– Власне, який кінцевий пункт нашої поїздки? – спитав таксист байдужим тоном.
– Ікедзірі. Передусім.
– Але ж звідси до Ікедзірі пряма дорога набагато коротша. Якщо їхати до кварталу Йоґа, то доведеться зробити гак, а крім того, в таку ранню годину третя автострада до центру столиці забита. Транспорт майже не посувається вперед. Як завжди в середу.
– Байдуже, що дорога переповнена. Не має значення, сьогодні четвер, п'ятниця чи День народження Імператора. В усякому разі, в кварталі Йоґа виїжджайте на столичну швидкісну автостраду. Бо часу мені вистачить.
Таксист мав років тридцять п'ять з лишком. Був сухорлявий, білолиций, з продовгуватим обличчям. Скидався на лякливу травоїдну тварину. Його підборіддя випиналося вперед так, як у кам'яних скульптур на острові Пасха. Він дивився на Аомаме у дзеркало заднього виду й намагався прочитати, чи вона просто з глузду з'їхала, чи опинилася в якомусь скрутному становищі. Але нічого не міг збагнути. Особливо з її зображення в маленькому дзеркалі.
Аомаме вийняла із сумки гаманець і сунула під ніс таксистові новеньку, щойно віддруковану банкноту на десять тисяч єн.
– Решти не треба. І так само квитанції, – мовила вона коротко. – Тому я хотіла б, щоб ви без зайвих слів зробили те, що я сказала. Спочатку їдьте до кварталу Йоґа, а потім по столичній швидкісній автостраді до Ікедзірі. Навіть якщо потрапимо в затор, цієї плати, гадаю, вистачить.
– Звичайно, вистачить, але… – сказав таксист, усе ще сумніваючись. – Хіба на автостраді маєте якусь особливу справу?
Аомаме помахала банкнотою, неначе вимпелом.
– Якщо не поїдете, то мені доведеться пересісти в інше таксі. Якомога швидше вирішуйте, поїдете чи ні.
Насупивши брови, таксист секунд десять поглядав на банкноту. Потім нарешті зважився і взяв її. Пересвідчившись під світлом, що вона справжня, засунув її у робочу сумку.
– Зрозуміло. Поїдемо на столичну швидкісну автостраду номер три. Але там справді потрапимо у страшний затор. До того ж, між кварталом Йоґа та Ікедзірі з неї з'їхати не можна. І нема громадського туалету. Тож якщо хочете справити природну нужду, то подумайте про це зараз.
– Не турбуйтесь. Їдьте негайно.
Таксист, пробравшись заплутаними вуличками через житловий район, виїхав на 8му кільцеву дорогу й попрямував по ній, переповненій автомашинами, до кварталу Йоґа. Увесь той час вони обоє мовчали. Водій слухав програму радіо, а Аомаме заглибилася у свої думки. Коли таксі опинилося перед в'їздом на швидкісну автостраду, зменшивши гучність радіоприймача, водій спитав:
– Вибачте за надмірну допитливість. У вас якась особлива професія?
– Розслідувачка страхової компанії, – не вагаючись, відповіла Аомаме.
– Розслідувачка страхової компанії, – ніби пробуючи незнайому страву, старанно повторив таксист.
– Розслідую грошові махінації в страховій компанії.
– Ого! – здивувавшись, сказав він. – Ця махінація якось пов'язана із столичною швидкісною автострадою?
– Саме так.
– Як у тому фільмі.
– Якому?
– Старому. Зі Стівом Макквіном у головній ролі. Щоправда, назву забув.
