ефективності інновацій Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економі-чного обґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств (ор-ганізацій), так і на вищих рівнях управління національною еко-номікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансу-вання науково-технічних, соціальних та інших загальнодержав-них програм. Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій гос-подарюючих суб’єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяль-ності. Так, державні органи влади й управління, що мають регу-лювати соціально- економічні процеси в державі, виходять із гло-бальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання під-приємств, стимулюючи зростання національної економіки. В еко-номічній літературі [45, 148] звертається увага на необхідність нових підходів до оцінки ефективності інновацій в умовах рин-кової економіки. За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх ор-ганізацій до оцінки ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб’єктів господарювання, тобто цей підхід пе-редбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень — економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і етапах реалізації нововведень — від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні су-перечки торкалися лише показників, якими оцінювався цей ефект — це «приведені витрати» на реалізацію новини чи інтегральний показник — «річний економічний ефект». Крім того, виділення коштів на здійснювання капітальних вкладень, в основному, мало безоплатний характер. Такий підхід дозволяв придбавати за кордоном нове обладнання, яке не вико-ристовувалось або використовувалось на не повну потужність, бо не вписувалось в існуючі технологічні процеси. Це призводило до зростання витрат на виробництво, формування цін за витратним принципом і до інших негативних наслідків [45]. У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до еконо-мічних вимірів і економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяль-ність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, перш за все можливості успішно функціонувати на ринках виробництва но-вих товарів і послуг, які з’являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної про-дукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи одна-ковими витратами. Отже, у загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результа-тів з витратами, що забезпечили цей результат. Водночас у деяких наукових публікаціях висловлюється дум-ка, що необхідно розрізняти ефективність і результативність. На-приклад, у широко відомому підручнику «Основи менеджмен-ту»1 звертається увага на те, що організація має бути як ефективною, так і результативною. Результативність, на думку П. Друкера [33], є наслідком того, що «робляться потрібні, пра-вильні речі» (doing the right things), а ефективність є наслідком того, що «правильно створюються ці самі речі» (doing things right). І перше і друге однаково важливо. Стосовно питання ви-значення ефективності інноваційної діяльності такий підхід, на думку А. Е. Герасимова2, є особливо актуальним. Справді, одер-жуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів організації й управління), що є результатом інноваційного проце-су, важливо не тільки одержати нововведення з мінімальними ви-тратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корис-ною і потрібною, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, ініціюючого його впровадження, так і з боку спо-живачів цієї інновації. Виходячи з цього, ефективність інноваційної діяльності слід визначати з урахуванням таких підходів: 1) оцінка економічної ефективності нововведення стосовно підприємства, тобто як воно забезпечує конкурентоспромож-ність, прибуток і фінансову стабільність підприємства; 2) оцінка ефективності управління інноваційною діяльністю з погляду забезпечення неперервності інноваційного процесу і до-сягнення кінцевої мети одержання новинок (продукту, техноло-гій), які відповідають вимогам ринку; 3) урахування часу, тобто здатність одержувати необхідні ре-зультати за визначений проміжок часу. На думку Герасимова, тільки єдність вищезазначених компонентів дає змогу охаракте-ризувати ефективність управління інноваційною діяльністю, що здійснюється на підприємстві. Як кількісні показники, що характеризують ефективність ін-новаційної діяльності, можна використовувати коефіцієнт факти-ч¬ної результативності роботи, рекомендований ЮНІДО (Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку). Цей показник розраховується за такою формулою: , (12.1) де — сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в серійному виробництві; — фактичні витрати на НДДКР за і-й рік; — кількість років аналізованого періоду; — незавершене виробництво на початок періоду, що ана-лізується, у вартісному виразі; — так само на кінець періоду, що аналізується. Як показник, що відображає зміни результативності стадії НДДКР як чинника ефективності, пропонується використовувати відношення кількості розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам підприємства, до загальної кіль-кості розроблених інновацій (технічних рішень, ідей). При цьому слід ураховувати можливість взаємодії з зовнішнім середовищем підприємства, а саме: кількість об’єктів інтелектуаль¬ної власності, що купуються зі сторони і реалізуються в зовнішньому середовищі. У цілому, показник результативності інноваційної діяльності, який пропонує Герасимов, має такий вигляд: , (12.2) де — результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР; — кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних рішень, ідей) які відповідають вимогам підприємства в t році; — кількість придбаних об’єктів інтелектуальної власно-сті, що відповідають вимогам підприємства в t році; — загальна кількість новацій як результат проведення НДДКР і придбання об’єктів інтелектуальної власності в зовніш-ньому середовищі підприємством у t році; — кількість об’єктів інтелектуальної власності — ре-зультатів НДДКР, що реалізовані у зовнішньому середовищі і не використані в діяльності підприємства в t році; — кількість років періоду, що аналізується. Для оцінки економічної ефективності інновацій (інноваційних проектів) у вітчизняній практиці використовується система пока-з¬ників, які широко висвітлюються в літературі [36, 45, 49, 52, 79]. Ці показники відображають співвідношення витрат і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації інновацій. На рис. 12.1 наведені показники ефективності інноваційного проекту. Рис. 12.1. Показники ефективності інноваційного проекту
Вы читаете Інноваційний менеджмент
