Летючі мавпи спустилися зі своїми пасажирами біля будинку фермера. Коли Дороті підійшла до дверей і постукала, їм відчинила симпатична фермерка. Дівчинка попрохала щось попоїсти, й добра жінка пригостила їх чудовим обідом з трьома пирогами та чотирма видами печива, а Тото отримав мисочку молока.
— А чи далеко до замку Глінди? — поцікавилася Дороті.
— Не дуже, — відповіла фермерка, — ідіть на південь і незабаром ви його побачите.
Мандрівники подякували гостинній господині і з новими силами знову рушили в путь. Вони прямували повз доглянуті поля, переходили через річки по гарненьких містках і зрештою побачили ошатний замок.
Біля воріт чергували три вродливі дівчини в рожевій формі, прикрашеній золотим шитвом. Коли Дороті підійшла до них, одна запитала:
— Навіщо ви прийшли до Південного Краю?
— Щоб зустрітися з вашою правителькою, доброю чарівницею Гліндою, — відповіла Дороті. — Ви проведете мене до неї?
— Скажи, як тебе звати, а я поцікавлюся в Глінди, чи згодна вона тебе прийняти, — сказала дівчина.
Кожен із мандрівників назвав своє ім'я, а дівчина-солдат попрямувала до замку. За якийсь час вона повернулася і повідомила, що Дороті та її друзів Глінда чекає просто зараз.
23. Глінда виконує бажання Дороті
Перед тим як мандрівників пустили до Глінди, їх відвели до однієї з кімнат палацу, де Дороті вмилася і причепурилася з дороги. Лев витрусив пилюку з гриви. Страшило поляскав себе долонями, щоб набути охайного вигляду, а Залізний Лісоруб ретельно відполірував тулуб і змастив суглоби.
Коли подорожні привели себе до ладу, дівчина-солдат провела їх до великої зали, де на троні з рубінів сиділа чарівниця Глінда. Їм вона здалася юною і прекрасною. Вона мала красиве кучеряве волосся, білу сукню й блакитні очі; свій лагідний погляд вона спрямувала на маленьку гостю.
— Що я можу зробити для тебе, дитино? — запитала чарівниця.
Дороті розповіла Глінді все з самого початку: як смерч заніс її будиночок до Країни Оз, як вона знайшла друзів і які дивовижні пригоди випали на їхню долю.
— Я маю тільки одне бажання, — сказала Дороті, — чимшвидше повернутися додому, в Канзас, бо тітонька Ем точно вважає, що зі мною сталося щось страшне. Їй доведеться одягнутися в траур, але якщо врожай цього року виявиться таким самим, як попереднього, боюся, дядькові Генрі це буде не по кишені.
Глінда трохи нахилилася і поцілувала в лоб хорошу маленьку дівчинку.
— Хай у тебе все буде добре, — сказала вона. — Звісно, я можу розповісти тобі, як потрапити до Канзасу. Та за це, — додала вона, — ти маєш подарувати мені золоту шапку.
— З радістю! — вигукнула Дороті. — До того ж мені від неї вже не буде користі, а ви зможете тричі викликати на допомогу летючих мавп.
— Думаю, що саме тричі вони мені й знадобляться, — з посмішкою відповіла Глінда.
Дороті вручила золоту шапку Глінді, й чарівниця звернулася до Страшила:
— Що ви робитимете, коли Дороті покине вас?
— Повернуся до Смарагдового Міста. Оз призначив мене його правителем, і мешканці міста дуже мене полюбили. Я тільки не знаю, як перейти гору де живуть Голови, які Вміють Стріляти.
— За допомогою золотої шапки я викличу мавп, і вони переправлять вас до воріт Смарагдового Міста, — сказала Глінда. — Не варто відбирати в його мешканців такого чудового правителя.
— Хіба я чудовий? — здивувався Страшило.
— Таких правителів ще ніколи і ні в кого не було, — всміхнулася Глінда.
Тоді чарівниця повернулася до Залізного Лісоруба й запитала:
— А ви що збираєтеся робити, коли Дороті покине цю країну?
Залізний Лісоруб зіперся на сокиру і на якусь мить замислився.
— Моргуни дуже полюбили мене і хотіли, щоб я ними правив, бо їхня повелителька, Зла Чаклунка Заходу, загинула. Мені дуже сподобалися моргуни, і, якби я знову міг опинитися на Заході, я із задоволенням виконав би їхнє прохання.
— Це буде моїм другим наказом для летючих мавп, — сказала Глінда. — Хай вони перенесуть вас до Краю Моргунів. Страшило, звісно, має неймовірно гострий розум, але й ви зможете бути чудовим правителем, якщо попрацюєте над собою. Я переконана, що ви правитимете мудро і справедливо.
Потім чарівниця подивилася на великого Лева з кудлатою гривою і запитала:
— А що буде з вами, коли Дороті нас покине?
— За горою, де живуть Голови, які Вміють Стріляти, — відповів Лев, — пролягає величезний ліс, і всі тамтешні звірі обрали мене своїм царем. Якби я тільки міг туди потрапити, я був би щасливий…
— Це буде мій третій наказ летючим мавпам, — сказала Глінда, — доправити вас у той ліс. Потім, коли моя влада над золотою шапкою вичерпається, я подарую її Ватажку летючих мавп — час уже їм отримати свободу й припинити виконувати чужі накази.
Страшило, Залізний Лісоруб і Лев від усього серця подякували Добрій Чаклунці, а Дороті вигукнула:
— Ваша доброта настільки ж вражає, як і врода! Та ви не сказали мені, як потрапити додому в Канзас.
— Через пустелю тебе перенесуть срібні черевички, — промовила Глінда. — Якби ти знала, які чарівні властивості вони мають, то могла би повернутися до тітоньки Ем ще першого дня.
— Але тоді я не отримав би свої дивовижні мізки! — вигукнув Страшило. — Я і досі стримів би на тичині посеред кукурудзяного поля!
