1Q84. Книга ІІ

– Цей чоловік… – почала господиня й додала: – Він сам прагнув покарання за скоєний вчинок?

– Хотів якомога швидше скінчити життя, сповнене мук.

– Із власної волі дав себе вбити.

– Саме так.

Про домовленість між лідером і нею Аомаме промовчала. Щоб залишити Тенґо живим на цьому світі, вона сама мусила вмерти. Ось таку таємну угоду уклала вона з тим чоловіком. І ніхто про це не мав знати.

– Те, що вчинив той чоловік, – ненормальність, що виходить за будьякі людські межі, й він неминуче заслужив смерті. Але він був незвичайною людиною. Людиною, принаймні наділеною чимось особливим. У цьому нема сумніву.

– Чимось особливим? – перепитала господиня.

– Я не можу як слід вам цього пояснити, – відповіла Аомаме. – Крім особливих здібностей і темпераменту, він мав на душі великий тягар. І це, видно, пожирало його зсередини.

– І це особливе щось спонукало його до ненормальних вчинків?

– Можливо.

– У всякому разі, ви його заспокоїли.

– Це правда, – сказала Аомаме сухим голосом.

Тримаючи слухавку в лівій руці, вона поглянула на розкриту праву долоню, на якій ще залишилося відчуття смерті. Аомаме не могла зрозуміти, що означає багатозначно єднатися з дівчатами. Ясна річ, і пояснити цього старій пані не могла.

– Як завжди, зовні все матиме вигляд природної смерті, але вони можуть у цьому засумніватися. Судячи з обставин, вони, напевне, подумають, що якимось чином я причетна до смерті їхнього лідера. І, як ви знаєте, вони досі не повідомили про неї в поліцію.

– Незалежно від їхніх дій, ми докладемо всіх зусиль, щоб вас захистити, – сказала стара пані. – Вони мають свою організацію. А ми – сильні зв'язки й достатню кількість грошей. А крім того, ви – обережна й розумна людина. Не зробите того, що вони хочуть.

– Цубасатян ще не знайшлася? – спитала Аомаме.

– Усе ще невідомо, де вона. Помоєму, вона, мабуть, на території секти. Бо їй же більше нікуди податися. Поки що ми не знайшли способу, як її повернути. Та, можливо, смерть лідера призведе до розладу в секті. І скориставшись ним, нам, може, вдасться врятувати дівчину. Її будьщо треба захистити.

Лідер сказав, що в притулку старої пані живої Цубаси не було, а лише ідея в людській подобі. От чому, мовляв, її повернули додому. Однак розповідати про це господині не годилося. Адже Аомаме сама не знала, що це насправді означає. Але вона пам'ятала про те, як піднявся у повітря мармуровий годинник. Це справді відбувалося перед її очима.

– Скільки днів я переховуватимуся в цій квартирі? – спитала Аомаме.

– Вважайте, від чотирьох днів до тижня. Після того ми забезпечимо вас новим прізвищем і середовищем – перевеземо кудись далеко. Коли ви там улаштуєтеся, певний час заради безпеки нам доведеться перервати з вами контакт. Якийсь час не зможемо зустрічатися. Враховуючи мій вік, можливо, ми вже не побачимося. Може, краще було б, якби я вас не втягувала в таку клопітну справу. Я не раз так думала. І тоді вас не втратила б. Однак…

Стара пані на хвилину запнулася. Аомаме мовчки очікувала її наступних слів.

– Однак ні про що не жалкую. Можливо, так усе судилося. Мусила вас утягти в цю справу. Я не мала іншого вибору. Мною рухала якась нездоланна потужна сила. Прошу вибачення у вас, що так сталося.

– Але натомість ми набули щось спільне. Щось таке дорогоцінне, чого з кимось іншим не могли б здобути. Чого інакше не вдалося б дістати.