Сидить така восьмипудова туша в рясі, а коняка з усіх сил муцюється, аж стогне, бідняга, і ніяк на ту гору не видряпається з возом...
Аж їде навпроти другий селянин - молодий та кріпкий. Зразу здогадався, в чому справа. Зупинився, зняв люшню та до того дядька, що попа везе:
— А сякий-такий, попався мені тепер? А пам'ятаєш, як я віз попа, а ти мого попа почав люшнею бити? Тепер же я тобі віддячу тим же!..
Та з тими словами до попа, що розлігся на возі та — люшнею, та люшнею по спині, та по товстому череві, та ще й приговорює:
— А то знай, як мого попа бити, а то знай, як мого попа бити!
А піп бачить, що непереливки, та як завиє з болю, та з воза в болото, та драпа пішечки під гору — в одну мить на гору вибіг.
А як дядько вже виїхав під гору, то піп і каже йому:
- Бачиш, Степане, який ти дурний. І нащо було тобі тоді того попа зачіпати? А тепер тобі добре, як твого попа б'ють?
А дядько тільки посміхнувся.
ЯК БІДНИЙ СЕЛЯНИН ПОПА ПОЗБУВСЯ
Було це давно, їхав якось раз бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана — ледве, ледве тягне. А тут по дорозі і піп сільський іде. А вредний піп був, завжди на вози мужицькі пхався. Сів піп на віз і їде. А бідний селянин усе думає, як би його позбутися, щоб і кобильчині легше було.
А тут піп питає:
— Куди це ти їдеш, Іване?
— До міста, — каже.
— А чого?
— Та мене, — каже Іван, — собака скажений покусав, так я їду до лікаря.
— Аз тобою ще нічого не було, Іване? — питає піп.
— Та не було, — каже Іван, а сам дивиться, як би його зігнати патлатого.
Аж ось у вибалку побачив калюжу. Тільки доїхали до середини її, Іван як кинеться на попа, як гавкне. А піп як полетить у калюжу та звідтіль і говорить:
— Ой, Іване, чого це ти тут сказився? Хоч би був спереду або ззаду!..
А селянин поїхав собі далі вже без попа.
ГРУНТОВНА ВІДПОВІДЬ
Спитали одного дяка, скільки він може випити горілки. А він подумав, та й собі питає:
- А во благовременії чи натщесерце?
— Натщесерце, — кажуть.
- А з закусією чи без оної?
— З закускою!
— А за гроші чи безвозмездно?
— Безвозмездно!
- О, коли так, — каже дяк, — то до безконечності!
ЩО СКАЗАВ МОЙСЕЙ
