/>Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України.
Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або осо¬ба, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню зло¬чину.
Друга підстава для поділу співучасті на форми є наявність або відсутність між особами попередньої домовленості на вчинення злочинів. Форми цієї співучасті знайшли відображення у ст. 28 КК України.
Стаття 28 КК України передбачає форми співучасті в залежності від стійкості суб'єктивних зв'язків, ступеня згуртованості.
КК України за ступенем згуртованості виділяє такі форми співучасті, як:
— співучасть без попередньої змови;
— співучасть за попередньою змовою;
— організована група;
— злочинна організація.
Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізу¬валися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого усім учасникам групи.
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів
учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за стат¬тею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинений ним злочин.
Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідаль¬ності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК України як озна¬ки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину ли¬ше співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підля¬гають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчине¬не виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасни¬ки організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
7.7. Поняття покарання та його мета. Види покарань. Основні та додаткові покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за виро¬ком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбачено¬му законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання чиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Покарання має особистий характер, спеціальну мету і тягне за собою судимість.
Метою покарання є:
1) кара;
2) виправлення засудженого;
3) запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (спеціальна превенція):
4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальна превенція).
Під карою як метою покарання розуміється застосування до засудженого тако¬го комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас до¬статнім для досягнення основних цілей покарання — виправлення засудженого, а також спеціальної і загальної превенції.
Виправлення являє собою такі зміни особистості засудженого, коли він позбав¬ляється негативних рис та установок, які можуть зумовити його готовність до суспільно небезпечної та протиправної поведінки.
Спеціальна превенція означає прагнення законодавця попередити особу про недопустимість злочинної поведінки надалі, а якщо особа заарештовується або позбавляється волі, то шляхом ізоляції цієї особи від суспільства обмежити її можливість вчинити новий злочин.
Сутність загальної превенції полягає втому, щоб шляхом покарання конкретної особи утримати від вчинення злочинів інших осіб.
,
До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосо¬вані такі види покарань (ст. 51 КК України):
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка¬ційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль¬ністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
7) конфіскація майна;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Отже, КК України закріплює систему покарань, тобто встановлений криміна¬льним законом обов'язковий для суду перелік покарань, що розташовані за сту¬пенем їх тяжкості — від менш суворих до більш суворих. Наведений перелік видів покарань є вичерпним, розширене його тлумачення не допускається.
За характером заходів, що можуть застосовуватись до засуджених, та спе¬цифікою обмежень прав і свобод система включає п'ять груп покарань:
а) покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обме¬
ження для військовослужбовців, конфіскація майна);
б) покарання, пов'язані з моральним впливом на засудженого та можливими
матеріальними втратами для нього (позбавлення військового, спеціального зван¬
ня, рангу, чину або кваліфікаційного класу);
в) покарання, пов'язані з трудовим впливом на засудженого та можливими
матеріальними втратами для нього (громадські роботи, виправні роботи);
г) покарання, пов'язані з обмеженнями у сфері діяльності засудженого (поз¬
бавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю);
ґ) покарання, пов'язані з обмеженням пересування і спілкування з іншими членами суспільства (арешт, обмеження та позбавлення волі, тримання у дис-циплінарному батальйоні військовослужбовців).
Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обме¬ження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дис-циплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, перед-бачене в санкції статті Особливої частини КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.
Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається су-дом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не передбачено вищого розміру штрафу.
Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штра¬фу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири, встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як до¬даткове покарання на строк від 1 до 3 років.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи не призначаються особам, визна¬ним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засуджено¬го до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці з догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досяг¬ли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохорон¬них органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Покарання у виді конфіскації майна
