– Той чоловік був незвичайним.
З цього приводу Тамару не висловив своєї думки.
– Цього разу все було зовсім не так, як досі, – сказала Аомаме.
Тамару оцінював звучання її слів. Потім сказав:
– І я уявляю собі, що було не так, як досі. Але нам краще думати про майбутнє, яке незабаром, мабуть, справді настане. Інакше не вдасться вижити.
Аомаме хотіла щось сказати, але не знаходила слів. Вона все ще усім тілом трусилася.
– Мадам хоче з вами поговорити, – повідомив Тамару. – Зможете?
– Звичайно, – погодилася Аомаме.
Слухавку взяла господиня «Садиби плакучих верб». І в її голосі вчувався спокій.
– Хочу вам подякувати. Так глибоко, що не можна словами виразити. Цього разу ваша робота ідеальна.
– Дякую. Але, гадаю, вдруге зробити такого я не зможу, – відповіла Аомаме.
– Розумію. Я недоречно висловилася. Дуже рада, що ви щасливо повернулися. Удруге просити вас робити щось таке не збираюся. На цьому закінчимо. Безпечне місце для вас готове. Можете не турбуватися. Перечекайте в цьому сховку. А ми приготуємо умови для вашого нового життя.
Аомаме подякувала.
– Вам зараз чогось бракує? Якщо так, то скажіть. Тамару відразу роздобуде.
– Ні, наскільки я помітила, всім потрібним мене начебто забезпечено.
Стара пані легенько кашлянула.
– Ну, то добре. Будь ласка, запам'ятайте, що ми абсолютно правильно зробили. Перешкодили тому, щоб щось подібне сталося в майбутньому. Зупинили появу нових жертв. Не треба цим перейматися.
– І він те саме казав.
– Хто?
– Лідер «Сакіґаке». Чоловік, якого я учора спровадила на той світ.
Секунд п'ять господиня мовчала. Потім сказала:
– Він знав?
– Так, він знав, що я прийшла з ним розправитися. Тому й погодився мене прийняти. Скоріше він сам очікував приходу смерті. Його організм уже зазнав сильного пошкодження і повільно, але неминуче прямував до смерті. Я лише трохи наблизила цей час і дала відпочити організмові, що страждав від дикого болю.
Почувши це, господиня, видно, всерйоз здивувалася. І знову на хвилину втратила мову. Як на неї, сталося щось рідкісне.
