Той, бідний, тричі поцілував свиню, вона й пішла у двір. А княгиня каже:
— Ось подивіться, він ще десь і підпасича собі взяв! — а що то Іван Голик — вона й не пізнала.
Загнали брати все стадо у хлів. Тоді Іван Голик і каже:
— Візьми ж, брате, у комірника конопель двадцять пудів і смоли двадцять пудів та й принеси до мене в сад.
От князь пішов до комірника, став просити. Той відімкнув комору, а князь усе загадане й піднести не може. Тоді Іван Голик прийшов, в одну руку узяв коноплі, в другу смолу, і пішли в сад.
Як узяв Іван Голик пугу плести: один пуд виплете конопель, а пудом смоли усмолить, і виплів до півночі пугу в сорок пудів. Тоді й спати полягали.
Вранці-рано повставали, Іван Голик став князеві казати:
— Був ти до сьогоднішнього дня свинарем, а тепер будеш ізнову князем. Ходімо, поженемо свині в поле.
— Ні, ще, мабуть, зарано, — каже князь, — княгиня ще на ґанок не вийшла дивитись, як я з свинею цілуватимусь.
Іван Голик і каже йому:
— Як поженемо, то ти не цілуй, а поцілую я!
От прийшла пора гнати. Княгиня вийшла, сіла на ґанку. Тут і змії з нею. Брати повиганяли з хліва свиней і женуть удвох.
Тільки догнали до воріт — свиня стала на воротях і стоїть. Княгиня із зміями дивиться й посміхається, а Іван Голик як розпустить пугу, як оперіщить ту свиню, так від неї і кістки розсипались! А тоді як замахнеться на зміїв — вони тікати, хто куди втрапив! А княгиня злякалася, як зіскочить з ґанку, та до князя — та в ноги!..
— Прости мене, чоловіче, не карай! Присягаюся тобі ніколи з тебе не знущатися, бути тобі покірною жінкою!
Отак вона покинула свої зміївські норови і стала добре з чоловіком жити. Живуть собі, поживають та Івана Голика поважають.
КАЗКА ПРО КОЩІЯ БЕЗСМЕРТНОГО, ІВАНА-ЦАРЕВИЧА ТА БУЛАТА-МОЛОДЦЯ
Були собі в одній країні цар з царицею, і мали вони єдиного сина Івана-царевича. От як підріс Іван-царевич та став справжнім богатирем, надумав він поїхати мандрувати, світу побачити, гарної нареченої собі пошукати.
Попрощався з батьком і матір'ю, сів на доброго богатирського коня і поїхав.
їхав, їхав та й заїхав у чужодальню сторону, до якогось чужоземного міста. Коли це бачить: ведуть з того міста чоловіка, у
кайдани закутого, ще й батогами б'ють. Під'їхав Іван-царевич і питається:
— Що це за чоловік, куди ви його ведете і за що б'єте?
А люди відповідають:
— Це в нас такий закон: хто цареві податку не сплатив, того батогами бити та у в'язницю вкинути, поки хтось за нього викупу не сплатить.
Іван-царевич питає:
— А який же викуп?
— Десять тисяч карбованців.
Івану-царевичу стало шкода того чоловіка.
От він і каже:
— Зніміть з нього кайдани й відпустіть на волю. Я за нього викуп сплачу.
Витяг гроші, заплатив і поїхав собі далі потроху.
А той чоловік, як тільки зняли з нього кайдани і відпустили на волю, побіг услід за Іваном-царевичем та й гукає:
— Іване-царевичу, візьми мене з собою! За те, що ти мене визволив, я тобі в пригоді стану!
Іван-царевич питає:
— А як же тебе звуть?
— Булат-молодець.
От Іван-царевич і погодився його з собою взяти. Купив Булатові коня, сіли вони й поїхали.
Дізнався Булат-молодець, що Іван-царевич собі нареченої шукає, і каже:
