«Треба вгамувати свої почуття, – наказала вона собі. – Навіть якщо покарати її дядька й старшого брата, вони, мабуть, не зрозуміють, за що їм така кара. Тепер уже Аюмі не вернеться. На жаль, рано чи пізно таке мало статися. Аюмі повільно, але невідворотно наближалася до центру смертельного вихору. Навіть якби я вирішила ставитися до неї тепліше, ніщо не змінилося б. Перестану плакати. Треба ще раз узяти себе в руки. Найголовніше – віддавати перевагу правилам, а не своїм емоціям. Як казав Тамару».
«Кишеньковий дзвінок» пролунав уранці, на п'ятий день після смерті Аюмі. Слухаючи по радіо останні новини, Аомаме кип'ятила в кухні воду для кави. «Кишеньковий дзвінок» лежав на столі. Аомаме глянула на телефонний номер, що висвітився на маленькому екрані. Номер був незнайомий, але, безсумнівно, його прислав Тамару. Вона підійшла надворі до найближчого телефонуавтомата й набрала присланий номер. За третім гудком слухавку взяв Тамару.
– Ви готові? – запитав він.
– Звичайно, – відповіла Аомаме.
– Повідомлення від мадам. О сьомій сьогоднішнього вечора бути у фойє головного відділення готелю «Окура». Готовою до звичної роботи. Вибачте за поспішність, але конкретної домовленості про зустріч досягнуто в останню хвилину.
– О сьомій сьогоднішнього вечора, у фойє головного відділення готелю «Окура», – машинально повторила Аомаме.
– Я хотів сказати, що молюся за вашу удачу, та, напевне, така молитва вам не допоможе.
– Бо ви людина, яка не покладає надії на удачу.
– Навіть якби й покладав, добре не уявляю собі, що це таке, – сказав Тамару. – Бо ще ніколи не бачив.
– Можете не молитися. Натомість я прошу вас зробити одну річ: доглянути в моїй квартирі карликове каучукове деревце. Бо я не встигла ним розумно розпорядитися.
– Погоджуюсь.
– Дякую.
– Доглядати каучукове деревце набагато приємніше, ніж кота чи рибок тропічних морів. Більше прохань нема?
– Нема. Рештою я розпорядилася.
– Як закінчите
– Як закінчу роботу, на станції Сіндзюку ще раз подзвоню за цим номером, – повторила Аомаме.
– Гадаю, ви це знаєте, але всетаки нагадую: телефонного номера не записуйте. Коли вийдете з дому, «кишеньковий дзвінок» розбийте й викиньте.
– Зрозуміло. Так і зроблю.
– Порядок зустрічі повністю узгоджено. Так що не турбуйтеся. У всьому іншому покладіться на нас.
– Не турбуватимусь, – відповіла Аомаме.
На хвилину Тамару замовк.
– Можна вам сказати свою відверту думку?
– Будь ласка.
– Я зовсім не маю наміру стверджувати, що ваша спільна справа даремна. Бо вона ваша, а не моя. Однак, дуже м'яко кажучи, нерозсудлива. І не видно їй
