— Привітайте мене. Я йду до Оза отримати мізки. Нарешті я стану як усі люди!
— Ти мені подобався і таким, — зізналася Дороті.
— Ти добра дівчинка. Та що ти скажеш, коли почуєш чудові ідеї, народжені моїм новим мозком?
Страшило весело попрощався із друзями і, пританцьовуючи від нетерплячки, подався до тронної зали. Він постукав у двері, й Оз гукнув:
— Заходьте!
Коли Страшило зайшов, то побачив, що старигань сидить біля вікна, замислившись.
— Я прийшов по мозок, — невпевнено нагадав Страшило.
— А, сідайте, будь ласка, — запросив Оз. — Перепрошую, але мені доведеться зняти з вас голову, щоб добряче напхати її мозком.
— Давайте, давайте, — сказав Страшило. — Я не маю нічого проти, заради мозку я готовий трошки пожити і зовсім без голови.
Оз зняв зі Страшила голову й висипав із неї солому. Потім він попрямував до задньої кімнати, звідки повернувся з міркою висівок і величенькою торбою голок і шпильок. Він усе це добре перемішав, тоді набив новою сумішшю голову Страшила та додав ще соломи, щоб мозок був там, де йому належить бути. Потім приладнав голову на місце.
— Ви будете не просто розумною людиною, але навіть людиною з гострим розумом, — пообіцяв він Страшилу, — бо голова у вас напхана гострими предметами.
Страшило від душі подякував Озу за здійснення його найбільшої мрії і в чудовому настрої, гордий собою і своїми новими мізками, повернувся до друзів.
Дороті з цікавістю почала придивлятися до нього. Голова Страшила помітно побільшала від надміру мозку.
— Як ти почуваєшся? — запитала дівчинка.
— У мене зараз напад мудрості, — відповів він. — Коли я трошки звикну до нового мозку, ви не знатимете людини, мудрішої за мене в Країні Оз.
— А що це таке стирчить у тебе з голови? Невже шпильки та голки? — поцікавився Залізний Лісоруб.
— Це доказ його гострого розуму, — пояснив Лев.
— Тепер я піду до Оза по серце, — з надією повідомив Лісоруб.
Він підійшов до дверей тронної зали і постукав.
— Заходьте, — гукнув Оз, і Залізний Лісоруб зайшов зі словами:
— Я прийшов по своє серце.
— Чудово, — промовив чоловічок. — Та мені доведеться зробити у ваших грудях отвір, щоби вставити серце. Сподіваюся, ця операція вам не зашкодить.
— Не страшно, — запевнив Лісоруб, — я нічого не відчую.
Тоді Оз узяв інструменти і пробив у лівій частині грудей Лісоруба невеликий квадратний отвір. Потім він дістав із ящика красиве серце із червоного шовку, напхане тирсою.
— Правда, чудове? — запитав він.
— О, звісно! — щиро погодився Лісоруб. — Та чи добре це серце?
— Добрішого не буває, — сказав Оз, вставив серце в груди Лісоруба і залатав дірку. — Тепер у вас є серце, — мовив він, — яким могла би пишатися кожна людина. Вибачте, що прикрасив ваші груди латкою, але іншого способу вставити серце у мене не було.
— Латка — не біда! — вигукнув щасливий Лісоруб. — Ви дуже добра людина, і я ніколи не забуду того, що ви для мене зробили.
— Нема за що дякувати, — скромно відповів Оз.
Лісоруб повернувся до друзів, і вони від усієї душі привітали його.
Прийшла черга Лякливого Лева. Він підійшов до дверей тронної зали й постукав.
— Заходьте, — відгукнувся Оз.
— Я по хоробрість, — нагадав Лев, коли увійшов.
— Чудово, — сказав чоловічок. — Зараз ви її отримаєте.
Оз підійшов до буфета, піднявся навшпиньки, дістав із верхньої полиці зелену квадратну пляшку, її вміст налив у гарний різьблений золотаво-зелений таріль. Він поставив посудину перед Лякливим Левом, а той підозріло обнюхав рідину.
— Пийте! — наказав Оз.
— Що це? — недовірливо запитав Лев.
— Хоробрість. Точніше, стане хоробрістю, коли ви вип'єте ці ліки. Адже хоробрість — це наша внутрішня властивість. Раджу вам випити не зволікаючи.
Лев не примусив себе просити вдруге. Він одразу ж вихлебтав рідину з тареля.
— Ну, як почуваєтесь? — поцікавився Оз.
— Я сповнений хоробрості, — відповів Лев і весело помчав до друзів, щоб поділитися своєю радістю.
Коли Оз залишився сам, він хитро посміхнувся, радіючи, як вдало викрутився зі складної ситуації, коли дав Страшилу, Залізному Лісорубу й Лякливому Левові саме те, що вони хотіли від нього отримати.
«Ну, як після цього не бути дурисвітом? — міркував він. — Мене ж силоміць примусили робити те, що, як відомо, зробити неможливо! Годі й казати, мені було легко виконати бажання Страшила, Лісоруба й Лева, бо вони собі вигадали, ніби я всемогутній. Та щоб відправити Дороті до Канзасу, однієї уяви замало. А як це зробити, я не знаю!»
