— А в мене не було б ніжного й люблячого серця, — сказав Залізний Лісоруб, — я ще й досі стояв би в глухому лісі та іржавів, іржавів…
— А я залишився б нікчемним боягузом, — промовив Лев, — і лісові звірі зневажали б мене.
— Усе це так, — погодилася Дороті. — І я рада, що змогла допомогти моїм друзям. Але тепер їхні бажання збулися, і кожен правитиме своїм краєм. Тому я можу спокійно повернутися до Канзасу. Та як це зробити?
— Срібні черевички, — мовила Глінда, — чарівні. І найдивовижніше, що вони можуть перенести людину в будь-яке місце на землі, ледве встигнеш оком змигнути. Треба тільки постукати каблуком об каблук тричі й сказати черевичкам, куди хочеш потрапити.
— Якщо це так, — зраділа Дороті, — я звелю їм перенести мене до Канзасу.
Вона обійняла і розцілувала Лева, погладжуючи велику голову. Потім вона поцілувала Залізного Лісоруба, який не міг стримати сліз, незважаючи на небезпеку заіржавіти. Потім обійняла м'якого Страшила й відчула, як при думці про швидку розлуку з милими друзями з її очей також котяться сльози.
Глінда зійшла зі свого рубінового трону, щоб поцілувати на прощання Дороті, а та подякувала їй за доброту й турботу про її друзів.
Відтак Дороті взяла на руки Тото, востаннє попрощалася з усіма, а потім тричі стукнула каблуком об каблук і звеліла срібним черевичкам:
— Несіть мене додому, до тітоньки Ем.
Тієї ж миті вона опинилася в повітрі й помчала з такою швидкістю, що тільки вітер свистів у вухах.
Срібні черевички перенесли її за три секунди, але політ припинився так раптово, що Дороті покотилася сторчголов по траві, досі не розуміючи, що сталося.
Нарешті дівчинка сіла й озирнулася навсібіч.
— Боже милий! — тільки й вихопилося в неї. Виявилося, що вона сидить посеред широкого канзаського степу, біля нового будинку, який дядько Генрі побудував після того, як старий будиночок підхопило й віднесло смерчем. Дядько Генрі доїв корів у корівнику. Тото зістрибнув із рук Дороті й помчав туди, заливаючись гучним гавкотом.
Дороті підвелася і виявила, що стоїть в одних лише панчохах. Черевички спали з ніг під час польоту й загубилися назавжди.
24. Знову вдома
Тітонька Ем вийшла з будинку і збиралася йти поливати капусту, аж раптом побачила, що їй назустріч притьмом мчить Дороті.
— Дорогенька моя! — крикнула вона, міцно притискаючи до себе дівчинку та цілуючи. — Звідки ти?
— Із Країни Оз, — статечно відповіла Дороті. — А ось і Тото. Ох, тітонько Ем, яка ж я щаслива, що знову вдома.
Дивовижна Країна Оз
1. Тіп майструє Гарбузову Голову
У Краї Лісовиків, тому, що лежить на півночі Країни Оз, жив собі хлопчик на ймення Тіп. Щоправда, його справжнє ім'я було значно довше — Тіппетаріус, принаймні так казала бабця Момбі. Однак не кожному ж під силу вимовити: «Тіп-пе-та-рі-ус», — тому всі не надто переймалися і називали хлопця просто Тіп.
Своїх батьків Тіп не пам'ятав, бо ще в дитинстві його взяла на виховання бабця Момбі, а поголос про неї, мусимо сказати, ішов не найкращий. Тутешні мешканці трималися від неї осторонь, бо підозрювали — і не без підстав, — що вона чаклує.
Момбі, втім, була обережна: добра чарівниця, правителька тих країв, суворо заборонила у своїх володіннях будь-яке чаклування. Тому опікунка Тіпа вдавала із себе звичайну ворожку або віщунку.
До обов'язків хлопчика входило носити з лісу дрова для печі на кухні. А ще він працював у полі, вирощував і молотив кукурудзу, годував свиней і доїв улюбленицю Момбі — чотирирогу корову.
Та не думайте, ніби він працював без перепочинку вдень і вночі, гублячи своє здоров'я. Зовсім не так! Коли Тіп ішов до лісу по дрова, він розважався, як міг: лазив по деревах, розшукуючи пташині яйця, ганявся за прудконогими білими кроликами, ловив у струмках рибу на загнуті шпильки — й тільки коли вже втомлювався відпочивати, назбирував нашвидкуруч оберемок хмизу й волочив його додому. У полі теж було непогано — високі стебла кукурудзи ховали хлопчину від погляду Момбі, тому він розкопував нори ховрашків або просто дрімав на землі поміж грядками. Так що сили на роботу надміру він не тратив, а тому ріс здоровим хлопчиком.
Сусіди остерігалися чарів Момбі й поводилися з нею боязко, аж у чомусь запопадливо. А Тіп ненавидів опікунку до глибини душі й навіть не намагався приховати свої почуття. Інколи він поводився з нею дуже неввічливо, забуваючи, що треба проявляти пошану.
На кукурудзяних полях Момбі поміж рядами зелених стебел жовтіли гарбузи. Їх садили щороку на корм для чотирирогої корови. Одного прекрасного дня, коли кукурудза була вже вся зрізана і настала пора збирати гарбузи, Тіпові сяйнула чудова думка, як можна
