Цікавий досвід зі створення спільних підприємств (із забезпе-ченням валютної самоокупності) накопичений у Китаї, де розви-ток спільного й іноземного підприємництва є одним з головних напрямів реформи зовнішньоекономічних зв’язків КНР. Досвід різних країн світу свідчить, що створення СП — ефек-тивний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної про-дукції. Така ефективність забезпечується багатьма чинниками, серед яких важливими є: • отримання доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обме-жень; • можливість залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат; • зростання експортного потенціалу; • можливість отримання ноу-хау (разом з технологічною до-кументацією та технічною допомогою); • умови для підвищення кваліфікації національних кадрів та ін. В Україні наприкінці 2000 р. велика кількість спільних під-приємств діяла в обробній промисловості, у тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12 % — у деревообробній і целюлозно-паперовій галузі. Спільні підприємства з іноземними фірмами створено Націо-нальною академією наук України на базі її науково-дослідних ор-ганізацій . Наприклад, фірма «Річ» створена на базі Інституту проблем матеріалознавства та китайської Меньянської компанії з виробництва надтвердих матеріалів. Фірма випускає та впрова-джує інструмент. Аналогічною формою спільного підприємства є фірма «ВАСП», яка об’єднала науковий потенціал Інституту ма-теріалознавства та фірми «Ашурст технолоджі корпорейшн» (США). Вона створена для виробництва алюмінієво-скандієвих сплавів, тобто нових ефективних матеріалів. Як стверджують ав-тори наведеної статті, було створено 30 СП, але далеко не всі спільні підприємства виявилися життєздатними, а їхня продукція конкурентоспроможною. Кейрецу. У Японії виникла одна з ефективних форм інтеграції підприємств — кейрецу, які існують у вигляді як конгломератів, так і вертикально інтегрованих об’єднань. До складу конгломерату входять компанії, що функціонують у різних сферах економіки, їх діяльність координується банком або торговою компанією. Зв’язок між компаніями у складі конгломерату здійснюється через взаємне володіння акціями один одного, фінансування уча-сників кейрецу одним банком, використання торговельної компа-нії кейрецу для маркетингу в інтересах компаній-учасників і ви-конання спільних проектів, а також для сумісних капіталовкла-день у нові технології. Об’єднавшись у кейрецу, кілька десятків різнопрофільних фірм створюють універсальний багатогалузевий концерн. Ці об’єднан¬ня характеризуються: • наявністю власної системи фінансових установ; • взаємним володінням акціями; • об’єднанням фірм усередині групи для реалізації великих і перспективних проектів; • зобов’язаннями взаємних поставок усередині групи; • організацією загальної універсальної торгової фірми; • взаємним обміном співробітниками, у тому числі керівни-ками різного рівня; • системою регулярних нарад керівників фірм. Як свідчать дослідження, висока конкурентоспроможність японських компаній значною мірою визначається створенням кейрецу, у межах яких формуються довгострокові зв’язки між підприємствами, які входять до об’єднання. Із 100 найбільших промислових фірм Японії 70 є членами тих чи інших кейрецу [23, 61]. Розглянуті організаційні форми взаємодії науки і виробництва мають великий вплив на зближення провідних держав світу в ба-гатьох сферах діяльності. Відбувається об’єктивний процес гло-балізації наукових знань і напрямів їх матеріалізації у виробництві. Цей процес сприяє об’єднанню світового науково-технічного потенціалу і його подальшого розвитку, метою якого є підвищення загального рівня життя населення не тільки окремої країни, а й планети в цілому, розв’язання проблем екології, здоров’я, освіти. Організаційні форми взаємодії науки і виробництва не тільки впливають на глобалізацію інноваційної сфери, але і на саму природу корпорацій, створюючи умови для зміни стилю і методів управління, корпоративної культури й організації. Для України іноземний досвід організації взаємодії науки і виробництва має важливе значення. Подолання глибокої соціально-економічної кризи, що характеризує сьогодні економіку України, починаючи з 70-х років, можливе тільки на основі радикальної інноваційної діяльності, і перш за все розвитку науки як основної ланки інноваційного розвитку. Урядом країни, починаючи з 1991 р. прийнята достатня кількість законодавчих актів та законів (наприклад, Концепція державної промислової політики, яка затверджена урядовою постановою від 29 лютого 1996 р., Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку, ухвалена Верховною Радою України 13 липня 1999 р.), проте задекларовані в них цілі через відсутність чіткого і дійового механізму контролю не досягнуті. Приміром, рішення щодо збільшення обсягів бюджетного фінансування науки до 1,7 % відносно ВВП України, починаючи з 1995 р. неодноразово прий- малось Верховною Радою України, що відображено, зокрема, у статті 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну дія-ль¬ність». Проте у державному бюджеті на 2000 р. цей показник становив лише 0,4 % ВВП України, а на 2001 р. він був передба-чений ще в зменшеному розмірі — 0,34 % [14]. Слід звернути увагу на те, як здійснюється фінансування нау-ки і новітніх технологій в інших країнах світу. Наприклад, уряд Південної Кореї, попри економічні негаразди в країні, прийняв рішення про збільшення у 2002 р. розмірів асигнувань на НДДКР до 5 % ВВП. Державне фінансування університетських лабораторій Фран-ції збільшилось на 5,4 % проти обсягів 1997 р. Частка витрат на науку і техніку в ВНП Японії за останні 20 років збільшилась у 8 разів і у 2000 р. становила 147 млрд дол. [61]. Світова практика свідчить, що частка видатків на науку в за-гальній сумі протягом останніх 20 років лишається досить стабі-ль¬ною: США — 6—7 %, Франція, Німеччина, Великобританія, Італія по 4—5 %, Японія 3—3,5 %. За будь-яких умов науково-інноваційна сфера має лишатись пріоритетом державної економічної політики. Цей підхід реалізується у визначенні державної стратегії наукової та промислово-інноваційної політики на 2000—2004 рр., що наводиться в програмному Посланні Президента до Верховної Ради «Україна: поступ у ХХІ століття», де особлива увага приділяється ринковим мотиваційним механізмам інноваційної діяльності. Зокрема, ідеться про утворення промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних; горизонтальних та вертикальних холдингових компаній; науково-техніч¬них центрів; технополісів; технопарків; активне застосування механізмів вільних економічних зон. Найважливішими складовими інноваційної системи в усьому світі вважається потенціал малих та середніх підприємств, які розробляють та впроваджують у виробництво інновації, організація яких пов’язана з підвищеним ризиком. Необхідна державна підтримка вчених і винахідників, які мають нетрадиційне мислення, а результати їхніх досліджень — велику наукову цінність. У літературі зазначається, що практичне здійснення проектів ринкового стимулювання інновацій в Україні вже почалося. Першим заходом у цьому напрямі можна вважати утворення технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Па¬тона» (м. Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків) та впровадження для них спеціального режиму інвестиційної діяльності . Серйозним кроком у становленні ринкових механізмів стиму-лювання інноваційної діяльності стало рішення про організацію Української державної інноваційної компанії на базі Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень. Основними завданнями діяльності компанії визначені не тільки відбір та екс-пертиза інноваційних проектів і їх фінансування (шляхом надан-ня підприємствам кредитів), а й залучення на ці потреби позабю-джетних коштів, у тому числі й іноземних кредитів. Додатково прийнято рішення про утворення філіалів компанії на базі державних підприємств «Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія», «Техма» та ін. Серед нових форм організації науки слід відзначити створення першого в Україні Національного наукового центру на базі фізико-технологічного інституту (м.
Вы читаете Інноваційний менеджмент
