Потім вона стала під душ і змила піт. Зважившись, переконалася, що її вага не дуже змінилася. Ставши перед дзеркалом, упевнилася, що розміри грудей та волосся на лобку не зазнали зміни, й зробила сильну гримасу. Як завжди вранці.
Вийшовши з ванної кімнати, Аомаме одягла зручний спортивний костюм з джерсі. І щоб згаяти час, вирішила ще раз перевірити, що було в квартирі. Почала з кухні. Які продукти, посуд та інше кухонне причандалля приготовлено? Кожне зафіксувала в голові. Склала приблизний план, в якому порядку використовувати цей запас, як їсти. За її грубим розрахунком, вона могла прожити, не голодуючи й не виходячи з квартири, принаймні днів десять. А якщо економитиме, то й два тижні протягне. Стільки продуктів було в запасі.
Після того вона уважно переглянула запас товарів щоденного вжитку – туалетний папір, косметичні серветки, пральні засоби, пакети для сміття. Нічого не бракувало. Все було уважно дібрано. Видно, до цієї роботи залучили жінку. У всьому проглядала старанність досвідченої господині. До дрібниць було враховано, що й скільки потрібно здоровій тридцятирічній незаміжній жінці для того, щоб прожити тут короткий час. Такого чоловік не спромігся б зробити. Хіба що уважний, спостережливий «голубий».
У стінній шафі спальні лежали простирадла, ковдра, укривало й подушка. Уся постіль нова, щойно вироблена. Звісно, все білебілісіньке. Без жодних прикрас. Привабливість та індивідуальність були зайвими.
У вітальні стояв телевізор, відеомагнітофон і невелика стереосистема. Були також касетний магнітофон і програвач для грамплатівок. На протилежному боці од вікна, під стіною, стояв дерев'яний сервант заввишки до пояса, в якому за дверцятами містилося рядком книжок двадцять. Видно, хтось потурбувався, щоб, переховуючись тут, Аомаме не нудьгувала. Добирав книжки ретельно. Усі нові, з твердими обкладинками й неторкнутими сторінками. З першого погляду по заголовках було зрозуміло, що це нові видання, які останнім часом набули популярності. Мабуть, їх вибрано на прилавку великої книгарні, але, видно, з добрим смаком. З дотриманням високих критеріїв. Одна половина книжок належала до художньої літератури, а друга – до біографічного жанру. Серед них Аомаме помітила й «Повітряну личинку».
Злегка кивнувши, Аомаме взяла цю книжку й сіла на диван у вітальні. На диван падало м'яке сонячне проміння. Книжка була не грубою, а легкою, з великим шрифтом. Вона поглянула на обкладинку – на ній надрукували ім'я авторки – Фукаері. Поклавши книжку на долоню, Аомаме оцінила вагу, прочитала текст на рекламній стрічці. І понюхала книжку. Пахло запахом нового видання. Прізвище Тенґо на ній не значилося, але його присутність відчувалася. Надрукований текст пройшов через нього. Заспокоївшись, вона розгорнула першу сторінку.
Перед нею була чайна чашка й пістолет фірми «Heckler & Koch».
Розділ 18
(про Тенґо)
Мовчазний самотній супутник
– Можливо, вона перебуває зовсім близько, – прикусивши нижню губу й серйозно подумавши, сказала Фукаері.
Сплівши пальці рук на столі, Тенґо дивився їй прямо в очі.
– Близько? Тобто в Коендзі?
– Туди можна дійти пішки.
«Звідки ти це знаєш?» – хотів спитати він. Але якби й спитав, усе одно, мабуть, не дістав би відповіді. Так йому здавалося. Хотів почути конкретну відповідь – «так» чи «ні».
– Інакше кажучи, якщо десь тут пошукати, то можна з нею зустрітися? – спитав Тенґо.
Фукаері хитнула головою.
– Просто гуляючи, не можна зустріти.
– Ти хочеш сказати, що до неї можна дійти пішки, але, гуляючи, не вдасться знайти?
– Бо вона переховується.
– Переховується?
– Як поранена кішка.
Тенґо уявив собі, начебто Аомаме, зіщулившись, сховалася десь під запліснявілою верандою.
