– Чому вона від когось ховається? – спитав він. Ясна річ, відповіді не отримав.
– Якщо вона ховається, то це означає, що вона перебуває в якомусь критичному становищі? – запитав Тенґо.
– У критичному становищі, – повторила Фукаері слова Тенґо. І скривилася, немов дитина, якій піднесли до рота гіркі ліки. Мабуть, їй не сподобалося, як прозвучали ці слова.
– Наприклад, хтось її переслідує, – припустив Тенґо.
Фукаері злегка схилила набік голову. Мовляв, не знаю.
– Але назавжди вона там не залишиться.
– Має обмежений час?
– Обмежений.
– Вона десь сховалася, немов поранена кішка, а тому надворі не прогулюється?
– Не робить цього, – чітко відповіла вродлива дівчина.
– Отже, я маю шукати її в особливому місці?
Фукаері кивнула.
– В якому особливому місці? – спитав Тенґо. Безперечно, відповіді не було.
– У вас є що згадати про неї? – після невеликої паузи спитала Фукаері. – Це може стати вам у пригоді.
– Стати у пригоді? – перепитав він. – Ти хочеш сказати, що я, може, дістану якийсь натяк, якщо про неї щось згадаю?
Вона мовчки легенько здвигнула плечима. В цьому відчувалося щось схоже на підтвердження.
– Дякую, – сказав Тенґо.
Фукаері кивнула, немов задоволена кішка.
Тенґо приготував у кухні вечерю. Фукаері жваво вибирала на полиці грамплатівки. Він мав їх небагато, але вибір забрав багато часу. Після довгих роздумів вона вийняла «Старий альбом» гурту «Rolling Stones», поклала на програвач й опустила голку звукознімача. Цю платівку Тенґо позичив у когось, коли вчився у середній школі вищого ступеня, і чомусь не віддав. Досить давно він її не слухав.
Слухаючи «Mothers Little Helper» і «Lady Jane», з шинки, грибів і неполірованого рису приготував плов, а з місо, тофу й морської капусти – суп. Зварив цвітної капусти й полив її соусом кері. З квасолі й ріпчастої цибулі зробив салат. Тенґо готував їжу без жодних труднощів. Мав звичку думати за такою роботою. Про буденні проблеми, математичні задачі, оповідання або метафізичні твердження. Коли в кухні працював руками, то міг думати логічніше, ніж коли нічого не робив. Та хоч скільки думав, не зумів догадатися, де це «особливе місце», на яке натякала Фукаері. Намагаючись навести лад у безладі, він переконувався у марності своїх спроб. Кількість місць, куди він міг добратися, була обмеженою.
Вечеряли вони за столом одне навпроти одного. Розмова не клеїлася. Як подружжя, що втомилося одне від одного, вони мовчки підносили їжу до рота й думали щось своє. А може, й нічого не думали. Особливо важко було розпізнати, думає чи не думає Фукаері. Після їди Тенґо пив каву, а Фукаері смакувала пудингом, який вийняла з холодильника. Хоч би що вона їла, вираз її обличчя не змінювався. Здавалося, вона думає тільки про жування.
Тенґо сів за робочий стіл і, як радила Фукаері, спробував згадати щось про Аомаме.
Однак Тенґо не міг зосередитися на такій роботі. На програвачі крутився інший альбом гурту «Rolling Stones» з піснею «Little Red Rooster», записаною в той час, коли Мік Джаґґер до безтями захопився чиказьким блюзом. Непогана музика. Але якщо глибоко поміркувати, то не для людини, яка всерйоз намагається докопатися до чогось у своїй пам'яті. У гурту «Rolling Stones» майже немає такої щедрості. І він подумав, що десь у тихому місці йому треба побути наодинці.
