4. Конституційне законодавство
допомоги особисто або за дорученням юридичної особи як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, в аспекті конституційного звернення громадянина Г. І. Солдатова треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відпо¬відальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання право¬вої допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Нагадаємо, що ч. 1 ст. 44 КПК України у чинній на момент розгляду справи ре¬дакції, зокрема, визначала: «Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсуд¬них допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю». Положення ч. 1 ст. 268 КпАП України передбачало право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справи користува¬тися юридичною допомогою адвоката. За своїм змістом положення цих правових норм передбачали можливість допуску лише адвокатів як захисників підозрювано¬го, обвинуваченого і підсудного або особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тобто інші фахівці у галузі права захисниками не допускалися.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження права підозрю¬ваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністратив¬ної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням ч. 1 ст. 59 та ст. 64 Конституції України, за якими конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України.
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з положеннями ч. З ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприєм¬ницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захис¬ту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідаль¬ності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права.
Отже, Рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 положення ч. 1 ст. 44 КПК України, за яким обмежувалося право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежувалося право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, були визнані такими, що не відповідають положенням ч. 1 ст. 59 Конституції України.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 50, 61, 63, 65, 95 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив:
243
1. Положення ч. 1 ст. 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадяни¬на Г. І. Солдатова треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обви-
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
нуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притя¬гається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допо¬моги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за за¬коном має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри¬дичної особи.
2. Положення ч. 2 ст. 59 Конституції України про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення... в Україні діє адвокатура», треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право на заняття адво¬катською діяльністю.
3. Положення ч. 1 ст. 44 КПК України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, а також поло¬ження ч. 1 ст. 268 КпАП, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У зв'яз¬ку з цим вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Нова редакція цих законодавчих положень є такою. Частина 1 ст. 44 КПК України передбачає, що захисником є особа, яка в порядку, встановленому зако¬ном, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як за¬хисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адво-катською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених КПК України, як захисники допус¬каються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання — угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або дорученням юридичної особи;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі у справі як захисників.
Ця ж стаття КПК України передбачає, що захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу. Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники допускаються до участі у справі з моменту пред'явлен¬ня обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства. У випадках, коли відповідно до вимог Кодексу участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно із захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
244
4. Конституційне законодавство
Про допуск захисника до участі у справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Стаття 271 КпАП тепер має назву «Захисник» викладена у такій редакції: У роз-гляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової до¬помоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знай¬омитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.
4.2. Право громадян на працю. Правова допомога, яка може бути надана адвокатом з дотримання передбаченого Конституцією права на працю.
Право на працю гарантується низкою міжнародних договорів, звернення до яких дозволить розкрити його зміст. Відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Особливої уваги на міжнародному рівні набуло питання захисту від дискримінації у сфері трудових відносин. Так, ч. 2 ст. 23 Загальної декларації прав людини підкреслює, що кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Важливими положеннями, закріпленими ст. 23 Загальної декларації прав людини, також є положення, згідно з якими кожний, хто працює, має пра-во на справедливу і задовільну винагороду, що забезпечує людині гідне існування для неї та її сім'ї і доповнюване, у разі необхідності, іншими засобами соціально¬го забезпечення; кожна людина має право створювати професійні спілки з метою захисту своїх інтересів. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права у ст. 7 закріплює положення, відповідно до якого держави, що беруть участь у Пакті, визнають право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, включаючи, зокрема:
1) винагороду, що забезпечує, як мінімум, усім трудящим:
а) справедливу зарплату та рівну винагороду за працю рівної цінності без
жодної різниці; зокрема, жінкам повинні гарантуватися умови праці не
гірше за ті, які мають чоловіки, з рівною оплатою за рівну працю;
б) задовільне існування для них самих та їх сімей відповідно до положень Пакту;
2) умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;
3) однакову для всіх можливість просування на службі виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації;
4) відпочинок, дозвілля та розумне обмеження робочого часу, оплачувану
періодичну відпустку, так само як і винагороду за святкові дні.
Декларація МОП (Міжнародної організації праці) про основні принципи і права у сфері праці (затверджена Міжнародною конференцією праці на її 86-й сесії в Женеві, 18 червня 1998 р.) проголошує принцип недопущення дискри¬мінації у сфері праці та зайнятості.
Відповідно до пункту 20 преамбули Європейської соціальної хартії (перегля¬нута, Страсбург, 03.05.96), всі трудящі мають право на рівні можливості та рівне ставлення до них при вирішенні питань про працевлаштування та професію без дискримінації за ознакою статі. Усі особи з сімейними обов'язками, які працю¬ють і хочуть працювати, мають право робити це без дискримінації і за можли¬вістю так, щоб 'їх службові обов'язки не суперечили сімейним.
245
Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката
Згідно зі ст. 20 Європейської соціальної хартії, держави зобов'язуються визна¬ти і вжити відповідних заходів з метою забезпечення реалізації права на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань про працевлаштування та професію без дискримінації за ознакою статі у таких сферах:
a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реадаптація;
b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;
c) умови працевлаштування та праці, включаючи оплату праці;
d) професійне зростання, включаючи просування по службі.
Спеціальна стаття Європейської соціальної хартії присвячена забороні дис¬кримінації: «Реалізація прав, передбачених Хартією, забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, стану здоров'я, належності до національних меншин або за іншими ознаками». Водночас, відповідно до Хартії, нерівне ставлення, яке ґрунтується на об'єктивних і розум¬них засадах (підставах), не вважається дискримінаційним. Відповідно до Хартії, держави зобов'язані гарантувати право працюючих чоловіків і жінок на рівну винагороду за працю рівної цінності.
Згідно з
