- Е, ні. В суботу признаюсь.
От на третій вечір пішов Іван знову додому. Став і слухає під вікном. А піп і розмовляє з тіткою:
— Ти знаєш що: мабуть, я буду йти додому, а ти завтра навариш хорошого обіду, горілки купиш і принесеш мені в степ обідати.
А Іван все це слухає під вікном.
— Я буду, — каже піп, — недалеко села орати і у мене сірий та білий віл. Ні в кого таких не буде.
Іван послухав під вікном і пішов собі на степ. Перед обідом пішов до сусіда, що орав з жінкою, та й каже:
— Дайте мені, тітко, сірої хустки.
Він перев язав вола свого сірою хусткою та й каже дядькові:
— Ну, лягайте спати, а я поорю ще до обіду.
Той дядько ліг спати під возом, а тітка несе попові їсти, та не попала до попа, а попала до свого Івана, робітника, та й каже:
— Драстуй, Іване!
— Драстуйте, — каже, — тітко!
— О! А чого це ви сюди попали?
— Та оце ж, — каже, -— мій голубе, матушка сказала, щоб я понесла батюшці їсти. Шукала я, шукала, та ніяк не попаду. Та оце до вас прийшла.
— Ну, ідіть, — каже, — тітко, коло воза з дядьком посидьте, а я понесу батюшці їсти.
Він узяв, поставив ту їжу у борозні і пішов до батюшки. Каже:
— Знаєте що, батюшко? Казали дядько, що прийдуть і сокирою зарубають вас.
— Оце, — каже, — спасибі, Іване, що сказав.
Та й поглядає на Івана, щоб він не бив.
Той Іван повернувся од попа до дядька та й каже йому:
— Казали батюшка, щоб ви прийшли з сокирою та наладнали їм букаря.
Той дядько взяв сокиру та й іде до батюшки. Батюшка як угледів, що дядько йде з сокирою, та й почав тікати — і бички покинув. Дядько прийшов до букаря, походив, походив довкола — все справне, а сам собі й думає:
«Чого ж батюшка втік?»
От дядько іде до свого воза. А тітка сидить з Іваном. А Іван уже бреше тітці:
— Ось дивіться, тітко, дядько йде злий, злий, з сокирою. Мабуть вас зарубає!
Тітка схопилась з-під воза і тікать додому. Дядько питає:
— Чого то тітка побігла, наче навіжена?
- Та то ж, — каже, — в селі горить ваша хата, а вона побігла гасити.
Той дядько сокири не покинув та й побіг за тіткою. Тітка, як оглянеться, що дядько біжить, та:
— Ой, — каже, — битиме мене! — та й у ліс сховалась.
А дядько побіг у село. Іван слідом за дядьком. Поки дядько ставок обминув, Іван скинув штани та й перебрів. Прийшов до лісу, де високий дуб стояв. Виліз на дуба, закутався у гілля та й чекає. Аж дивиться, дядько побіг. Позаду тітка біжить. Прибігла до того дуба та й каже:
— Люди старі казали, що на оцім дубі бог сидить.
А потім і питає:
— Божечку, божечку, чим би їх, сукиних синів, потруїти? Це про Івана і свого чоловіка.
А Іван з дуба обзивається, ніби бог:
- Хорошим м'ясом та киселем, та варениками, та горілкою, та огірками солоними.
— А од чого ж вони будуть труїтися?
А Іван з дуба:
— Од м'яса поніміють, од киселю посліпнуть, од вареників поглухнуть, а від горілки не встануть, а од огірків, — каже, — полопаються.
— Ну, — каже, — спасибі, боженьку, спасибі!
А бог:
— Спасибі, спасибі!
Той Іван зліз з дуба і пішов в табір. От дивиться — дядько іде.
