— Ти ж, — каже — Іване, казав, що хата горіла.
— Та то, мабуть, вихор замів, а мені здалося, що ваша хата горить.
От на вечір Іван каже:
— Буду йти додому.
Той дядько каже:
— Візьми бики та й поїдеш.
Той Іван запріг у передок, і прив'язав до нього ланцюг довгий-довгий.
Дядько і питає:
— Нащо ти ланцюг взяв?
— Та мене, — каже, — коло лісу часто дівка лякає, а я її хочу зачепити ланцюгом та й притягти до вас.
От той Іван приїжджає додому. Спинив воли потихеньку і слухає під вікном. А той піп і каже:
— Ну, так що, Ганно?
— Еге! — каже, — батюшко, не журіться. Я молилась богу, так бог казав мені, чим їх потруїти.
А піп каже:
— Ой, заживемо, Ганно!
От той Іван:
- Тпр, гов! — нібито він тільки що приїхав.
А піп і каже:
— Ой, куди ж ти мене сховаєш?
Каже:
— В сундук, де попіл.
А у них кожну суботу тільки вивозили попіл. Закон такий був. Заховала попа, вийшла і каже:
— Чого це ти, Іване, приїхав?
Каже:
— О, це ж я приїхав того: солонець на ниві завівся, так я хочу взяти сундучок з попелом і посипать ниву, бо завтра субота, щоб раніш пошабашити.
— Ну, лягай, — каже, — засни, а вдосвіта й поїдеш.
— Та, ні, — каже, — буду зараз. Давайте ключ до сундучка.
— Та я і ключ загубила!
— Давайте, давайте!
Дала ключ. Іван і виносить сундук. Прив'язав далеко-далеко ланцюгом од передка той сундук і каже:
— Гей, поїхали!
Котиться сундук ззаду, а піп перекидається в сундуці. От він з гори на гору, з гори та на гору, а піп кричить у сундуці. І хотів до дядька одвезти попа, а туман накотив, і він заблудив. От тоді зустрічає пан Івана.
- Що це ти, — каже, — везеш у сундуку?
Каже:
— Оце ж, паночку, піймав чорта.
— Невже? Покажи ж, який він.
— Ви злякаєтесь.
— Ні, — каже, — я стану з рушницею і зразу вб'ю, як вискочить.
Той як одкрив сундук, піп як вискочить з сундука, пан як закричить:
— Калавур! — і рушницю загубив, злякався.
От той Іван приїжджає до табору та й каже дядькові:
— Ну, — каже, — дядьку, оце сьогодні нам кінець життя.
Той дядько з ляку:
- А чого ж це так?
— Нас, — каже, — буде жінка з попом труїти, запригайте воли, дядьку, будемо їхати додому. А дома — робіть те, що я буду робити.
Той дядько запрягає воли, сідають і ідуть додому. От приїжджають вони додому, а жінка:
