— Як ти смієш до нашої кумпанії встрявати?
— Та нехай заспіває, — каже жінка, — може він яку
веселу знає.
От наймит і почав співати:
Жінка засміялась та до батюшки:
— А що, батюшко, оттак! Мене раз, а вас два... Ха-ха-ха-ха! Який жартівливий! Вигадав пісню!
А піп:
— Як ти смієш такої пісні співати?!
— Та нічого, — каже жінка, — а ну ще: і я перейму.
Заспівав він удруге. І вона за ним. А він і третій раз заспівав... Як заспівав утретє, тоді той уже чоловік мішок розшматував, як схопивсь, як ухопив із припічка макогін та й зробив їм добрий перегін. Жінку — раз, попа — два. Та ще й промовляє:
— Ото тобі, батюшечко, за чужих жінок — гоца-дра, гоца-дра!
ДВАНАДЦЯТЬ АПОСТОЛІВ
Жив собі на світі один різьбяр. Добрий був майстер. Гарний був і п'яниця...
Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.
Ну, заходився різьбяр біля роботи. Зробив він дев'ять апостолів, а останній матеріал пропив. Пропив липу на трьох апостолів. Похмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»
А була в цього різьбяра добра жінка, красива й розумна.
— Не журися, — каже, — чоловіче. Якось воно та буде.
Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.
А піп був удівець...Поздоровкалася привітно.
— Здрастуйте, батюшечко!
Слово за словом, а піп і питає:
— Чи не можна прийти сьогодні увечері?
- А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і призначила попу якусь там певну годину.
Таким же побитом пішла жінка і повз дияконів двір.
Загледів диякон, ахикнув... Слово за слово... Призначила й дияконові певний час.
Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.
— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.
Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мовляв, і так, будь увечері напоготові.
Прийшов і вечір. Чоловік сховався у сінях. Дожидають гостей...
Не довго чекали. Ось уже й піп стукає у віконце.
Впустила жінка попа в хатку. Витягла вареників з печі, подала чарку.
