Йдуть за ним підводи. Стоїть Настя на порозі, Не зна, що й казати, А підводи підійшли Прямо аж до хати. — Іди, Насте, лиш сюди, Годі вже свариться! Поможи мішки ізнять — Ото все пшениця! І на тих підводах є Дечого багато, Тепер уже буде в нас Цілу зиму свято. А там іще привезу Сіна і полови, Бо теличку нам дають, Діждемо й корови!.. У хату він увійшов, На стілець сідає, Із кишені з піджака Газету виймає. — А ну, йди лишень сюди. Я покажу диво: В колективі як живуть Скрізь люди щасливо! На малюнку подивись: Божкова Одарка. Це ударниця давно, Хороша доярка. Ось дівчата прошлий рік У Москві бували — Це ланкові буряків, їх преміювали! — Та годі вже, не кажи! — Настя побіліла. Жаль їй стало Василя, Трохи не зомліла. — Прости мене, любий мій, Що я проклинала. Нахилилась, обняла І поцілувала. — Будем тепер ми удвох Щиро працювати, І буду я у лікнеп Часто забігати! Уже Василь бригадир, Ланковою Настя, Не чекали вона й він Собі цього щастя.
