Матеріальна шкода визнається значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою — у разі заподіяння реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян.
Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу (ст. 290), а самі знищення, підробка або заміна ідентифікаційного номера, но¬мерів двигуна, шасі або кузова, або заміна без дозволу відповідних органів номер¬ної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу.
Злочинами, пов'язаними з використанням транспортних засобів також є пору¬шення чинних на транспорті правил (ст. 291), що убезпечують рух, якщо це спри¬чинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, а також пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (ст. 292), а саме: пошко¬дження або руйнування магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів або спричинило небезпеку для життя людей.
7.10. Загальні засади призначення покарання. Обстави¬ни, які пом'якшують та обтяжують покарання. Викорис¬тання адвокатом роз'яснень Пленуму Верховного Суду України та судової практики з питань, пов'язаних із призначенням покарань.
Суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини КК України;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обстави¬ни, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для при¬значення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України за вчинений злочин, визначаються ст. 69 КК України. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особ¬ливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК України.
При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:
1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю зло¬чину;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди:
3) вчинення злочину неповнолітнім;
4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності;
5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших об¬ставин;
6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, виклика¬ного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України.
При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передба¬чена в статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.
При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:
1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина 2 або З ст. 28 КК України);
3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або гро¬мадського обов'язку;
5) тяжкі наслідки, завдані злочином;
6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
.7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного ста¬ну, інших надзвичайних подій;
12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих за¬собів.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у ч. 1 цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунк¬тах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішен¬ня у вироку. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, що не зазначені вище. Якщо будь-яка з обставин, що об¬тяжує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», на¬ведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховува¬ти при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею.
При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положен¬нями статей 65—67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. При призначенні покарання співучасникам
злочину суд, керуючись положеннями статей 65—67 КК України, враховує харак-тер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно зни¬жують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або зло¬чин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК України.
Слід окремо звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р., справа № 1-33/2004, за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) поло¬жень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м'якого покаран¬ня) відповідно до якого Конституційний Суд України вважає, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності.
Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ст. 69 Кодексу не відповідає положенням Конституції України у частині, яка уне¬можливлює призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин, особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості.
На підставі викладеного, Конституційний Суд України вирішив:
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконсти¬
туційним), положення ч. 1 ст. 69 КК України в частині, яка унеможливлює при¬
значення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого пока¬
рання, ніж передбачено законом.
2. Положення ч. 1 ст. 69 КК України, визнане неконституційним, втрачає чин¬
ність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Верховній Раді України привести положення ст. 69 КК України у
відповідність з Рішенням Конституційного Суду України.
Отже, підводячи підсумок, слід зазначити, що ефективність кримінального покарання та диференційований підхід до його призначення залежать як від пра¬вильного застосування судами норм законодавства, усвідомлення суддями необхідності нових підходів у питаннях призначення покарання, так і від покра¬щання соціально-економічного становища у державі.
7.11. Призначення покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків. Правила складання покарань та зара¬хування строку передбаченого ув'язнення. Призначення м'якшого покарання, ніж передбачено законом.
При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення
менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визна¬чається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за су-купністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.
За правилами, вказаними вище, призначається покарання, якщо після вине¬сення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому зло¬чині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України.
Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім ви¬роком.
При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду пока¬рання в Загальній частині КК України. При складанні покарань у виді позбавлен¬ня волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати 15 років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати 25 років. При скла¬данні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним
