Зустрічає раз один дядько наймита Івана та й каже йому:
- Наймися до мене. Я дам тобі добру плату.
А той йому і каже:
— Я до вас наймуся, поки на печі не заведуться кози. Чи за день, чи за місяць, але за це треба заплатити сто карбованців.
А дядько йому й каже:
— А як не заведуться весь вік, то й служитимеш?
Він йому відповів:
— Служитиму, але дозвольте мені бігати з поля додому, коли мене дрік кусатиме.
Багач дозволив.
От вони рано запрягли воли з дядьком і поїхали в степ. Той Іван і каже дядькові:
- Ой, дядечку, мене дрік кусає!
Він каже:
— Скоріш біжи додому!
Той Іван прибіг додому і слухає під вікном. А тітка розмовляє з попом:
— А що буде, як Іван застане?
— Сховаєш мене в телятник.
От Іван кричить:
— Одчиніть!
Тітка та заховала попа в телятник. Він увійшов у хату та й каже:
— Ви сидите дома, а бугай уліз між телята та й коле їх.
— Оце ж, — каже тітка, — боже мій. Я ж тільки-що з телятника. Там нема ніякого бугая.
— Ану світіть, — каже, — тїтко свічку.
Засвітила тітка свічку. Іван узяв палицю, пішов у телятник і каже:
— Оце наше теля, і оце наше теля, а оце не наше. Чого воно сюди заплуталось?
І почав бити попа палицею. Попобив він того попа і пішов на степ. От він прийшов на степ, дядькові не признається. Той дядько і питає:
— Де ж ти гуляв, Іване?
А він каже:
— Ой, дядьку, хіба мені гульня. Я ледве живий додому дійшов.
От на другий день знову каже:
— Мене дрік кусає!
- Біжи, — каже дядько, — скоріше додому.
Він побіг додому. Підійшов до хати і слухає, що промовляє піп з дядьковою жінкою. Піп і каже:
— Ну, що буде, як Іван застане? Він мені так набив боки тоді, що я ледве доплівсь.
А тут Іван і постукав у двері.
- Стій! Не журися. Я тебе сховаю на горищі у вовну. Він тебе не знайде там, — каже тітка попові.
Той Іван одчиняє хату, каже:
— Кип'ятіть воду, та ще й багато, відер двоє або й троє.
— А нащо це?
— Еге ж! Як нащо? Ви сидите дома, а нічого й не знаєте? Скоро міль усю вовну поїсть.
Тітка накип'ятила води. Іван каже:
— Наливайте двоє відер.
Набрали двоє відер води кип'яченої, засвітили свічку і лізуть на горище. Іван ллє воду і приказує:
- Ой, буде тобі, вража міль, тітчину вовну їсти!
Вилив одне відро, бере і друге. Піп з усіх чотирьох схопився та не попав на драбину, а в дірку з горища. Іван з горища — та за попом. Тітка — за Івана і придержала його. Прийшов Іван на степ, а дядько й питає:
— Де ти ходив? Може, до дівчат, та не признаєшся?
А Іван і каже:
