органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суд¬дею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або скар¬га надійшла після закінчення 72-годинного строку після затримання, скарга на затримання розглядається суддею протягом п'яти діб з часу надходження.
За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затриман¬ня чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія поста¬нови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.
На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апе-ляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи за¬конним представником. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови суду.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин.
Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосу¬вання до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.
533
Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підо¬зрюваних^ вчиненні злочину.
Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а за неможли¬вості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання. Під час допиту такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята.
Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, а також пові¬домлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка у протоколі його допиту.
У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання прова¬диться у строк не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання прова¬диться у строк не більше 10 днів з моменту порушення справи.
У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.
За наявності обставин, що виключають провадження у справі, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві. В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при поперед¬ньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК України.
8.4. Запобіжні заходи. Порядок обрання запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою. Строк і підстави для подання апеляції на постанову судді про обрання запобіжного заходу. Строк тримання підозрю¬ваного (обвинуваченого) під вартою.
Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсуд¬ного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продов¬жити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилити¬ся від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підо¬зрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов'язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.
534
У разі застосування запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йо¬му має бути пред'явлене не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного за¬ходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід ска¬совується.
Запобіжними заходами є:
1) підписка про невиїзд;
2) особиста порука;
3) порука громадської організації або трудового колективу;
4) застава;
5) взяття під варту;
6) нагляд командування військової частини.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують. Питання про конституційність даного по¬ложення було предметом розгляду Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення ст. 150 КПК України стосов¬но тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/2003. Суб'єкт права на консти¬туційне подання — 50 народних депутатів України — звернувся до Консти¬туційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Консти¬туції України (є неконституційним), положення ст. 150 КПК України, згідно з яким у вирішенні питання про застосування запобіжного заходу поряд з іншими обставинами враховується тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, об¬винувачується особа. У конституційному поданні стверджувалось, що зазначена норма є неконституційною, оскільки до особи, яка підозрюється або обвинува¬чується у вчиненні злочину, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, може бути застосований такий запобіжний захід, як взяття під варту, лише з «мотиву тяжкості злочину, в якому обвинувачується особа». На думку народних депутатів, це суперечить Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаран¬ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль¬ним вироком суду, а запобіжний захід — тримання під вартою — може бути засто¬сований лише у разі нагальної потреби запобігти злочинові чи його перепинити (статті 29, 62 Конституції України).
Автори клопотання також вважали, що положення ст. 150 КПК України супе¬речить і ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р., яка «не містить такої підста¬ви для арешту».
Голова Верховної Ради України у листі до Конституційного Суду України зазначив, що застосування запобіжного заходу не є мірою кримінального пока¬рання, а отже, обрання запобіжного заходу відповідно до обставин, визначених у ст. 150 КПК України, ніяким чином не порушує принципу презумпції невинува¬тості, який передбачено ч. 1 ст. 62 Конституції України. На його думку, тяжкість вчиненого злочину не є самостійною підставою для обрання запобіжного заходу і підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, що характеризують особу, стосовно якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу відповідно до вимог КПК України.
535
Президент України також висловив думку, відповідно до якої немає підстав для визнання положення ст. 150 КПК України неконституційним, оскільки аналіз її змісту свідчить, що вона не виключає необхідності застосування поло¬жень ст. 148 Кодексу, як це випливає з конституційного подання, а доповнює пе¬релік обставин, які повинні враховуватися під час обрання запобіжного заходу. Цей захід не може бути застосований лише з мотиву тяжкості злочину.
За висновками Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, фахівців Національної академії Служби без¬пеки України та Центру порівняльного права при Міністерстві юстиції України ст. 150 КПК України передбачає не підстави для застосування запобіжного захо¬ду, а обставини, які враховуються у вирішенні питання про застосування запобіжного заходу та його виду. Серед таких обставин передбачена і тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, оскільки ця обставина є складовою характеристики суспільної небезпечності вчиненого та особи, яка підозрюється або обвинувачується.
Вирішуючи спір з порушеного у конституційному поданні питання, Консти¬туційний Суд України виходив з такого. Конституція України передбачає мож¬ливість застосування арешту або тримання під вартою лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 29). Згідно з ч. З ст. 29 Конституції України, на яку посилаються автори клопотання, уповноважені законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити. Відповідно до цих положень Конституції України в КПК України передбачено, що застосування запобіжного заходу — взяття під варту — можливе лише за вмотивованим рішенням суду і тільки з підстав та в порядку, передбачених статтями 148,149,150,155, а затримання особи як тимчасовий запобіжний захід (ч. 2 ст. 149) застосовується в позасудовому порядку органом дізнання з підстав і в поряд¬ку, визначених статтями 106, 115, 1061, 1652 цього Кодексу.
Тому посилання суб'єкта права на конституційне подання на ч. З ст. 29 Кон¬ституції України як на правове обґрунтування неконституційності оспорюваного положення ст. 150 КПК України є безпідставним.
Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України запобіжні заходи за¬стосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з ме¬тою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити установленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень (ч. 1 ст. 148) лише за наявності достатніх підстав вважати, що ці особи будуть намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встанов¬ленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність (ч. 2 ст. 148).
Стаття 149 КПК України визначає вичерпний перелік видів запобіжних заходів, які можуть бути застосовані до особи з підстав, викладених у ст. 148. За змістом ч. 2 цієї статті, необхідність застосування запобіжного заходу пов'я¬зується з поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого після вчинення злочину (намагання ухилитися від слідства і суду або від виконан¬ня процесуальних рішень, перешкоджати установленню істини у справі або про¬довжувати злочинну діяльність).
Тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Згідно зі ст. 150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у ст. 148 Кодексу, враховуються
536
тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності та інші обставини, що її характеризують.
Взяття під варту як один із видів запобіжного заходу може бути застосоване за умов, визначених ч. 1 ст. 155 КПК України, та за наявності достатніх підстав, пе¬редбачених ст. 148 цього Кодексу.
Системний аналіз статей 148, 149, 150, 155 КПК України свідчить про те, що ст. 150 не визначає підстав для застосування запобіжного заходу і стосується ви¬ключно обставин (що, зокрема, випливає з самої назви статті), які повинні вра¬ховуватися в обранні запобіжного заходу в кожному конкретному випадку неза¬лежно від його виду (підписка про невиїзд, взяття під варту тощо). Перелік цих обставин не є
