небезпечним способом чи за наявності умислу заподіяти істотну шкоду.
Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законі юри¬дичних ознак (об'єктивних та суб'єктивних), які визначають вчинене суспільне небезпечне діяння як злочин1.
Поняття складу злочину не слід ототожнювати із поняттям самого злочину. Злочин — це певне явище, склад злочину — це юридична характеристика такого злочину, що містить типові, найбільш істотні його ознаки.
Необхідними елементами складу злочину є:
— об'єкт злочину;
— об'єктивна сторона злочину;
— суб'єкт злочину;
— суб'єктивна сторона злочину.
Об'єкт злочину — це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та на які посягає злочин, спричиняючи їм певну шкоду або створюючи загрозу спричинення такої шкоди. Від об'єкта слід відрізняти предмет злочину. тобто речі матеріального світу, з ознаками яких пов'язана наявність або відсутність у діянні особи ознак певного злочину.
Існують такі види об'єктів злочину:
— загальний об'єкт (сукупність суспільних відносин, що охороняються всіма нормами кримінального законодавства);
— родовий об'єкт (визначене коло однорідних суспільних відносин, які охоро¬няються певною сукупністю взаємопов'язаних кримінально-правових норм), на¬приклад, відносини власності;
— безпосередній об'єкт (конкретні суспільні відносини, що охороняються
кримінальним законом та на які посягає конкретний злочин).
Об'єктивна сторона злочину являє собою зовнішній прояв злочину, характери-зується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням та наслідками, місцем, часом, способом, обста¬новкою та засобами вчинення злочину.
Обов'язковим елементом об'єктивної сторони є діяння у формі дії або бездіяльності як свідомий, вольовий акт поведінки людини. Дія — це активна поведінка людини. Бездіяльність — це пасивна форма поведінки людини, коли людина не вчиняє певну дію, яку вона повинна була і могла вчинити у даних конкретних умовах.
Діяння у формі дії або бездіяльності є обов'язковим елементом об'єктивної сторони будь-якого злочину.
1 Уголовное право Украйни. Общая часть / Под ред. М. И. Бажанова, В. В. Сташиса: В. Я. Тация. — Харьков: «Право», — 1998. — С. 63.
Факультативними елементами об'єктивної сторони злочину є суспільно небезпечні наслідки та причиновий зв'язок між діянням та наслідками. Ці еле-менти не завжди вказані у законі як ознаки конкретного злочину.
Суспільно небезпечні наслідки — це шкода, яку спричиняє діяння суспільним відносинам, або реальна загроза спричинення такої шкоди (наприклад, шкода здоров'ю, майнова шкода тощо).
Причиновий зв'язок між діянням та наслідками передбачає наявність об'єктивно існуючого зв'язку між діянням та наслідками, коли діяння породжує, виступає об'єктивною причиною настання таких наслідків.
Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до КК України, може наставати кримінальна відповідальність. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з яко¬го може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.
Ознаками загального суб'єкта злочину є:
— суб'єкт злочину — це завжди фізична особа;
— осудність (здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії та керувати ними);
— досягнення віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом (ст. 22 КК України), кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. За окремі злочини, передбачені ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальна відповідальність настає з 14 років.
Спеціальний суб'єкт злочину, крім ознак загального суб'єкта, додатково пови¬нен мати спеціальні ознаки, які стосуються різних властивостей (громадянство, посадове становище, виконання професійних чи спеціальних функцій тощо). На¬приклад, суб'єктом злочину одержання хабара (ст. 368 КК України) може бути ли¬ше службова особа; суб'єктом військових злочинів — лише військовослужбовець.
Суб'єктивна сторона злочину — це його внутрішня сторона, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно не¬безпечного діяння та його наслідкам1.
Елементами суб'єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед¬баченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Вина особи є основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожно¬го складу злочину. Принцип кримінальної відповідальності особи за наявності її вини законодавчо сформульований у ч. 1 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний харак¬тер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
1 Уголовное право Украйни. Общая часть / Под ред. М. И. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тация. — Харьков: «Право», — 1998. — С. 126.
16 7-626
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала мож¬ливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль¬ності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можли¬вості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль¬ності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Мотив — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір учинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального зако¬ну (наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів — п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України).
Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною для злочинів, що вчи¬няються з прямим умислом.
Щодо класифікації злочинів, то згідно зі ст. 12 КК України, залежно від ступе¬ня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяж¬кості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який цередбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
7.2. Скоєння навмисного злочину та злочину з необереж¬ності. Доводи, що подаються адвокатами на підтверджен¬ня правової позиції про вчинення злочину.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, перед-баченої Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).
Відповідно до ст. 24 КК України, умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Згідно зі ст. 25 КК України, необережність поділяється на злочинну самовпев- неність та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвер¬нення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
7.3. Закінчений та незакінчений злочин. Готування до злочину та замах на злочин. Добровільна відмова від вчинення злочину.
Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, що відрізняються один від одного ступенем реалізації умислу.
За змістом ст. 13 КК України, злочин може бути закінченим та незакінченим.
Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
Отже, відповідно до КК України, існує три стадії вчинення умисного злочину:
— готування до злочину (ст. 14 КК України);
— замах на злочин (ст. 15 КК України);
— закінчений злочин.
За моментом закінчення злочини поділяються на три види:
— злочини з матеріальним складом;
— злочини з формальним складом;
— злочини з усіченим складом.
Злочини з матеріальним складом — це злочини, для об'єктивної сторони яких КК України потребує наявності як діяння (дії або бездіяльності), так і настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, вбивство є закінченим з моменту заподіяння смерті іншій людині.
Злочини з формальним складом — це злочини, для об'єктивної сторони яких КК України вимагає наявності тільки діяння (дії чи бездіяльності). Тому злочин з формальним складом визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, розголо¬шення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розго¬лошення відомостей, що становлять державну таємницю.
Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів з формальним складом, во¬ни є закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в то¬му, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. Наприклад, розбій (ст. 187) є закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном.
Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, пошук співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а та¬кож інше умисне створення умов для вчинення злочину.
На стадії готування до злочину дії особи ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт злочину, але такі дії створюють умови для вчинення закінченого злочину.
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаче¬ного відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її
волі
Сутність стадії замаху на злочин полягає в тому, що особа починає посягати на об'єкт кримінально-правової охорони, що піддається реальній загрозі спричи¬нення шкоди, але фактично спричинення шкоди не відбувається з причин, що не залежать від волі винної особи. Якщо шкода і спричиняється, то не така, на яку розраховувала винна особа.
