дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу (вимоги, відповідальність, нормативи, мотивація). Прогнозування неможливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації. Перед початком прогнозування завжди ставиться мета прогнозу. Поставлення мети може починатися з питання: 1) Теза. Куди можна потрапити з даної точки і які будуть загрози? 2) Антитеза. Куди і для чого ми бажаємо рухатись з даної точки? 3) Синтез. Куди можна потрапити з даної точки і який шлях найімовірніший? Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з певної стратегії, що показує, де організація планує опинитись у визначений час. На рис. 6.6 показані ці процеси. Рис. 6.6. Процес розвитку прогнозу Основним завданням функції прогнозування є пошук найефек-тивніших шляхів розвитку досліджуваного об’єкта на основі всебічного ретроспективного аналізу та вивчення тенденцій його змін. У системі інноваційного управління прогноз забезпечує вирішення таких важливих завдань: • визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об’єкта; • оцінка економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об’єктів прогнозу; • визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу; • оцінка необхідних ресурсів для здійснення намічених програмою заходів щодо розвитку об’єкта. Існує великий арсенал методів прогнозування, це: методи екстраполяції, експертні (евристичні методи), метод написання сценаріїв, метод Дельфі, метод Монте-Карло, метод колективної генерації ідей та ін. Прогнозування інновацій — це спосіб визначити перебіг подій у майбутньому, виходячи з того, що відбувалось у минулому. Отже, всі методи прогнозування ґрунтуються на аналізі тенденцій. Вирізняють п’ять типів прогнозів, побудованих на аналізі тен¬денцій [6, 115]: 1. Припущення — наявність можливої кореляційної залежності якої-небудь інновації від спостерігаючих тенденцій. 2. Метафора (грец. metaphora — переміщення) або аналогія. Цей тип прогнозу означає виявлення спільних рис або подібності в кількох об’єктів чи процесів. 3. Квазімодель (від лат. quasi — ніби) тобто майже модель. Ця модель допомагає перевірити прогнози розвитку якого-небудь процесу. 4. Емпірична модель (від грец. ???????? — досвід). Ця модель будується на досвіді. Вона завбачає майбутнє за допомогою математичної залежності, яка узгоджується з емпіричними параметрами. 5. Аналітична модель. Ця модель означає передбачення і пояснення послідовності подій за допомогою фундаментальних законів, які мають широке застосування. Методи екстраполяції. Ці методи застосовуються для передбачення того, що існуючі тенденції розвитку прогнозованого об’єкта збережуться в майбутньому. При цьому майбутнє розглядається як пряме і безпосереднє продовження минулого (теперішнього). Основними джерелами вихідної інформації для прогнозування є: • статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність організацій; • науково-технічна документація за результатами виконання НДДКР, включаючи огляд, проспекти, каталоги та іншу інформацію про розвиток науки і техніки як у своїй країні, так і за кордоном; • патентно-ліцензійна документація, наукові публікації. Методи екстраполяції дають змогу використовувати накопичений минулий досвід і поточні припущення відносно майбутнього з метою його визначення. Прогнозування за допомогою екстраполяції до певної міри дає можливість передбачити розроб¬лення нових технологій, яких можна очікувати, виходячи з тенденцій розвитку, коли це може статися і наскільки це допустимо економічно. Проте екстраполяція тенденцій не передбачає розуміння причин, які лежать в основі якого-небудь явища. Достатньо того, що ці (приховані) причини не змінюються в часі. Коли виникають зміни в рівновазі сил, то з’являється необхідність пояснення, створення концепцій, теорії моделей, що вможливлять одержання складніших прогнозів, точність яких залежатиме від надійності та повноти інформації. Метод експертних оцінок використовується переважно в довгострокових прогнозах. Прогнозування здійснюється на підставі судження (думки) експерта (групи експертів) відносно поставленого завдання. Експертами виступають кваліфіковані спеціалісти з конкретної проблеми, які можуть зробити вірогідний висновок про об’єкт прогнозування. По суті, думка спеціаліста — це результат логічного аналізу й узагальнення процесів, які стосуються минулого, теперішнього і майбутнього, на основі особистого досвіду, кваліфікації та інтуїції. Метод експертних оцінок має кілька видів: • індивідуальна експертна оцінка; • колективна експертна оцінка; • метод психоінтелектуальної генерації ідей; • метод експертних комісій та ін. Для проведення індивідуальної експертизи застосовується морфологічний аналіз, метод попарного порівняння варіантів, оцінки на кшталт інтерв’ю. В основі методу морфологічного аналізу (розробленого швейцарським ученим Цвіккі) лежить умова повноти врахування під час прогнозування всіх відомих можливостей і характеристик пев¬ного об’єкта, що дає можливість одержати всю сукупність інфор¬мації за всіма альтернативними рішеннями досліджуваної проблеми. Колективні експертні оцінки відображають, як правило, узагальнені погляди експертів або їх більшості, що дає змогу пом’якшити суб’єктивність та недостатню компетентність окремих індивідуальних оцінок. Метод написання сценаріїв. Сценарій (італ. scenario) означає сю¬жетну схему, тобто заздалегідь підготовлений план дій чого-небудь. Сценарій інновацій — це упорядкована в часі послідовність епізодів вибору інноваційної політики, методів її реалізації, тобто логічна послідовність подій, які показують крок за кроком, як будуть розгортатись події у майбутньому. Метод написання сценаріїв полягає у підборі колективу спеціалістів для складання сценарію майбутнього розвитку процесів, які можуть виявляти й оцінювати потенційні наслідки, що при цьому можуть виникнути. Мета написання сценарію — створити гіпотетичну майбутню ситуацію з інноваційного розвитку. Цінність сценарію тим вища, чим менший рівень невизначеності, тобто чим більший рівень узгодженості поглядів експертів на майбутні події. Гіпотетична модель сценарію показана на рис. 6.71. Аналіз сценаріїв допомагає групі його розробників «побачити» потенційні події і накреслити шляхи адаптації до них. Для аналізу моделі використовується системний підхід, який полягає в тому, що ціле послідовно, за певними правилами, розбивається на окремі частки і досліджуються взаємовідносини цих частин з позиції інновацій, їх вплив на економічні процеси і, навпаки, визначаються
Вы читаете Інноваційний менеджмент
