідно до ст. ПІ18 ГПК України, Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора Ук¬раїни на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:
1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого госпо¬дарського суду України;
3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.
Слід враховувати, що згідно зі ст. ПІ19 ГПК України однією з підстав для ска¬сування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідпо¬відність міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої виз¬нана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, має розглядатися як визнання невідповідності цих постанов та ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та вва-жатися підставою для їх скасування Верховним Судом України.
Статтею ПІ20 ГПК України передбачається, що за результатами розгляду ка¬саційної скарги на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухва-люється постанова Верховного Суду України. Згідно з п. З ст. 11120 ГПК України постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. При цьому судам слід мати на увазі, що це положення не позбавляє особу, стосовно якої винесено постанову, у разі, якщо вона суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судової установи, права, після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як це передбаче¬но абзацом 3 ст. 55 Конституції України.
Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК України) не перед¬бачає права оскарження судових рішень у зв'язку із винятковими обставинами. Судам слід мати на увазі, що відсутність у КПК України положень, що регулюють провадження за винятковими обставинами, не означає, що у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у справі, що розглядалася в межах кримінального процесу, таким, що по¬рушує міжнародні зобов'язання України, таке рішення міжнародної установи не породжує обов'язку переглянути відповідні рішення національних судів у межах національної правової системи та забезпечити відновлення порушених прав та свобод осіб. Такий підхід підтверджується положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди¬ни». У статті 10 цього Закону, де повторний розгляд справи судом, включаючи
--------- 33
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
відновлення провадження у справі, визначається як шлях відновлення поперед¬нього юридичного стану стягувача, йдеться про виконання рішень Європейсько¬го суду з прав людини з будь-якої категорії справ, у тому числі й кримінальних, що розглядалися в межах кримінального процесу, і, відповідно, можуть бути пе¬реглянуті лише у порядку кримінального судочинства України. Таким чином, у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у кримінальній справі, таким, що порушує міжна¬родні зобов'язання України, таке рішення має бути переглянуто в порядку ви-ключного провадження згідно з положеннями глави 32 КПК України.
Особливої уваги потребує розгляд місця у системі нормативно- правових актів, що регулюють діяльність адвокатури, Положення про кваліфікаційно-дис¬циплінарну комісію адвокатури та Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Пра¬вил адвокатської етики, Положення про оплату праці адвокатів за призначенням.
Стаття 1 Правил адвокатської етики, що були схвалені Вищою кваліфі¬каційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1—2 жовтня 1999 р. № 6/V) встановлює співвідношення Правил ад¬вокатської етики і чинного законодавства про адвокатуру. Відповідно до цієї статті норми Правил адвокатської етики не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру, а доповнюють і конкретизують його. Дія цих Правил поширюється на всі види професійної діяльності адвоката і в частині, визначеній Правилами, — на іншу його діяльність (дії), котра може вступити в су¬перечність з професійними обов'язками адвоката або підірвати престиж адво¬катської професії. Дія Правил адвокатської етики поширюється також на членів органів адвокатури, помічників адвокатів у частині, яка застосована до їх діяль¬ності. Дія Правил поширюється на відносини, що виникли після їх прийняття.
Право офіційного тлумачення Правил адвокатської етики належить виключ¬но Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.
Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Поло¬ження про Вишу кваліфікаційну комісію адвокатури було затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93. Це Положення відповідно до Закону України «Про адвокатуру» визначає порядок організації та діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисцип¬лінарні комісії створюються в Автономній Республіці Крим (далі — АРК), облас¬тях, містах Києві та Севастополі. Основним завданням кваліфікаційно- дис¬циплінарної комісії є визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів. У своїй діяльності кваліфікаційно-дисциплінарна комісія керується Конституцією України, актами законодавства України, актами Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, прийнятими у межах її компетенції, а також цим Положенням.
Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допо¬моги громадянам у кримінальних справах, затверджене Міністерством юстиції України від 27 листопада 1991 р. № 9-396-1255, Міністерством фінансів України від 27 листопада 1991 р. № 16-209, втратило чинність відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2005 р. № 90/5.
34
1.13. Організаційні форми діяльності адвокатів за Зако¬ном України «Про адвокатуру». Правове становище та реєстрація адвокатських об'єднань та адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю індивідуально. Взаємовідносини адвокатури з Міністерством юстиції України та з органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України здійснює : зою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.
Законом України «Про адвокатуру» передбачені такі організаційні форми діяльності адвокатів:
— індивідуальна;
— через відкриття свого адвокатського бюро;
— шляхом об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон¬тори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України
Про адвокатуру» та статутів адвокатських об'єднань.
Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, ко¬легіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.
Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єд¬нань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяль¬ності, регулюються статутом відповідного
Відповідно до п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, за наслідками провадження за виняткови¬ми обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких поста¬нов Верховного Суду України:
1) про повне або часткове задоволення скарги;
2) про відмову в задоволенні скарги.
Судам слід мати на увазі, що, на відміну від ЦПК України, Кодекс адміністра¬тивного судочинства України унеможливлює ухвалення постанови, що супере¬чить рішенню міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, що має сприяти виконанню Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань. Пункт 3 ст. 243 КАС України прямо передбачає, що Верховний Суд України задо¬вольняє скаргу в разі визнання судового рішення міжнародною судовою устано¬вою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зо-бов'язання України. При цьому Верховний Суд України може скасувати його повністю або в частині та направити справу на новий розгляд до суду першої, апе¬ляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим до¬пустив порушення міжнародних зобов'язань. Верховний Суд України може та¬кож скасувати судові рішення і прийняти нову постанову.
Слід звернути увагу, що на відміну від цивільного процесуального законодавст¬ва, КАС України прямо вказується на можливість оскарження постанови Верхов¬ного Суду України у випадку, якщо воно винесене у порядку перегляду судових рішень, які визнані міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до п. З ст. 242 КАС України, постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу.
Слід мати на увазі, що господарське процесуальне законодавство України та¬кож передбачає можливість перегляду рішень у господарських справах на підставі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Украї¬ною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України. Відповідно до ст. 11114, п. 31 та п. 4 ст. ПІ15 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною су¬довою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.
Стаття ПІ16 ГПК України передбачає, що касаційна скарга, касаційне подан¬ня Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарсь-
32
1. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність
кого суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийнят- тя. При цьому судам слід мати на увазі, що у п. 2 ст. Ш16 ГПК України прямо вказується, що у разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Вер¬ховний Суд України зобов'язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Тобто у разі подання скарги до Верховного Суду України на підставі ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, у термін, що переви¬щує один місяць з дня їх прийняття, ця скарга має бути ним прийнята.
Відповідно до ст. ПІ18 ГПК України, Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора Ук¬раїни на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:
1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого госпо¬дарського суду України;
3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.
Слід враховувати, що згідно зі ст. ПІ19 ГПК України однією з підстав для ска¬сування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідпо¬відність міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої виз¬нана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України, має розглядатися як визнання невідповідності цих постанов та ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та вва-жатися підставою для їх скасування Верховним Судом України.
Статтею ПІ20 ГПК України передбачається, що за результатами розгляду ка¬саційної скарги на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухва-люється постанова Верховного Суду України. Згідно з п. З ст. 11120 ГПК України постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. При цьому судам слід мати на увазі, що це положення не позбавляє особу, стосовно якої винесено постанову, у разі, якщо вона суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судової установи, права, після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як це передбаче¬но абзацом 3 ст. 55 Конституції України.
Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК України) не перед¬бачає права оскарження судових рішень у зв'язку із винятковими обставинами. Судам слід мати на увазі, що відсутність у КПК України положень, що регулюють провадження за винятковими обставинами, не означає, що у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у справі, що розглядалася в межах кримінального процесу, таким, що по¬рушує міжнародні зобов'язання України, таке рішення міжнародної установи не породжує обов'язку переглянути відповідні рішення національних судів у межах національної правової системи та забезпечити відновлення порушених прав та свобод осіб. Такий підхід підтверджується положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди¬ни». У статті 10 цього Закону, де повторний розгляд справи судом, включаючи
--------- 33
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
відновлення провадження у справі, визначається як шлях відновлення поперед¬нього юридичного стану стягувача, йдеться про виконання рішень Європейсько¬го суду з прав людини з будь-якої категорії справ, у тому числі й кримінальних, що розглядалися в межах кримінального процесу, і, відповідно, можуть бути пе¬реглянуті лише у порядку кримінального судочинства України. Таким чином, у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у кримінальній справі, таким, що порушує міжна¬родні зобов'язання України, таке рішення має бути переглянуто в порядку ви-ключного провадження згідно з положеннями глави 32 КПК України.
Особливої уваги потребує розгляд місця у системі нормативно- правових актів, що регулюють діяльність адвокатури, Положення про кваліфікаційно-дис¬циплінарну комісію адвокатури та Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Пра¬вил адвокатської етики, Положення про оплату праці адвокатів за призначенням.
Стаття 1 Правил адвокатської етики, що були схвалені Вищою кваліфі¬каційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1—2 жовтня 1999 р. № 6/V) встановлює співвідношення Правил ад¬вокатської етики і чинного законодавства про адвокатуру. Відповідно до цієї статті норми Правил адвокатської етики не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру, а доповнюють і конкретизують його. Дія цих Правил поширюється на всі види професійної діяльності адвоката і в частині, визначеній Правилами, — на іншу його діяльність (дії), котра може вступити в су¬перечність з професійними обов'язками адвоката або підірвати престиж адво¬катської професії. Дія Правил адвокатської етики поширюється також на членів органів адвокатури, помічників адвокатів у частині, яка застосована до їх діяль¬ності. Дія Правил поширюється на відносини, що виникли після їх прийняття.
Право офіційного тлумачення Правил адвокатської етики належить виключ¬но Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.
Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Поло¬ження про Вишу кваліфікаційну комісію адвокатури було затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93. Це Положення відповідно до Закону України «Про адвокатуру» визначає порядок організації та діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисцип¬лінарні комісії створюються в Автономній Республіці Крим (далі — АРК), облас¬тях, містах Києві та Севастополі. Основним завданням кваліфікаційно- дис¬циплінарної комісії є визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів. У своїй діяльності кваліфікаційно-дисциплінарна комісія керується Конституцією України, актами законодавства України, актами Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, прийнятими у межах її компетенції, а також цим Положенням.
Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допо¬моги громадянам у кримінальних справах, затверджене Міністерством юстиції України від 27 листопада 1991 р. № 9-396-1255, Міністерством фінансів України від 27 листопада 1991 р. № 16-209, втратило чинність відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2005 р. № 90/5.
34
1.13. Організаційні форми діяльності адвокатів за Зако¬ном України «Про адвокатуру». Правове становище та реєстрація адвокатських об'єднань та адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю індивідуально. Взаємовідносини адвокатури з Міністерством юстиції України та з органами місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України здійснює : зою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.
Законом України «Про адвокатуру» передбачені такі організаційні форми діяльності адвокатів:
— індивідуальна;
— через відкриття свого адвокатського бюро;
— шляхом об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, кон¬тори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України
Про адвокатуру» та статутів адвокатських об'єднань.
Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, ко¬легіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.
Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єд¬нань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяль¬ності, регулюються статутом відповідного
