13. Звільнення
Лякливий Лев дуже зрадів, коли дізнався, що Зла Чаклунка розтанула після відра води, яке на неї вилила Дороті. Дівчинка відчинила клітку й випустила його на волю. Друзі попрямували до жовтого замку, і Дороті скликала моргунів та оголосила їм, що вони більше не раби.
Ця новина моргунів неймовірно ощасливила, бо вони протягом багатьох років гнули спини на Чаклунку Заходу, а та замість подяки платила їм жорстокістю. Віднині цей день став загальним святом, і його відзначали всі у Краї Моргунів танцями й співами.
— Я би був зовсім щасливий, — зітхнув Лев, — якби поруч із нами були наші вірні друзі — Страшило і Залізний Лісоруб.
— Може, ми спробуємо їх врятувати? — запитала Дороті.
Вони попросили моргунів допомогти їм розшукати зниклих друзів. Моргуни відповіли, що готові на все заради Дороті, яка подарувала їм свободу. Тоді дівчинка обрала найбільш тямовитих мешканців у помічники, і вони подалися на пошуки. Мандрували так майже два дні, доки не опинилися в гористій місцевості, де і знайшли розбитого та потрощеного Лісоруба. Його сокира лежала поруч — руків'я було відламане, а лезо заіржавіло.
Моргуни обережно підняли Лісоруба й віднесли в замок. Коли Дороті побачила, що сталося з її вірним другом, то гірко заплакала, та й Лев також дуже засмутився. Тоді Дороті звернулася до моргунів:
— А чи є серед вас ковалі?
— Звісно, до того ж майстерні, — була відповідь.
— Тоді пришліть їх до замку, — попрохала дівчинка. А коли ковалі прийшли зі своїми інструментами, вона запитала: — Чи можете ви полагодити Залізного Лісоруба?
Майстри уважно оглянули Залізного Лісоруба й повідомили, що вони готові взятися до роботи — і незабаром вірний друг Дороті буде як новенький. Вони зачинилися у одній із зал жовтого замку і працювали три дні та чотири ночі; вони стукали молоточками, паяли, полірували, випрямляли зігнуті руки та ноги. Зрештою Залізний Лісоруб набув свого колишнього вигляду — всі частини тіла знову працювали як годиться. Що й казати, на його залізному тулубі з'явилося кілька латок, та Лісоруб не був марнославний і на такі дрібниці не зважав.
Коли нарешті він сам прийшов до Дороті й подякував їй за порятунок, то так розчулився, що не міг стримати сліз, і дівчинці довелося витирати їх фартушком, аби щелепи не заіржавіли. Лев теж раз у раз витирав очі кінчиком хвоста, аж його пухнаста китичка зовсім змокла, і він змушений був піти надвір, щоб висушити її на сонці.
— Якби з нами був наш Страшило, — зітхнув Лісоруб, коли вислухав розповідь Дороті, — ось тоді я був би по-справжньому щасливий.
— Неодмінно треба його знайти, — вирішила дівчинка.
Вона скликала моргунів, і всі разом вирушили на пошуки. Через півтора дні нарешті надибали високе дерево, куди мавпи закинули одяг Страшила.
Дерево було таке високе, а стовбур такий гладенький, що залізти туди здавалося просто неможливим. Та Лісоруб сказав:
— Я зрубаю його, і тоді ми дістанемо одяг Страшила. Доки моргуни-ковалі лагодили Залізного Лісоруба, інший моргун, який колись був золотих справ майстром, виготовив руків'я зі щирого золота і прикріпив до сокири замість старої поламаної рукоятки. Його друзі відчистили сокиру від іржі й відполірували так, що вона сяяла, наче й справді була зі срібла.
Тож тепер Залізний Лісоруб узявся за сокиру і незабаром дерево впало до ніг друзів. Вузлик із одягом Страшила впав із гілля й покотився в траву. Дороті підібрала його, а моргуни з пошаною доправили до замку. Там вони напхали одяг свіжою чистою соломою, і незабаром Страшило вже дякував усім тим, хто взяв участь у його порятунку.
Тепер, коли друзі знову зібралися всі разом, можна було трошки перепочити. Вони провели кілька прекрасних днів у жовтому замку, де їм давали все, що потрібно для хорошого відпочинку. Та якось уранці Дороті згадала про тітоньку Ем.
— Треба повертатися до Смарагдового Міста й вимагати в Оза, щоб він виконав свої обіцянки, — сказала дівчинка.
— Так, — погодився Лісоруб, — і я нарешті отримаю серце.
— А я мозок! — радісно вигукнув Страшило.
— А я хоробрість, — задумливо промовив Лев.
— А я повернуся додому, в Канзас! — вигукнула Дороті й радісно заплескала в долоні. — Давайте вже завтра повернемося до Смарагдового Міста!
Так вони й вирішили. Наступного дня скликали моргунів попрощатися. Моргуни дуже засмутилися, що їхні рятівники полишають країну. Вони встигли так полюбити Залізного Лісоруба, що заходилися вмовляти його, аби він залишився і став правителем Краю Моргунів. Коли стало ясно, що мандрівники мають твердий намір повернутися до Смарагдового Міста, моргуни принесли їм подарунки. Тото та Леву — золоті нашийники. Дороті отримала чудовий браслет, прикрашений діамантами, а Страшило — ціпок із золотим руків'ям, щоб йому зручніше було ходити. Залізному Лісорубу дали срібний слоїк для мастила, прикрашений золотом і коштовним камінням.
Кожен із мандрівників щиро подякував моргунам, і вони довго тиснули одне одному руки, доки не стомилися.
Дороті відчинила буфет злої чаклунки, щоб наповнити кошик їжею в дорогу. Там вона побачила золоту шапку. Дівчинка одягнула її, і виявилося, що убір якраз пасує. Тож хоча Дороті анічогісінько не знала про чарівні властивості золотої шапки, вона вирішила одягнути її просто зараз, а свій чепчик поклала до кошика.
Усі приготування до мандрівки завершилися, і друзі вирушили до Смарагдового Міста, а моргуни в один голос побажали їм щасливої дороги.
14. Летючі мавпи
